Організація фінансового контролю шляхи його підвищення (стр. 3 из 7)

Він робить це шляхом зіставлення бухгалтерських записів з обліку з виправдувальними (первинними) документами та відповідними вихідними даними, а також записів, документів та фактичних даних по одним операціям, наприклад, натуральних показників звітності – з даними по затратах грошових коштів та матеріальних цінностей. В цих же цілях прибігають до проведення зустрічних перевірок – звіренню записів, документів і даних з записами, які маються в організації, що ревізується, з документами і даними, які знаходяться в тих організаціях, від котрих отримано чи яким видано грошові кошти, матеріальні цінності та документи, виписки з банку по рахунках організації з достовірними даними (записами) по цих рахунках.

При організації зустрічних перевірок часто виникає необхідність удаватися до допомоги колег-ревізорів, які працюють на території інших суб’єктів, просити перевірити документи, які знаходяться в тамтешніх організаціях. Вони зобов’язані надавати таку допомогу.

Щоб отримати необхідні докази, ревізору доводиться користуватись і методами фактичної перевірки – вимагати проведення інвентаризації, займатись з участю спеціалістів перерахунком, зважуванням та обміром сировини, матеріалів та готової продукції, оцінкою якості продукції та дотримання технологій. Це потрібно для того, щоб встановити дійсні витрати, правильність списання сировини та оприбуткування готової продукції, дотримання норм природного збитку при зберіганні та транспортуванні матеріальних цінностей, отримати інші підтвердження.

Одним із найважливіших розділів ревізії – перевірка дотримання встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку грошових коштів та матеріальних цінностей, організації їх охорони та забезпечення схоронності. Тут використовують рахункові перевірки бухгалтерських звітів та балансів для встановлення достовірності звітних даних, виявлення та ліквідація перекручення та помилок, оцінюють обґрунтованість та правильність розрахунків та даних для визначення звітних показників роботи організації, фондів заробітної плати, рівня собівартості робіт та послуг.

Перевірка правильності та повноти нарахування та уплати податків – непрямий обов’язок ревізора, але якщо він в ході ревізії зустрінеться з якими-небудь порушеннями в цьому відношенні, він повинен поставити питання про передачу матеріалів в податкові органи.

При проведенні ревізії обов’язкова перевірка стану внутрішнього контролю в організації. Хороша постановка внутрішнього контролю сприяє успішній діяльності організації і може допомогти вирішенню задач ревізії.

В сучасних умовах все частіше організації ведуть облік з використанням повної чи часткової комп’ютерної обробки даних. Суттєво, що для проведення ревізії в таких умовах ревізори повинні володіти певною підготовкою чи використовувати роботу експертів.

Результати ревізії (перевірки), як правило, оформлюються актом, котрий підписують ревізуючі, керівник та головний бухгалтер організації, яка ревізується, а в необхідних випадках – раніше працюючий в ревізуємій організації керівник та головний бухгалтер, до часу роботи яких відноситься період, охоплений перевіркою. В декотрих випадках, які визначено нормативними документами, процедура підписання акту керівником та головним бухгалтером може бути замінена процедурою їх ознайомлення зі змістом акту.

Акт ревізії – документ, який має чітко визначені параметри. Він повинен мати відповіді на всі питання, які поставлені в програмі ревізії.

У змісті акту ревізії ревізуючі органи повинні дотримуватись об’єктивності, точності використовуємих даних та описів виявлених фактів, ясності і грамотності викладення. Результати ревізії вилагаються в акті на основі перевірених даних та фактів, які підтверджено документами, результатами проведених зустрічних перевірок та перевірок дійсності здійснення операцій, інших ревізійних дій, висновків спеціальних експертиз та залучених спеціалістів, пояснень посадових та матеріально-відповідальних осіб.

Не допускається включення в склад акту ревізії висновків ревізуючи та інших осіб, припущень та фактів, які не підтверджено документами, даних із слідчих матеріалів та посилань на показання, які було дано слідчим органам, не перепровірених ревізуючими органами матеріалів внутрішнього (відомчого) контролю. В акті ревізії перевіряючі не повинні давати правову та морально-етичну оцінку дій посадових та матеріально-відповідальних осіб ревізуємої та інших організацій, кваліфікувати їх вчинки, наміри та цілі, застосовувати поняття та фрази, які мають свідомо оціночний чи звинувачувальний сенс.

Акт ревізії складається із тексту акту та додатку до нього, на які маються посилання в тексті (документи, копії документів, пояснення посадових та матеріально-відповідальних осіб).

Обов’язково в акті ревізії приводиться повне найменування перевіряємої організації зі вказанням відомчої приналежності, її фінансові та інші реквізити, загальні дані про її діяльність. Вказують період та строки проведення ревізії, ким та на якій підставі вона проведена. Довідково повідомляється, коли і ким проводилась попередня ревізія, що зроблено в організації за попередній період по усуненню виявлених недоліків та порушень.

Основний зміст акту – це виявлені факти порушень законодавства та інших нормативних правових актів, які регламентують фінансово-господарську діяльність організації; конкретні приклади та суми нецільового використання коштів державного бюджету за статтями бюджетної класифікації, розкрадань, нестач, інших зловживань посадових та матеріально-відповідальних осіб. В акті слід показати загальний розмір документально підтвердженого збитку, який виявлено ревізією, інші наслідки розкритих порушень, фамілії, посади осіб, якими вони допущені, дані про застосування штрафних санкцій за нецільове використання бюджетних коштів.

Якщо в ході ревізії встановлено можливості покращення показників фінансово-господарської діяльності організації, більш ефективного використання бюджетних коштів, що виділяються, то це повинно бути відображено.

2. Система державного фінансового контролю в Україні

Державний фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим визначаються вимоги до його організації.

Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Україні.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль під час визначення основних напрямків бюджетної політики , розгляду проекту державного бюджету на новий бюджетний рік, внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і затвердженню звіту про виконання державного бюджету за минулий бюджетний період, прийняття законодавчих актів щодо виконання бюджету.

Контроль за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади покладений на спеціально створену рахункову палату ВРУ.

Важливі функції у фінансовому контролі виконує Кабінет Міністрів України. Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України – його центральний апарат і Державна контрольно-ревізійна та Державна податкова служба, яка до речі була відокремлена від Міністерства фінансів України і набула статусу окремого міністерства. Вони здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій, господарських органів. Кожна з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов’язки і завдання.

Міністерство фінансів має право брати участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами; здійснювати у межах своїх повноважень контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, що регулює питання видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, проводити в установленому порядку перевірки щодо операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням; здійснювати фінансовий контроль за діяльністю агентів, що мають свідоцтво на проведення державних грошових лотерей, а також проводити у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, в установах банків та інших грошово-кредитних установах усіх форм власності перевірок фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, з 2002 року Міністерство Фінансів разом із Рахунковою палатою у порядку, визначеному ВРУ, має здійснювати і контроль за проведенням таємних видатків.

Парламентським органом, мета діяльності якого полягає у здійсненні виключно фінансового контролю, є Рахункова палата.

Діяльність Рахункової палати була започаткована прийняттям Верховною Радою України Закону України від 11 липня 1996 року "Про Рахункову палату Верховної Ради України". Основними завданнями Рахункової палати є: