Смекни!
smekni.com

Державне регулювання соціальної політики (стр. 1 из 7)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Бюджетна система України”

на тему: “Державне регулювання соціальної політики”

студентки 2 групи IV курсу,

обліково-фінансового факультету

заочної форми навчання

Абдін Л.М.

Науковий керівник – Черномаз Галина Миколаївна

Київ 2005

ЗМІСТ

стор.

Вступ

3

1. Соціальна політика держави: цілі, пріоритети, принципи

4

2. Державне регулювання ринку праці

12

3. Регулювання доходів та споживання населення

17

4. Аналіз державного регулювання рівня та якості життя

21

5. Соціальна політика сучасної України

24

6. Шляхи удосконалення державної політики в галузі соціального захисту населення

28

Висновки

32

Список використаної літератури

35

Додатки

37

Вступ

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально благополучного суспільства. Поєд­нання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумо­ви для економічного оздоровлення, стабільного станови­ща людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і економіка поєднані як причина і наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі народногосподарського розвитку.

В умовах розвитку ринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

Об’єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі стратегічного та поточного характеру, об’єкти, суб’єкти та інструменти державного втручання в соціальні процеси.

Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики держави, аналіз її стану, впливу органів державної влади на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці, а також шляхи удосконалення державної політики в галузі соціального захисту населення.

1. Соціальна політика держави: цілі, пріоритети, принципи

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль­ної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор­маційній економіці.

Соціальна сфера підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен­ням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика:

діяльність держави щодо створення та регулювання соці­ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед­ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

— система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе­ру із цілями економічного зростання.

Державне регулювання соціальних процесів вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен­тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив­ної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час­тині населення;

— створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту­ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього середовища тощо.

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть­ся тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;

— консолідації суспільства.

Моделі соціальної політики держави :

Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон­троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо­ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от­риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за­охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату­ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці­альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс­фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем­лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи­сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най­більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль­ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упе-реджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці­ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер­жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав­ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо­мічної діяльності держави.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав­ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці­ального захисту на основі залучення коштів держави та під­приємців.

Японська модель соціальної політики передбачає проведен­ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан­ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі­шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен­ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана­да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціально орієнтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при­ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Модель соціальної політики Української держави має пред­ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер­ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез­печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор­мування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин­ковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори це механізми соціального захисту.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

— системної, соціально-економічної трансформації;

— структурної перебудови;

— виходу на новий щабель економічного розвитку;

— переходу до нового рівня цивілізації.

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:

наповнення реформ соціальним змістом;