Фiнансова полiтика - це частина економiчної полiтики. Головним
завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.
Проявляється фінансова політика у [7]:
- фiнансовому законодавствi;
- в системi форм i методiв мобiлiзацiї фiнансових ресурсiв (найважливiшими з яких є податки);
- в перерозподiлi фiнансових ресурсiв мiж окремими верствами населення, галузями дiяльностi, регiонами країни;
- в структурi доходiв i видаткiв бюджетiв та iн.
Найважливішими умовами результативності фінансової політики є:
- врахування дiї економiчних законiв розвитку суспiльства;
- вивчення та використання досвiду попереднiх етапiв господарського будiвництва;
- врахування специфiки сучасних умов, змiни у зовнiшнiй та внутрiшнiй полiтицi;
- комплекснiсть у розробцi заходів, пов'язаних iз вдосконаленням фiнансових вiдносин.
Фiнансова полiтика має надзвичайно велике значення в життi суспiльства i при дотриманнi вищенаведених умов може сприяти розвитку продуктивних сил, покращанню добробуту населення, вирiшенню нацiональних i мiжнародних проблем, пiдвищенню обороноздатностi країни.
Мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються у державі з метою планомірного формування фондів коштів. Збирання коштів здійснюється за допомогою обов'язкового та добровільного методів мобілізації. Обов'язковий метод являє собою, по суті, справляння податків, зборів та інших обов'язкових платежів, за рахунок яких і формуються переважно доходна частина бюджетної системи країни та цільові фонди коштів. Держава на рівні закону встановлює вид обов'язкового платежу, розмір, ставки, об'єкт та платників, порядок справляння. Метод обов'язкових відрахувань застосовується і при проведенні обов'язкового державного страхування.
Добровільний метод мобілізації передбачає відсутність імперативу з боку держави при здійсненні платежів і реалізується у вигляді грошово-речових лотерей, благодійних допомог, пожертвувань, дарунків, траншів тощо. До добровільного методу мобілізації слід віднести й позики, що здійснюються державою та органами місцевого самоврядування шляхом емісії державних або муніципальних цінних паперів з метою покриття дефіциту бюджету або виконання певних цільових програм. Зокрема, Бюджетний кодекс України доходами бюджету вважає усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки, гранти.
Розподіл коштів є також одним важливих напрямів фінансової діяльності держави. До основних методів розподілу коштів належать фінансування й кредитування. Фінансування - це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів з відповідного централізованого фонду коштів; кредитування - виділення коштів на певний термін на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення.
3. ЗАВДАННЯ ФІНАНСОВІЇ ПОЛІТИКИ
До найважливіших завдань у сфері фінансової політики належать [11]:
- забезпечення збалансованості бюджетів;
- оптимізація рівня бюджетного дефіциту;
- посилення контрольної роботи за витрачанням бюджетних коштів;
- виділення державних інвестицій тільки на конкурсній, зворотній основі; скорочення державних запозичень, здешевлення обслуговування державного боргу;
- використання в процесі бюджетного планування соціальних стандартів та нормативів;
- скорочення обсягу дотацій та субсидій з бюджету;
- зміцнення доходної бази органів місцевого самоврядування, закріплення за місцевими бюджетами доходів, достатніх для виконання їх функцій;
- вдосконалення міжбюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення заінтересованості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів та своєчасному і повному справлянні податків;
вдосконалення оплати праці в бюджетній сфері та ін.
На виконання розпорядження Президента України від 26 лютого 1998 р. № 43 провідними вченими і практиками нашої країни була розроблена програма розвитку на два Програма складається з восьми розділів. В першому розділі "Національні інтереси України в контексті розвитку світової цивілізації" дана характеристика становища України як незалежної держави наприкінці ХХ ст., визначені етапи соціально-економічного розвитку та загальні національні цілі на період до 2010 року, а також довгострокові передумови та фактори розвитку.
В другому розділі "Ідея соціального прогресу і стабільності" визначено основні напрямки соціальної політики у державі, яка виходить із необхідності забезпечення кожній людині роботу, достаток, здоров'я та духовність. Особлива увага приділена таким проблемам, як розвиток системи соціального страхування, освіти, науки, відродження української культури, тенденціям демографічного розвитку, підтримці сім'ї та молоді тощо.
В третьому розділі програми "Україна 2010" "Демократичні перетворення та формування відкритого суспільства" визначено мету розвитку Української держави: формування громадянського суспільства, яке на основі правових норм встановлює оптимальне співвідношення інтересів окремих особистостей, соціальних угруповань і суспільства в цілому. Визнано, що соціальною базою такого суспільства повинен стати середній клас, інтереси якого тісно пов'язані з національними інтересами держави. "
В розділі четвертому "Стратегія економічного зростання" обґрунтована ефективність обраної стратегії соціально-економічного розвитку виходячи з відтворювальних пропорцій та динаміки валового внутрішнього продукту, які найбільш яскраво характеризують якісні риси економічної моделі.
Необхідною передумовою економічного зростання є активна інвестиційна політика, яка повинна передбачати:
- відновлення стимулів до нагромадження капіталу та розвитку матеріально-технічної бази суб'єктів господарювання;
- зростання обсягів інвестування в реальний сектор економіки більшими темпами у порівнянні з ростом обсягів ВВП;
пожвавлення інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання;
- підвищення рівня ефективності використання капіталів; посилення мотивації до нагромадження фінансових ресурсів населенням та їх інвестування в реальний сектор економіки;
- направлення ресурсів, які акумулюються у фінансово-кредитній сфері на інвестування в реальний сектор економіки;
- узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики з цілями інвестиційної стратегії;
- залучення іноземних інвестицій в Україну.
Стратегія економічного зростання передбачає забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, структурну перебудову економіки, оздоровлення банківської системи. Дієвим інструментом управління економікою повинна стати бюджетна і податкова політика.
П'ятий розділ програми "Пріоритети науково-технічного та інноваційного розвитку" визначає стратегічні напрямки реформування відносин в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, механізм державної підтримки, формування системи державного програмно-цільового управління науково-технічним прогресом (НТП). Серед методів стимулювання науково-технічної та інвестиційної діяльності важливе місце належить податковим (пільгам по податкам, в т. ч. по податку на прибуток підприємств) і бюджетним (пряме державне фінансування).
В шостому розділі "Промисловий та агропромисловий розвиток" конкретизовані стратегічні завдання в окремих галузях промисловості, агропромислового комплексу (АПК), транспорту, зв'язку.
В сьомому розділі "Інституціональні та організаційні механізми економічного зростання" розглянуті проблеми приватизації та зміни структури власності, розвитку конкуренції, антимонопольного регулювання, управління об'єктами державної форми власності, стимулювання малого і середнього бізнесу, легалізації "тіньової" економіки, проведення адміністративної реформи, удосконалення регіональної структури економіки.
Заключний восьмий розділ програми "Україна 2010" "Активізація зовнішньоекономічної діяльності" визначає напрямки співробітництва України з іншими державами, інтеграційними угрупуваннями (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР та ін.). Відзначено, що зовнішньоекономічна політика повинна бути спрямована на зміцнення позицій України в світовій торгівлі та забезпечувати вихід на нові ринки.
5 ШЛЯХИ ТА НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.
Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.
Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства.
В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окреслено дії, взаємозв’язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацію окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів, міст та областей потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.