Стратегічні плани головних розпорядників повинні висвітлювати ключові моменти, на яких їм необхідно зосередитися для впровадження пріоритетів державної політики, та шляхи їх досягнення. Це суттєвий інструмент, що дозволяє головним розпорядникам бюджетних коштів досягти поставлених завдань, вирішити проблеми фінансового управління та надання державних послуг і впевнитись, що послуги надаються найбільш ефективним шляхом. Стратегічний план забезпечує можливість розвитку та вдосконалення організаційної структури розпорядника бюджетних коштів, та його діяльності в цілому.
Стратегічні плани повинні:
- вказувати на основні завдання міністерства, які зазначені у відповідних нормативних документах;
- покривати період принаймні від трьох років і бути сумісними із середньостроковою оцінкою видатків бюджету;
- описувати основні і допоміжні види діяльності, що необхідні для виконання цих завдань (при цьому слід уникати дублювання функцій);
- вказувати на внутрішні функції головного розпорядника, а також на ті функції, що розпорядник виконує за контрактом;
- описувати загальні та конкретні цілі, яких необхідно досягти у середньостроковій перспективі;
- відображати перелік програм, що виконуються для досягнення загальних та окремих цілей;
- включати вимірювані завдання і результати від здійснення бюджетних програм;
- включати пропозиції щодо збільшення (або зменшення) постійних та змінних капітальних активів, запланованих інвестицій і відновлення та утримання матеріальних активів, а також плани щодо управління фінансовими активами та зобов'язаннями;
- відповідати вимогам, визначеним відповідними нормативними документами.
Якісний стратегічний план для окремого головного розпорядника має бути:
- комплексним та всеохоплюючим, тобто повинен охоплювати всі аспекти діяльності міністерства або відомства та враховувати всі їх можливості;
- довгостроковим, тобто здійснюватись протягом декількох років для того, щоб визначити головний напрям розвитку розпорядника бюджетних коштів;
- цілеспрямованим, тобто таким, що робить цілі головного розпорядника зрозумілими;
- аналітичним, тобто таким, що подає дані та приводить необхідне тлумачення інформації;
- обґрунтованим, тобто наводить факти та обґрунтування пропозицій;
- орієнтованим на конкретні дії, тобто спрямованим на виконання конкретних завдань у конкретний термін;
- лаконічним, тобто достатньо коротким для того, щоб керівники високого рівня могли швидко з ним ознайомитися, але в той же час містити достатньо інформації, щоб бути зрозумілим.
Стратегічний план не містить інформації щодо оцінки діяльності. Однак всі стратегічні плани повинні містити стратегічні орієнтири, що виражаються у вимірних показниках, тобто стратегічні цілі та завдання, що дозволять у майбутньому оцінювати досягнуті результати.
При впровадженні стратегічного плану керівник розпорядника бюджетних коштів повинен сприяти ефективному, економічному та продуктивному використанню ресурсів для того, щоб покращити виконання відомством своїх функцій; використовувати з цією метою такі методи організації праці, як перерозподіл, спрощення, координація роботи, позбавлення розпорядника коштів зайвих функцій [25].
Стратегічні плани відомств знаходять своє відображення у плануванні (прогнозуванні) видатків у середньостроковій перспективі. Як свідчить зарубіжний досвід, середньострокові прогнози видатків складаються на основі пріоритетів уряду, прогнозів надходжень до бюджету, а також виходячи із індивідуальних стратегічних планів головних розпорядників. Цей процес називають середньостроковим плануванням.
Зміцнення системи державних фінансів є необхідною умовою створення сталого ринкового середовища та досягнення економічного зростання у довготривалому періоді. Тому перехід до середньострокового бюджетного планування дозволить учасникам цього процесу узгодити політику розвитку в сфері державних фінансів безпосередньо, як в рамках підготовки бюджету на відповідний рік, так і на наступні три роки, перейшовши до формування довготермінової бюджетної політики.
Розпорядники бюджетних коштів, бюджетні установи і організації та громадськість повинні бути поінформовані про бюджетну стратегію уряду та добре знати, на які напрями та заради досягнення яких цілей уряд планує у майбутньому витрачати кошти платників податків. Знаючи державні пріоритети та завдання і володіючи інформацією щодо планових обсягів видатків не тільки на наступний рік, а ще на три роки вперед, галузеві міністерства, зможуть краще планувати свій розвиток. Потрібно встановлювати довго- та середньострокові цілі, завдання, а також визначати обсяг видатків на перспективу, щоб кожний розпорядник бюджетних коштів мав чіткий план своєї діяльності на декілька років.
Середньострокове бюджетне планування – це визначення головними розпорядниками бюджетних коштів на підставі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, плану своєї діяльності на середньостроковий період та обсягу необхідних коштів для досягнення цілей у середньостроковій перспективі. Обов'язковою вимогою середньострокового планування бюджету є відбір відповідних напрямів діяльності і завдань, виходячи з фінансових можливостей.
Основною метою запровадження середньострокового планування бюджету є підвищення дисципліни державних видатків, а також забезпечення процесу аналізу використання коштів, що буде стимулювати прийняття більш ефективних рішень щодо використання бюджетних коштів на всіх рівнях та планування головними розпорядниками коштів своєї діяльності.
Середньострокове бюджетне планування є необхідним елементом впровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Перехід до середньострокового бюджетного планування дасть учасникам бюджетного процесу можливість узгодити свої стратегічні плани діяльності з наявними бюджетними коштами як у рамках підготовки проекту бюджету на відповідний рік, так і на наступні періоди, що сприятиме переходу до формування довгострокової бюджетної політики.
Цілі середньострокового планування:
- поліпшення макроекономічного балансу шляхом розроблення узгоджених та реалістичних прогнозів доходів до бюджету;
- визначення загальних цілей бюджетної політики та забезпечення відкритості у їх досягненні впродовж багатьох років;
- визначення і дотримання чітких пріоритетів у сфері державних видатків;
- забезпечення можливості ініціювання змін у бюджетній політиці та механізмів контролю за їх реалізацією;
- удосконалення розподілу бюджетних коштів, спрямованих на досягнення стратегічних пріоритетів, як за функціями, так і між відповідними функціями;
- підвищення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за ефективне та раціональне використання бюджетних коштів;
- посилення загального бюджетного контролю.
Характерні риси системи середньострокового планування:
Прогнозні оцінки розробляються у два етапи:
- прогнозування, під час якого складаються технічні оцінки поточних витрат, виходячи з існуючих умов;
- програмування, на якому визначається та аналізується вартість кількох можливих змін політичного курсу.
Зосередження уваги на змінах та пріоритетах політики Уряду.
Прогнозний бюджет не відображає збільшення тих видатків у наступні роки, які потрібні для виконання нових бюджетних програм (хоча у ньому може закладатися певний резерв для покриття таких витрат).
Прогнозний бюджет деталізовано до такої ж міри, що і бюджет поточного року, але для заохочення використання коштів з найвищою ефективністю щодо питання перерозподілу коштів між програмами, головним розпорядникам надається в межах їхньої компетенції певна свобода дій.
Оцінки витрат є реалістичними.
Середньострокові прогнози повинні відображати:
а) поточний стан видатків;
б) додаткові видатки, необхідні для забезпечення однакового рівня та якості послуг у майбутньому (наприклад, для збереження відношення кількості учнів на одного вчителя у навчальних закладах);
в) додаткові витрати або економію коштів, якщо передбачається змінити рівень або вид послуг.
У зв'язку з тим, що середньострокове планування охоплює три наступні за бюджетним роки, воно дає можливість:
а) посилити загальний бюджетний контроль;
б) встановити більш чіткі пріоритети у сфері державних видатків;
в) розробити більш стабільну бюджетну політику;
г) підвищити відповідальність головних розпорядників щодо розподілу та використання бюджетних коштів;
д) передбачати поточні видатки, які виникнуть у зв'язку із завершенням проектів бюджетних капіталовкладень (наприклад, оцінити, які будуть поточні видатки на утримання нової дороги після завершення її будівництва).
З метою розробки нових підходів до формування багаторічної бюджетної стратегії необхідно визначитися з переліком проблемних питань, які існують в галузях, з оцінкою вартості витрат на їх вирішення, та часом, протягом якого ця проблема може бути вирішена. Необхідно також визначити, які з проблем є найбільш нагальними, потребують першочергового вирішення та можуть бути вирішені в більш короткі терміни за менші кошти.
Передумовою ефективного середньострокового планування є запровадження суворих бюджетних обмежень через встановлення граничних розмірів видатків для всіх головних розпорядників бюджетних коштів [41]. Основу розподілу граничних розмірів повинні складати попередні прогнози вартості існуючих бюджетних програм з урахуванням прийнятих урядом політичних рішень. Перевагою існування середньострокових граничних обсягів є те, що головні розпорядники коштів будуть показувати не бажаний ними обсяг видатків, який не підтверджений наявними ресурсами, а більш реальну картину видатків у середньостроковій перспективі. Саме існування таких обмежень, що виходять із прогнозованих ресурсів та середньострокової політики уряду, змусить головних розпорядників коштів виділити найбільш пріоритетний напрям своєї діяльності. Разом з тим слід зазначити, що граничні обсяги на середньострокову перспективу є умовними, оскільки вони будуть коригуватися щороку, виходячи із зміни економічної ситуації, зміни політики уряду, а також залежатимуть від пріоритетів і структурних змін у видатках головних розпорядників та якості обґрунтування ними оцінок своїх прогнозних видатків.