Виручка - основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства (стр. 7 из 10)

3) ліквідність грошових потоків у часі та їх ефективність.

Рисунок 3.1 – Фактори впливу на формування грошових потоків

Як видно з рисунку 3.1, формування грошових потоків підприємства, до яких відноситься і виручка, залежить від багатьох факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх.

Підвищення суми чистого грошового потоку підприємства може бути забезпечене за рахунок здійснення наступних основних заходів:

1) зниження суми постійних витрат;

2) зниження рівня перемінних витрат;

3) здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує зниження рівня сумарних податкових виплат;

4) здійснення ефективної цінової політики, що забезпечує підвищення рівня прибутковості операційної діяльності;

5) використання методу прискореної амортизації основних засобів;

6) скорочення періоду амортизації використовуваних підприємством нематеріальних активів;

7) продажу невикористовуваних видів основних засобів і нематеріальних активів;

8) посилення претензійної роботи з метою повного і своєчасного стягнення штрафних санкцій. [10, с.52]

Стосовно збільшення безпосередньо грошових потоків, слід розробляти стратегію збільшення прибутку, який являється основним джерелом збільшення вхідних грошових потоків.

Для того, щоб визначити стратегічний розмір прибутку на підприємстві на наступний рік, в першу чергу слід спрогнозувати темп зростання обсягу продажу протягом року та прибуток із продажу.

Наведемо деякі фактори, які повинно розглядати підприємство у процесі прогнозування обсягів продажу:

1) Рівень економічної активності на ринку, де працює підприємство (наскільки стійкий економічний стан очікується на кожній території збуту).

2) Майбутня частка ринку, яку може зайняти підприємство на кожній території.

3) Стратегія ціноутворення.

4) Інфляційні впливи на ціну. Підприємство може планувати підвищити ціни у середньому на величину очікуваного підвищення рівня інфляції.

5) Вплив рекламних кампаній, умов кредитування, просування товарів тощо. Тому прогнозується і розвиток цих напрямків.

Дуже важливим моментом при обґрунтуванні стратегії формування прибутку підприємства на наступний рік є пошук резервів росту прибутку. Схема аналізу можливих резервів підвищення рівня прибутковості на підприємстві зображена на рис. 3.2:

Рис. 3.2 - Резерви збільшення прибутку на підприємстві[15, с.76]

Наведена схема характеризує найбільш ефективні заходи по підвищенню прибутку підприємства. Збільшення обсягу реалізації продукції можливе внаслідок придбання товарів з більшим ступенем обіговості або товарів вищої якості. Покращення стану реалізації на фірмі можливо також при пошуку більш вигідних партнерів по збуту товарної продукції або покращення якості послуг при обслуговуванні споживачів. Найбільший ризик серед основних напрямків збільшення прибутку від реалізації товарів є підвищення цін на них, адже в сучасних конкурентних умовах вартісний обсяг виручки від реалізації може значно зменшитися.

Важливою рисою ефективної діяльності підприємств є самофінансування. Самофінансування - здатність підприємства з зароблених засобів не тільки відшкодовувати виробничі витрати, але і фінансувати розширення виробництва, рішення соціальних задач. Самофінансування здійснюється за рахунок прибутку й амортизації. Однак у процесі нагромадження обсяг прибутку піддається зменшенню за рахунок податків і різних платежів із прибутку. У кінцевому рахунку, залишається нерозподілений прибуток. З нерозподіленого прибутку й амортизації формуються основні джерела самофінансування підприємства. Потреби у власних фінансових ресурсах для формування й ефективного використання всіх господарських засобів, розширення виробництва і поліпшення соціально-культурної сфери підприємства повинні задовольнятися в першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності. Основним напрямком покращення самофінансування підприємства є збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не завжди може пройти, оскільки на сучасному етапі розвитку нашої країни підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари. Отже, резерви зростання прибутку - це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:

1) Збільшенню обсягу реалізації продукції;

2) Зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції: усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загально-виробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку;

3) Постійному зниженню позареалізаційних збитків. [16, с.95]

Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції - основний резерв збільшення прибутку підприємства. Тож аналізуючи витрати на виробництво продукції, знаходимо резерви її зниження, які водночас є і резервами збільшення прибутку. Також важливим резервом для покращення самофінансування підприємства є скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства. Причин росту кредиторської заборгованості є багато. Основною з них є відсутність коштів по оплаті своїх зобов'язань. Проте підприємство може штучно збільшити свою заборгованість. Це відбувається при умові, якщо в країні намітилась ситуація, що спричиняє ріст інфляції. При такій умові підприємство може завідома збільшити свою кредиторську заборгованість з метою віддати через деякий час ту ж саму суму заборгованості. Цей варіант можливий лише при умові, що ціни за надані підприємством послуги зросли, а сума заборгованості не змінилась (або зросла в незначній мірі).

Інша ситуація складається з дебіторською заборгованістю. В основному, в сучасних умовах господарювання в Україні ріст дебіторської заборгованості відбувається по причині взаємних неплатежів між підприємствами, тобто у нас неефективні методи розрахунків між підприємствами. Розглядаючи питання скорочення дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями і замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Це метод надання знижок при достроковій оплаті. Відомо, що в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити певну суму в результаті інфляції. На мою думку, саме такі нетрадиційні методи дозволять скоротити обсяги заборгованостей між підприємствами.

Іншим важливим фактором у роботі підприємства є самооплатність. Самооплатність - здатність підприємства покривати свої видатки (витрати) результатами виробництва, забезпечуючи тим самим повторюваність виробництва в незмінних масштабах. Самооплатність - це невід'ємний момент самофінансування. У процесі досягнення самооплатності зважуються дві найважливіші для підприємства проблеми:

1) Боротьба зі збитковістю. Якщо підприємство хронічно зазнає збитків, то потрібен комплекс заходів для фінансового оздоровлення (санації) підприємства. Цей комплекс включає:

a) відновлення продукції, що випускається (аж до перепрофілювання);

b) реалізацію невикористаних матеріалів, невстановленого устаткування;

c) модернізацію виробництва;

d) інтенсифікацію праці працівників і завантаження устаткування;

e) упровадження прогресивних форм організації праці.

2) Підвищення прибутковості. Підприємство не тільки повинне покривати свої видатки доходами, але і бути рентабельним, тобто діставати прибуток.

Існують різні шляхи підвищення прибутковості підприємства:

1) маркетингові шляхи, зв'язані з коректуванням стратегії і тактики;

2) підвищення якості витоку прибутку;

3) точне і своєчасне виконання договорів по постачанню продукції. [14, с.82]

Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямовану на одержання прибутку. Отже, одержання прибутку - це безпосередня ціль підприємства. Але одержати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно виробляє продукцію або послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби. Співпідпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання прибутку – така: не можна отримати прибуток, не вивчивши потреби і не почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу підрозділяються на: потреби і платоспроможні потреби. Необхідно виробити продукт, що задовольняє потреби і при тому по такій ціні, що задовольнила б платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку, коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані ресурси, витрати менше, ніж отримана виручка, тобто, коли підприємство працює з прибутком. У цьому випадку і говориться, що прибуток - безпосередня ціль функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності. Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує прибутку від своєї виробничої діяльності, воно змушено піти з економічної сфери, визнати себе банкрутом. Якщо витрати і штрафи в істотній мірі залежать від підприємства, то податки, що сплачуються підприємством, - це зовнішні умови господарювання. Податкова система, що діє в даний час у України, достатньо громіздка і диференційована на федеральний, республіканський і місцевий рівні. Підприємство повинно сплачувати на першому рівні: податок із додаткової вартості, акцизи на окремі види і групи товарів, відрахування на покриття витрат по геологорозвідувальних і геолого-пошукових роботах по корисним копалинам; прибутковий податок із юридичних і фізичних осіб, податок на транспортні засоби, гербовий податок, державний збір. На другому рівні - податок на видобуток природних ресурсів у виді акцизів, акцизи на бензин, моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, що забирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем. На третьому рівні - місцеві податки: податок на будівлі, помешкання і спорудження, земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію підприємницької діяльності фізичних осіб, податок на рекламу, ліцензійний збір за право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір з аукціонних продажів і ін.