| Вступ |
| І Банківська система України |
| 1.1. Поняття банківської системи, її розвиток та регулювання |
| 1.2. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України |
| ІІ. Правові основи регулювання банківського кредитування |
| 2.1. Поняття, призначення і види кредиту |
| 2.2. Кредитна політика держави та її вплив на стан економіки |
| 2.3. Показники оборотності кредиту і методи їх аналізу |
| Висновок |
| Додатки |
| Список використаної літератури |
ВСТУП
У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності.
Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.
Банківська система є складовою кредитної системи держави і становить сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією банківських установ, що функціонують у межах єдиною фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу.
Особливості банківської системи впливають на вибір шляхів проведення центральних банком грошово-кредитної політики та інструментарію, який відображає реалії розвитку національної банківської системи в певний період. Тому не можна визначати банківську систему просто як сукупність кредитно-фінансових інститутів, які діють на території певної держави. Фактично це визначення обмежує банківську систему, оскільки позбавляє її заздалегідь окреслених цілей, специфічних функцій і самостійної ролі на грошовому ринку. Навпаки, це значно складніший механізм, який містить низку взаємопов’язаних елементів. У такому контексті правильніше буде розуміти під банківською системою сукупність банків, банківської інфраструктури, банківського законодавства, банківського ринку.
Банки є фінансового-кредитними установами, які обслуговують рух капіталів і грошей. Виникнення і функціонування банків пов’язано з явищем кредиту і процента.
І БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ
1.1. Поняття банківської системи, її розвиток та регулювання
Під банківською системою розуміється сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надається клієнтурі різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів. Ця система є внутрішньоорганізована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.
Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам.
1. У країні повинна бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ.
2. У системі не повинно бути зайвих елементів.
3. У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.
4. поряд із центральним банком діють найрізноманітніші комерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб
5. У країні діють банки й кредитні установи, як не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.
6. Банківська система є складовою більш широкої системи – економічної системи держави.
Банківська система являє собою законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:
а) створення грошей і регулювання грошової маси;
б) трансформаційна функція;
в) стабілізаційна функція.
Сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк України (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому – комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.
НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ – центральний банк держави, її емісійний центр є власністю держави і підзвітний Президенту України та Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки.
НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організовує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банком, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків, здійснює управління і планує напрями і масштаби використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організовує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.
Другий рівень банківської системи України – це комерційні банки, які можуть мати різні форми власності, спеціалізації та сфери діяльності; це такі кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для юридичних і фізичних осіб. Перший комерційний банк в Україні зареєстровано восени 1988 року.
Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає на комерційні банки, у зв’язку з чим їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.
Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Проте існує ряд основних, базових функцій комерційного банку, які дозволяють зарахувати даний фінансових інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.
Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямів на даному етапі належать:
- закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;
- здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту;
- забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів національної економіки;
- підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків НБУ;
- зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;
- стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;
- подальше скорочення частини готівки в обігу;
- підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;
- поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;
- ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України
У сучасних умовах банківська система відіграє важливу роль у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави.
1.2. Становлення і розвиток грошово-кредитної системи України
Для успішного розв’язування завдань фінансової та економічної стабілізації необхідно здійснити зважене грошово-кредитне регулювання.
Грошово-кредитна система України пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, який умовно можна поділити на кілька етапів. Перший з них – становлення цієї системи (1991-1993 рр..) – характеризувався власною концепцією розвитку. Особливістю даного етапу в тому, що, з одного боку, було формально проголошено ринкову ідеологію, в більшості секторів економіки відбувалася лібералізація цін, було постановлено контроль за оплатою праці, а з іншого – урядові структури гальмували трансформаційні процеси.
В основу практичної макроекономічної політики в 1992-1993 рр.. було покладено принцип повної відмови від використання монетарних інструментів у регулювання економіки. При здійсненні грошово-кредитної політики НБУ використовував командно-адміністративні методи, і зокрема – централізований розподіл кредитних ресурсів, пільгове кредитування, встановлення кредитних обмежень. До 1994 р. в Україні взагалі не діяли такі інструменти рефінансування, як кредитні аукціони. Політика рефінансування банків проводилася тільки через єдиний механізм – прямі кредити, що направлялися через колишні державні банки переважно до державного сектора економіки.