Банківська система України. Правові основи банківського кредитування (стр. 3 из 5)
Комерційний кредит надається одним суб’єктом господарської діяльності другому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселями і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне кредитування дозволено відповідно до Закону України від 27 березня 1991 р. „Про підприємства в Україні” і буде застосовуватися в міру розвитку в державі ринкової економіки.
Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціонування суспільного виробництва, важлива роль в державі відводиться кредитній системі – сукупності установ, які реалізують кредитні відносини в державі.
Кредитну систему України очолює Національний банк України, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. В кредитну систему України входять кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію Національного банку України для здійснення кредитування.
До небанківських фінансово-кредитних установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки (див. табл. 2).
Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяльності. За необхідності банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або брати позички в Національному банку України, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів.
2.2. Кредитна політика держави та її вплив на стан економіки
Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями – основа фінансової та ринкової стабільності банків.
Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика є основою організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку й повинна чітко визначати цілі кредитування, правила їх реалізації, а також відповідне документальне методичне забезпечення.
Кредитну політику розробляються з урахування стратегії й тактики банку в сфері управління активними операціями, вона зумовлює основні напрями кредитної діяльності:
- стандарти і критерії діяльності банківських працівників, які відповідають за надання кредитів;
- основні дії менеджерів, які приймають стратегічні рішення у сфері кредитування;
- принципи оцінки та контролю якості управління кредитною діяльністю банку.
Розробка внутрішньої кредитної політики потребує чіткого формулювання цілей, кредитування, узгодження їх із загальною політикою і стратегією банку.
Загалом кредитна політика має відображати такі ключові моменти:
- організація кредитної діяльності;
- управління кредитним портфелем;
- контроль за кредитним процесом;
- ліміти по окремих напрямах кредитування;
- механізм супроводження кредитних угод;
- формування резервів під можливі втрати за поданими кредитами.
Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрібанківських документах, основними серед яких є стандарти кредитування і кредитні інструкції.
Стандарти кредитування є першою складовою реалізації кредитної політики. Вони містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, які відповідають за здійснення процесу банківського кредитування. Основне завдання стандартів кредитування – визначити практичні дії з реалізації кредитної політики. У них мають бути відображені такі основні моменти:
- порядок збирання та аналізу фінансової інформації;
- вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительств;
- правила організації кредитного процесу;
- порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;
- вимоги щодо оформлення кредитної документації;
- зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства).
Зміст та структура стандартів кредитування можуть різнитися у різних банках, але здебільшого містять такі важливі моменти:
- опис системи кредитних повноважень працівників банку;
- перелік видів кредитів, надання яких відповідає кредитній політиці банку, а також неприйнятних для банку видів кредитів;
- сфери господарювання та регіони, де кредитна активність банку є пріоритетною;
- процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;
- порядок надання позичок працівникам банку.
Кредитні інструкції – друга складова методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики.
Кредитна інструкція – опис послідовних дій з реалізації конкретної процедури.
Порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.
Кредитна політика банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності та визначає конкретні способи і методи її реалізації з метою максимізації дохідності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.
В Україні практичні засади кредитних відносин, форми, види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами НБУ. В Положенні НБУ „Про кредитування” від 28.09.95 р., дається таке визначення банківського кредиту:
Кредит банківський – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання.
Принцип забезпеченості означає наявність у банку права та можливостей захисту своїх інтересів у вигляді одержання відповідних засобів забезпечення наданого кредиту (застава, гарантія, поручительство).
Принцип повернення, терміновості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений термін із сплатою відповідного відсотка за його користування.
Цільовий характери кредитування передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
НБУ встановлює певні вимоги щодо здійснення банками кредитних операцій. Так, кожне рішення з надання кредиту, незалежно від його розміру та терміну, повинно укладатися колегіально – правлінням банку, кредитним комітетом, кредитною комісією. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать:
- максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);
- норматив великих кредитних ризиків (Н9);
- максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10);
- максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерами (Н11);
- максимальний розмір наданих міжбанківських позичок (Н12).
Крім того, НБУ забороняє банком надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.
2.3. Показники оборотності кредиту і методи їх аналізу
Ефективність використання позик визначається показникам оборотності кредиту. Рівень оборотності кредиту вимірюється двома показниками:
- тривалістю користування кредитом;
- кількістю обігів, зроблених кредитом за період.
Тривалість користування короткостроковим кредитом (t) характеризує середнє число днів користування кредитом, є зворотним розміром оборотності позик, визначається за формулою:
,де:
- середні залишки кредиту;Оп – обіг кредиту по погашенню;
Д – число календарних днів у періоді.
Кількість обігів, зроблених кредитом за період (n), визначають, як:
Якщо відома тривалість користування кредитом, кількість обігів позик визначають:
Рівень оборотності позик визначають також за даними про їх видачу:
або n':n=ДО'
де ДО' – коефіцієнт співвідношення обігу позик по видачі і по погашенню.
Число обігів кредиту по видачі вище число його обігів по погашенню, якщо ДО' є вищим за 1.