5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов’язаний з вибором більш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства розподіляються на такі три групи:
а) необоротні активи;
б) постійна частина оборотних активів (незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності);
в) змінна частина оборотних активів.
Існує три підходи до фінансування різних груп активів підприємства: консервативний, помірний та агресивний.
При консервативному підході приблизно 50% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, інші 50% змінної частини, постійна частина оборотних активів та необоротні активи покриваються власним капіталом та довгостроковими зобов’язаннями.
При помірному підході 100% змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, а 100% постійної частини — за рахунок власних коштів, що дозволяє встановити конкретні його значення на майбутній період. В процесі такого вибору враховуються індивідуальні особливості діяльності кожного підприємства. Заключне рішення по даному питанню дозволяє сформувати на прогнозований період найбільш прийнятну для підприємства структуру капіталу.
При агресивному підході 100% змінної частини та 50% постійної оборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, решта постійної частини оборотних активів та необоротні активи фінансуються за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань.
Виходячи зі свого ставлення до фінансового ризику керівництво підприємства обирає один з розглянутих варіантів фінансування активів. Враховуючи, що на сучасному етапі довгострокові позики підприємствам практично не надаються, тоді обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного та позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій.
6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретних значень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.
Остаточне рішення, що приймається по цьому питанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник “цільової структури капіталу”, у відповідності з яким буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.
Таким чином, вирішення проблеми визначення розміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.
Можливістьзалучатифінансовіресурсизрізнихджерел, у тому числі на фінансовому ринку, даєзмогупідприємствувідносновільноманеврувати структурою цихресурсів, вибираючиоптимальніїхнікомбінації. Однакєпевнічинники, щовпливають на обсягі структуру фінансовихресурсівпідприємства. До них належать: форма власностійорганізаційно-правовіформипідприємства (так, наприклад, державніпідприємствабагато в чомузалежатьвід складу іобсягудержавнихфінансовихресурсів як додатковогоджерелаформуваннякапіталу), галузеваприналежністьпідприємства, мета ізавданняфінансово-господарськоїдіяльності на певномупроміжку часу, внутрішняфінансоваполітикапідприємстватощо.
Для того щоб поліпшити фінансовий стан ЗАТ "Співдружність", необхідно нормалізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати і синхронізувати надходження і витрати його коштів.
Необхідно скоротити поточні витрати підприємства з метою попередження зростання фінансових зобов'язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку.
Після цього слід вжити тактичних заходів, спрямованих на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, за принципом "стискання підприємства", тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів.
Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів має бути спрямовано на підтримку фінансової стабільності підприємства протягом тривалого періоду.
З метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити його за рахунок випуску і розміщення нових акцій і облігацій. Однак при цьому слід мати на увазі, що випуск нових акцій може призвести до падіння їхнього курсу, і це теж може стати причиною банкрутства.
Один із шляхів удосконалення фінансового стану ЗАТ "Співдружність"
— зменшення виплати дивідендів за акціями чи повна відмова від неї за умови, що вдасться переконати акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення і підвищення дивідендних виплат у майбутньому.
Одним а ефективних методів відновлення матеріально-технічної бази підприємства є лізинг, що не вимагає повної одноразової оплати орендованого майна і служить одним з видів інвестування. Використання прискореної амортизації за лізинговими операціями дозволяє оперативно оновлювати обладнання і здійснювати технічне переозброєння виробництва.
Залучення кредитів під прибуткові проекти, здатні принести підприємству високий дохід, також є одним із резервів удосконалення фінансового стану підприємства.
Цьому ж сприяє і диверсифікованість виробництва за основними напрямами господарської діяльності, коли вимушені втрати на одних напрямах покриваються прибутком від інших.
Зменшити дефіцит власного капіталу можна за рахунок прискорення його оборотності шляхом скорочення термінів ремонтів, наднормативних залишків запасів, незавершеного виробництва і т. ін.
Скорочення витрат на утримання об'єктів житлосоцкультпобуту шляхом передачі їх у муніципальну власність також сприяє припливу капіталу в основну діяльність.
З метою скорочення витрат і підвищення ефективності основного виробництва в окремих випадках доцільно відмовитися від деяких видів діяльності, що обслуговують основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорті т. ін.), і перейти до послуг спеціалізованих організацій.
Збільшити обсяг власних фінансових ресурсів можна також шляхом:
• зменшення суми постійних витрат на утримання управлінського персоналу, ремонт основних засобів ;
• зниження рівня змінних витрат за рахунок скорочення чисельності виробничого персоналу і зростання продуктивності праці;
• прискореної амортизації машин і обладнання;
• реалізації невикористовуваного майна;
• відмови від зовнішніх соціальних та інших програм, зниження інвестиційної активності підприємства.
Потрібно проаналізувати використання прибутку. Скорочення частки участі працівників у прибутку, відрахувань у резервний і страхові фонди слід розглядати як потенційний резерв поповнення власних оборотних коштів підприємства.
Велику допомогу у виявленні резервів поліпшення фінансового стану підприємства може дати маркетинговий аналіз із вивчення попиту і пропозиції, ринків збуту і формуванню на цій основі оптимального асортименту і структури виробництва продукції.
Одним з основних і найбільш радикальних напрямів фінансового оздоровлення підприємства є пошук внутрішніх резервів збільшення прибутковості виробництва і досягнення беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат.
Основну увагу при цьому необхідно приділити питанням ресурсозбереження: впровадженню прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використанню вторинної сировини, організації діючого обліку і контролю за використанням ресурсів, вивченню і впровадженню передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального і морального стимулювання працівників за економію ресурсів і скорочення непродуктивних витрат і втрат.
Для систематизованого виявлення й узагальнення всіх видів втрат на кожному підприємстві доцільно вести спеціальній реєстр втрат із класифікацією їх за певними групами:
• від браку;
• зниження якості продукції;
• незатребуваної продукції;
• втрати вигідних замовників, вигідних ринків збуту;
• неповного використання виробничої потужності підприємства;
• простоїв робочої сили, засобів праці, предметів праці і грошових ресурсів;
• перевитрати ресурсів на одиницю продукції порівняно з установленими нормами;
• псування і нестачі матеріалів та готової продукції;
• списання не повністю амортизованих основних засобів;
• сплати штрафних санкцій за порушення договірної дисципліни;
• списання незатребуваної дебіторської заборгованості;