Динаміка надходжень до цільових фондів також не має чітко визначеної тенденції. Так після зниження частки цих надходжень у 1999 році (8,3%) порівняно з 1998 роком (22,3%) у 2000 році має місце невелике зростання – 9,9%.
Частка в загальній структурі доходів державного бюджету, яку складають доходи від операцій з капіталом, має тенденцію до скорочення (у 1998-1999-2000 роках відповідно 5,4%, 1,7% та 0,1%). Ця тенденція пояснюється поступовою відмовою від реалізації товарно-матеріальних цінностей, що знаходяться у Державному матеріальному резерві та Мобілізаційному резерві. У 2000 році такої реалізації, на відміну від попередніх років, не передбачається взагалі.
І, наприкінці, розглянемо офіційні трансферти. Динаміка їх частки в доходах бюджету змінюється із року в рік без будь-яких тенденцій (у 1998-1999-2000 роках відповідно 2,9%, 1,6% та 3,9%). Офіційні трансферти відображають політику держави до вилучення коштів з місцевих бюджетів. Основним постачальником цих надходжень до державного бюджету є бюджет міста Києва.
Отже, розглянуто динаміку структури доходів Державного бюджету України в 1998-2000 роках. Із наведеного вище можна зробити наступні висновки:
· На даний момент в державі не існує довгострокової бюджетної політики. Здається таке враження, що із року в рік бюджет формується не на основі аналізу макроекономічних показників національної економіки та будь-яких розрахунків, а на суто емпіричних підставах.
· Основне навантаження щодо наповнення Державного бюджету України в 1998-2000 роках коштами лягає на податкові надходження. При чьому така тенденція зберігається із року в рік з невеликими коливаннями. Але політика формування податкових надходжень до державного бюджету не носить постійного характеру. Тобто внутрішня структура цих надходжень не є постійною і не має яскраво виражених тенденцій, крім зменшення вагомої частини податку на додану вартість.
· Відносно високу частку неподаткових надходжень в структурі доходів державного бюджету можна пояснити тим, що в умовах нестабільної економічної ситуації в країні держава прагне до отримання більш гарантованих доходів у порівнянні з податками.
· В структурі податкових надходжень самим важливим джерелом є податок на додану вартість і в якійсь мірі акцизний збір. Це говорить про те, що найбільш контрольованою сферою економіки з боку держави є кінцеве споживання чого не можна сказати про процеси виробництва та розподілу. Частки податків з цих видів товарно-грошових відносин мізерно невеликі порівнянню з потенційними можливостями.
6. Пропозиції щодо вдосконалення чинної системи доходів Державного бюджету України.
Оскільки в структурі доходів Державного бюджету України основну частку складають податкові надходження, то вдосконалення діючої системи оподаткування буде мати найвагоміший вплив на подальше поліпшення системи доходів державного бюджету.
Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.
Особливість податкової системи в України полягає в тому, що фіскальна функція податків переважає регулюючу не завдяки великому податковому пресу, а завдяки психологічному враженню платників податків. Якщо проаналізувати відсоток доходів зведеного бюджету країни у структурі ВВП, то бачимо, що спостерігається стійка тенденція до зниження цієї частки у ВВП (1996 рік – 37,1%; 1997 рік – 30,1; 1998 рік – 28,2%; 1999 рік – 25,4%). В 2000 році за перші два місяця цей показник стабілізувався і складає 25,9%. Це говорить не про велике податкове навантаження на платників податків, а, навпаки, на зниження із року в рік рівня оподаткування в країні. Але з-за того, що система оподаткування в Україні вкрай непрозора, дуже складна (існує більш ніж 40 різноманітних податків, платежів і зборів), податкове законодавство не відрізняється досконалістю, а скоріше дуже заплутано, у платників податків складається таке враження, що податковий прес є непосильним. Це враження, як ми бачимо із наведених даних, взагалі не є вірним.
Головні принципи побудови податкової системи країни можна сформулювати наступним чином:
· сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;
· платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;
· об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;
· умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків;
· відсутність податкових пільг; пільги можуть застосовуватися тільки до тих коштів, які витрачаються на інвестиції та благодійну діяльність.
Враховуючи досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи –удосконалення податкової системи України:
· основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;
· кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;
· податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим;
· з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції;
· потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб: моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими свідчать, що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, атому якраз такою вона повинна бути в Україні;
· досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.
7. Висновки.
В цієї роботі нами був розглянутий комплекс питань щодо доходів Державного бюджету України.
Розглянуті матеріали дають підставу стверджувати, що в Україні йде поступове реформування бюджетних взаємовідносин, а в їхній частці і взаємовідносин, які стосуються формування доходної частини бюджету. Поки що цей рух лишає бажати кращого, але будемо сподіватися на те, що на зміну емпіричним методам управління економікою в цілому та бюджетним процесом окремо прийде цілісне розуміння урядом країни макроекономічних процесів, які відбуваються в національній економіці.
Список використаної літератури
1. Конституція України. – К.: Преса України, 1997.
2. Закон України “Про бюджетну систему України”. Відомості Верховної Ради України № 26, 1995.
3. Закон України “Про Державний бюджет України на 1998 рік”. Відомості Верховної Ради України № 21, 1998.
4. Закон України “Про Державний бюджет України на 1999 рік”. Відомості Верховної Ради України № 8, 1999.
5. Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік”. Офіційний Вісник України № 11, 2000.
6. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 164 с.
7. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997.
8. Алісов Є. О., Воронова Л. К., Кучерявенко М. П. та ін. Фінансове право. – Х.: Фірма “Консум”, 1999. – 496 с.
9. Огонь С. Податкова політика і доходи бюджетів України. Фінанси України № 5, 1997.
10. Васильченко З. Доходи бюджету в системі управління економікою. Фінанси України № 6, 1997.
11. Вдовиченко М. Податкове регулювання: досвід США і його використання в умовах України. Фінанси України № 3, 2000.