Суб’єкти господарювання, рекламуючи свої товари та послуги, певним чином нав’язують їх споживачам та спонукають до придбання саме цих товарів та послуг. Держава повинна виконувати функцію контролю захисту прав споживачів, забезпечувати надання правдивої інформації під час здійснення реклами та підтримувати добросовісну конкуренцію і додержання антимонопольного законодавства. Таким чином надходження від податку з реклами компенсують державі витрати на забезпечення діяльності органів, за якими закріплені наведені вище контрольні функції.
Платниками податку з реклами є юридичні особи та фізичні особи. Об’єктом оподаткування визначається реалізація рекламних послуг щодо виготовлення та розміщення зовнішньої реклами, реклами на телебачені, радіо та в засобах друкованої масової інформації.
Максимальна ставка податку не повинна перевищувати 2 відсотків від вартості реалізації рекламних послуг.
Запровадження готельного податку на місцевому рівні є обгрунтованим, тому що його застосування в курортних місцевостях та місцях зосередження туристичного бізнесу дозволяє відшкодовувати витрати місцевих органів на підтримання комунального господарства такої місцевості.
Платниками готельного податку є готелі, пансіонати, мотелі, кемпінги та інші заклади, які розташовані на території міста (району) та надають послуги по тимчасовому проживанню за плату клієнтам.
Максимальний розмір ставки податку не повинен перевищувати 5 відсотків добової вартості наданого тимчасово житла.
Введення цього податку носить аналогічний готельному податку відшкодувальний характер. Місцевості, які віднесені до курортних зон та піддаються сезонним напливам туристів та відвідувачів, потребують додаткового фінансування комунального господарства. Цей податок також сприятиме розвитку та підтримці курортних зон і туристичної галузі в Україні.
Необхідно встановити, що платниками курортного податку є фізичні особи, які прибувають у курортну місцевість, на якій відповідними органами місцевого самоврядування встановлено курортний податок.
Об’єктом оподаткування за цим податком виступає надання послуг щодо розміщення осіб, які прибувають до курортної місцевості.
За базу обчислення курортного податку прийматиметься термін перебування у курортній місцевості. Термін перебування вираховується в добах.
Максимальний розмір ставок податку визначається у гривнях за добу і не повинен перевищувати 0,5 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб.
Збір за паркування автотранспорту
Збір за паркування автотранспорту має цільове призначення – фінансування обладнання місць, спеціально відведених для паркування транспортних засобів, та забезпечення їх утримання і охорони.
Платниками збору за паркування автотранспорту повинні бути юридичні та фізичні особи, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.
Об’єктом справляння збору визначається надання послуг з паркування одиниці автотранспорту у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.
За базу обчислення збору приймається час, протягом якого здійснювалося паркування автотранспорту в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях на земельних ділянках, що є державною власністю.
Максимальний розмір ставки збору не має перевищувати 1,5 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб в спеціально обладнаних місцях і 0,7 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб – у відведених місцях за паркування одиниці автотранспорту.
Збір за використання місцевої символіки
Підставою для встановлення збору за використання місцевої символіки є забезпечення її захисту від несанкціонованого використання на місцевому рівні, що є аналогічним введенню збору за використання Державної символіки.
Платниками збору за використання місцевої символіки визначатимуться юридичні та фізичні особи, які виробляють та реалізують товари із зображенням місцевої символіки, за винятком випадків, коли такі товари вироблені на замовлення органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи органів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, для забезпечення їх функцій, коли придбання вказаних товарів фінансується за рахунок бюджетних коштів.
Збір за використання місцевої символіки буде стягуватись з юридичних осіб в розмірі, що не перевищує 1 відсотка вартості реалізованої продукції з використанням місцевої символіки.
Запровадження ринкового збору має на меті створення умов ринкової торгівлі сільськогосподарською, промисловою та іншою продукцію на спеціально відведених для цього майданчиках (ринках), забезпечення відшкодування витрат на обладнання, утримання та охорону цих майданчиків.
Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків. Платниками ринкового збору виступають юридичні та фізичні особи, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари в спеціально відведених та обладнаних для цього ринках.
Ринковий збір повинен справлятися платниками збору до початку реалізації продукції за кожний день торгівлі. Граничний розмір ринкового збору не повинен перевищувати 15 відсотків розміру офіційної межі малозабезпеченості для фізичних осіб і розміру трьох офіційних меж малозабезпеченості для юридичних осіб диференційовано в залежності від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару), що на ньому реалізується.
Розділ 4. Підтримка суб’єктів малого підприємництва
Розвиток малого бізнесу – важлива передумова економічного розвитку України. Що більше малих підприємств буде функціонувати, то більшого різноманіття, більшої конкуренції та кількості інновацій можна досягти.
Суспільство виграє від розвитку малого бізнесу, оскільки цей вид підприємництва:
1) спрямовує енергію людей на створення прибутку та здобуття багатства для підвищення рівня власного добробуту;
2) створює додаткові робочі місця, а отже, пом’якшує наслідки від реструктуризації великих державних підприємств;
3) підвищує ефективність розміщення людських ресурсів, даючи людям змогу реалізувати їхні підприємницькі здібності.
Одне з основних завдань податкової реформи – здійснення такої політики, яка би забезпечила створення сприятливого середовища для здійснення діяльності малими підприємствами, а також скасувала зовнішні та внутрішні обмеження щодо розвитку підприємств. Для реалізації цього завдання потрібні спеціальні податкові режими для суб’єктів малого підприємництва, які дозволять максимально спростити облік та контроль за оподаткуванням цих суб’єктів і забезпечать стабільні надходження до бюджету на відміну від існуючої ситуації. Крім того, деякі види діяльності, такі як гральний бізнес, адвокатська, аудиторська та нотаріальна діяльність не дозволяють внаслідок своєї специфіки точно визначити базу оподаткування для існуючих податків. Тому для них доцільно використовувати спрощену систему оподаткування із застосуванням податкового патенту.
З метою уникнення невиправданого податкового навантаження на господарюючих суб’єктів із незначними обсягами реалізації та зменшення витрат на контроль за правильністю справляння податків суб’єктами малого підприємництва, будуть застосовувані деякі особливі умови оподаткування цих категорій платників податків.
Передбачається використання таких методів підтримки розвитку суб’єктів малого підприємництва:
1. Збільшення мінімального обсягу оподатковуваних операцій за податком на додану вартість до встановлюваної податковим законодавством межі обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Таким чином, малі підприємства, обсяг реалізації яких не перевищує визначену межу, не являтимуться платниками податку на додану вартість. При цьому встановлена межа обсягу виручки буде одночасно єдиним критерієм для віднесення підприємства до категорії суб’єктів малого підприємництва.
2. Застосування спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва, яка поширюватиметься на фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, та на юридичних осіб, у яких обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує встановленої для реєстрації в якості платника ПДВ межі. Така спрощена система оподаткування передбачає можливість сплати названими особами єдиного податку, одним з варіантів якого може виступати податок з продаж.
Ставка єдиного податку для юридичних осіб встановлюватиметься в розмірі 6 відсотків від обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому платники єдиного податку юридичні особи не будуть платниками податку на прибуток, податку на додану вартість та збору до Державного соціального фонду.
Щодо фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю та на яких поширюється дія спрощеної системи оподаткування, то правом встановлювати ставку єдиного податку для них буде наділено місцеві органи самоврядування за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності в межах від 1 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за календарний місяць. Ці суб’єкти малого підприємництва будуть звільнені від сплати податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість та збору до Державного соціального фонду.
3. Запровадження спрощеної системи оподаткування із використанням податкового патенту, право на застосування якого матимуть особи, виключним видом діяльності яких є здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, здійснення адвокатської, аудиторської або нотаріальної діяльності.