З метою заохочення легалізації підприємницької діяльності для підприємств, які реєструються, слід передбачити:
- організацію короткострокових безкоштовних курсів, семінарів з правових основ підприємництва, бухгалтерського та податкового обліку;
- забезпечення консультаційного, інформаційно-рекламного обслуговування новостворених підприємницьких структур, зокрема включення до місцевих рекламно-інформаційних довідників безкоштовних юридичних консультацій, інформації про державні та громадські установи, які працюють з підприємцями;
- сприяння об’єднанню підприємців у громадські організації, спілки для захисту своїх інтересів.
Особливої уваги потребує вирішення проблем зайнятості сільського населення.
Державна політика зайнятості в сільській місцевості передбачає такі основні напрями:
- стимулювання розвитку фермерських господарств та інших підприємств, які займатимуться сільським господарством на професійній основі та з використанням сучасних індустріальних технологій;
- диверсифікація зайнятості сільського населення, розвиток переробної промисловості та інших галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери;
- законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі; права домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т.ч. допомогу по безробіттю, мають визначатися з урахуванням демографічного складу сім'ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об’єктивних можливостей здачі земельної ділянки в оренду (наявність підприємств, готових взяти землю в оренду, розмір орендної плати).
3. Регулювання доходів та споживання населення
Складовою механізму державного регулювання економіки є політика доходів. В умовах ринкової економіки вона стоїть в одному ряду з політикою конкуренції та політикою стабілізації економіки.
У сфері розподільчих відносин потрібна реальна взаємодія економічних критеріїв, пов’язаних із вимогами економічної раціональності, і соціальних критеріїв, що передбачають забезпечення умов для всебічного розвитку всіх членів суспільства.
Мета державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів – зменшення різкої диференціації за рівнем доходів і капіталу.
Складність проблеми розподілу та перерозподілу доходів обумовлена відсутністю однозначної відповіді на запитання: “Який розподіл доходів вважати правильним?”
Реалізація мети потребує:
- чіткого визначення усіх отримувачів доходів;
- переконання в необхідності перерозподілу доходів кожної соціальної групи
Складові механізму розподілу та перерозподілу доходів:
- надання суспільних благ;
- використання законодавчих актів;
- система оподаткування;
- трансфертні платежі.
За умов перехідної економіки в доходах настає стрімке падіння реальних доходів населення, змінюється структура доходів населення, зростає диференціація доходів населення.
Основною складовою грошових доходів населення є заробітна плата. Її величина впливає на загальні показники соціально-економічної ефективності ринкового ладу в цілому, є обґрунтуванням стимулів до праці.
Цілі регулювання оплати праці:
- забезпечення кожному працівникові життєвого необхідного рівня споживання;
- збереження реального рівня заробітної плати;
- встановлення тісного взаємозв’язку заробітної плати із продуктивністю праці;
- досягнення належної відповідності між різними рівнями заробітної плати.
Мінімальна зарплата (МЗП) – гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці.
Функція МЗП – мотивація власника робочої сили до участі у праці.
Вимоги до МЗП:
- незначний відрив від мінімального споживчого бюджету;
- визначення рівня заробітної плати за міжнародними стандартами;
- своєчасне коригування відповідно до економічних та соціальних змін у суспільстві.
Збереження нормального співвідношення між мінімальною і середньою ЗП досягається “підтягуванням” рівня МЗП до середньої ЗП і стримуванням зростання середньої і максимальної ЗП (через механізм податків).
Складові державної політики заробітної плати (ЗП):
- проведення глибокої структурної реформи ЗП;
- підвищення ролі тарифних угод і колективних договорів у регулюванні доходів;
- удосконалення податкового регулювання доходів населення;
- створення умов для зростання продуктивності праці;
- зростання рівня реальної ЗП;
- періодична індексація ЗП у зв'язку із підвищенням споживчих цін;
- ліквідація заборгованості з виплат ЗП.
У реалізації політики доходів першорядного значення набуває державне стимулювання випереджального (порівняно з темпами ВВП) зростання заробітної плати. Ціна праці в сучасних ринкових відносинах не може залежати тільки від попиту та пропозиції. Істотне значення має соціальний характер. Тому найважливішим пріоритетом є розробка ефективних механізмів, що включають елементи державного регулювання з врахуванням взаємодії соціальних партнерів та стану на ринку праці. Сфера державного впливу має охоплювати, крім забезпечення мінімальних соціальних гарантій в оплаті праці, і регулювання заробітної плати у бюджетній сфері, а також тарифне регулювання через механізм соціального партнерства, удосконалення системи соціальних податків і внесків.
У політиці доходів не повинно бути місця для реанімації зрівнялівки. Долати диспропорції, що склалися, треба не штучним обмеженням верхньої планки доходів заможних верств населення, а навпаки – їхньою легалізацією та виведенням з тіні, розширенням прошарку приватних власників (у т.ч. землі), які активно займаються підприємництвом. Стимулювання людей до володіння приватною власністю та її ефективний захист – один з принципових пріоритетів політики доходів. При цьому слід враховувати, що громадяни з високим та середнім рівнем доходів будуть здатні дедалі більшою мірою оплачувати значну частку послуг у сфері охорони здоров'я та освіти, соціального страхування.
Справа великої соціальної ваги – зміцнення позицій середнього класу, що передбачає перехід до нової моделі споживання, тобто до таких стандартів, які забезпечуватимуть гідний рівень життя і стимулюватимуть розвиток внутрішнього ринку, трудової та підприємницької активності населення. Це, зокрема, якісне житло, висока забезпеченість товарами тривалого користування, доступність якісних медичних, побутових, освітянських послуг тощо.
Становлення середнього класу має відбуватися за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок і акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчого захисту інтелектуальної власності і зміцнення на цій основі соціальних позицій та доходів представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.
4. Аналіз державного регулювання рівня та якості життя
Рівень і якість життя – інтегровані показники соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено – індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни.
Індекс людського розвитку має такі три складові:
1) тривалість життя населення;
2) рівень освіти;
3) обсяг ВВП на душу населення.
Задані граничні значення для кожного показника:
- тривалість життя – 25-85 років;
- рівень освіти – 0–100 % (кількість років, які провів в режимі навчання після 15 років “середній громадянин”);
- ВВП – від 200 до 4000 дол. США.
Низьким при цьому вважається ІЛР, менший за 0,5, високим – 0,9 –1.
Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100 %.
Рівень життя населення – ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей.
Поняття якість життя конкретизує категорію “рівень життя (ІЛР)”. В ООН було запропоновано комбінований показник – індекс якості життя, який характеризує:
- рівень освіти;
- медичного обслуговування;
- тривалість життя;
- ступінь зайнятості населення;
- його платоспроможність;
- доступ до політичного життя тощо.
Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тис. населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (децибел), швидкість руху в години пік та ін.
Структурні завдання державної політики у системі охорони здоров'я включають :
1. зниження захворюваності населення, а саме:
- зниження смертності немовлят;
- зниження материнської смертності;
- захворюваності та смертності від хвороб системи кровообігу;
- зниження рівня канцерогенності довкілля;
- зниження захворюваності на бронхіальну астму і хронічні неспецифічні хвороби легенів;
- зниження захворюваності на інфекційні хвороби;
- зменшення темпів поширення ВІЛ-інфекції/СНІДУ.
2. поліпшення медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, а саме:
- створення системи гарантування якості виробництва ліків з урахуванням міжнародних вимог і контролю за якістю лікарських засобів;
- забезпечення розробки, виробництва та впровадження нової медичної техніки та виробів медичного призначення, доведення їх до рівня сучасних світових стандартів;