Бюджетна класифікація має такі складові частини:
а) класифікація доходів бюджету;
б) класифікація видатків бюджету;
в) класифікація фінансування бюджету;
г) класифікація боргу.
Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
а) податкові надходження;
б) неподаткові надходження;
в) доходи від операцій з капіталом;
г) трансферти.
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Неподатковими надходженнями визнаються:
а) доходи від власності та підприємницької діяльності;
б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
в) надходження від штрафів та фінансових санкцій;
г) інші неподаткові надходження.
Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі [9].
Видатки бюджету класифікуються за:
а) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);
б) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
в) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);
г) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
Загальний фонд бюджету включає:
а) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
б) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
в) фінансування загального фонду бюджету.
Спеціальний фонд бюджету включає:
а) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
б) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
в) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.
Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.
Прийняття Державного бюджету України або місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету [3].
Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу та на забезпечення збереження розміру оборотної касової готівки.
Стадіями бюджетного процесу визнаються:
а) складання проектів бюджетів;
б) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
в) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
г) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.
Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.
Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин.
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень[26].
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.
Головний розпорядник бюджетних коштів:
а) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
б) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;
в) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
г) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;
д) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
е) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.
Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету[50]. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.
У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється внутрішній фінансовий контроль. Він повинен забезпечувати:
а) постійну оцінку достатності та відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю;
б) оцінку діяльності на відповідність результатів встановленим завданням та планам;
в) інформування безпосередньо керівника бюджетної установи про результати кожної перевірки (оцінки, розслідування, вивчення чи ревізії), проведеної підрозділом внутрішнього фінансового контролю.
Керівник бюджетної установи відповідає за організацію ефективної системи внутрішнього контролю за фінансовою та господарською діяльністю цієї установи з урахуванням:
а) положень Бюджетного кодексу та інших нормативно-правових актів;
б) вимог цілеспрямованого, ефективного і економного управління функціями кожного структурного підрозділу, правильного розмежування функціональних обов'язків;
в) правил бухгалтерського обліку та контролю щодо активів, пасивів, доходів та видатків бюджетної установи;
г) забезпечення відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю.
Інформація про бюджет повинна бути оприлюднена[3]. Міністерство фінансів України забезпечує доступність для публікації:
а) проекту закону про державний бюджет;
б) закону про Державний бюджет України на відповідний період з додатками, що є його невід'ємною частиною;
в) інформації про виконання Державного бюджету України за підсумками кварталу та року;
г) інформації про показники виконання зведеного бюджету України;
д) іншої інформації про виконання Державного бюджету України.
Проект закону про державний бюджет підлягає обов'язковій публікації в газеті "Урядовий кур'єр" не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують публікацію інформації про місцеві бюджети, в тому числі рішень про місцевий бюджет та періодичних звітів про їх виконання. Рішення про місцевий бюджет повинно бути оприлюднене не пізніше десяти днів з дня його прийняття.
Місцевий бюджет містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
- прибутковий податок з громадян;
- державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
- плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
- плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
- плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;