Темпи росту боргів протягом останніх років зростають та значно перевищують темпи росту ВВП, що свідчить про загальне неефективне використання економічною системою залучених зовнішніх ресурсів. Крім того, темпи росту ВВП України є нестійкими. Низький рівень економічного розвитку повинен, за висновками Ш.Бланкарта, обмежувати рамки державного боргу. При цьому в Україні зростання боргів спостерігається за всіма його складовими.
Характерною рисою зовнішнього боргу, наприклад в 2006 році, було рекордне зростання заборгованості банківського та інших секторів економіки. Зростання боргу банківського сектора спричинено збільшенням зобов'язань як за короткостроковими кредитами, так і довгостроковими залученнями. Високі темпи зростання довгострокових зобов'язань, незважаючи на стрімке зростання короткострокових кредитів, призвели до зниження коефіцієнта співвідношення короткострокового та довгострокового боргу банківського сектора впродовж року з 1,02 до 0,87.
Структура валового зовнішнього боргу за початковими строками погашення протягом 2006 року практично не змінилась: майже 72% валового зовнішнього боргу становлять довгострокові зобов'язання. Майже дві третини довгострокового боргу (64,8%) зосереджено в банківському та інших секторах економіки, решта - в секторі державного управління (33%) та органах грошово-кредитного регулювання (2,2%).
Результатом всіх цих процесів стало те, що в 2006 році порівняно з попередніми роками дещо змінилась структура валового зовнішнього боргу - частка банків досягнула рекордної величини 25,5%. Найвищі темпи росту зовнішніх боргів (збільшення в 2,3 рази) спостерігались в межах діяльності підприємств з прямими іноземними інвестиціями. Не зважаючи на поступове зростання обсягів залучених коштів, частка сектора державного управління знизилась і склала рекордно мінімальну за останні роки величину 23,8%. На аналізі цієї складової зовнішнього боргу зупинимось детальніше саме в контексті реалізації інноваційно-інвестиційної політики держави.
Загальний обсяг зовнішнього боргу сектора державного управління склав в 2006 році 12 млрд дол. США, Порівняно з іншими країнами це є відносно незначна сума, однак важливо забезпечити її раціональне використання, адже з часом і держава повинна повертати ці зобов'язання. За умови практичної реалізації стратегії розвитку та досягнення високих і стійких темпів економічної динаміки поступово відбудеться полегшення боргового тиску на економіку. І навпаки, непомірні борги можуть стати на заваді активізації економічного розвитку, адже уряд змушений буде, замість, наприклад, здійснення державних інвестицій, вилучати з обігу та повертати кошти зовнішнім кредиторам[27].
Таким чином, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались в межах 3,8-4,0% від ВВП, а на кінець 2006 року зазначений показник становив 2,36% ВВП [16]. Розглянемо детальніше показники міжнародних фінансових організацій в табл.2.9.
Таблиця 2.9 - Дані щодо позик міжнародних фінансових організацій, угоди на отримання яких укладено у 1993-2006 роках, млн. дол. США
| Міжнародні фінансові організації | Згідно з угодою | Фактично отримано | Недоотримано або анульовано |
| МВФ | 6573.8 | 4469.6 | 2104.2 |
| МБРР | 4608.73 | 3222,37 | 480.82 |
| ЄБРР | 989.61 | 660,67 | 87,82 |
| Разом | 12172.14 | 8352,64 | 2672.84 |
Існує думка про те, що весь цивілізований світ живе в борг, а тому Україні не потрібно активізувати зусилля, спрямовані на повернення боргів.
Таке відношення до наших боргів може мати місце лише в умовах ефективного використання зовнішніх запозичень. А саме це питання і є проблемним. Кредитні відносини сектора державного управління почали формуватись на початку 90-х років. Оскільки правонаступницею всіх активів та пасивів колишнього СРСР стала Росія, відносини з міжнародними кредиторами Україна починала "з чистого аркуша".
Негативним також виявився досвід співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, яке розпочалося у червні 1992 року, з прийняттям Закону України № 2402-ХІІ "Про вступ України до
Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій". Позики від МБРР та Європейського банку реконструкцій та розвитку (ЄБРР) Україна почала отримувати з 1993 року, від МВФ -з 1994 року. Протягом 1993-2006 років з цими організаціями укладено угоду на отримання 52 позик на загальну суму, еквівалентну 12 млрд дол. США, з яких використано 8,35 млрд дол. США або 68 відсотків.
З 2002 року Україна перестала отримувати кредитні ресурси МВФ, а з 2005 року взаємовідносини з МВФ офіційно переведено у площину безкредитних стосунків - консультативну співпрацю.
Переважна більшість позичкових коштів, отриманих від МБРР для реалізації 32 проектів за укладеними 34 кредитними угодами (84%), використана на фінансування системних перетворень через фінансування державного бюджету і лише 16% їх спрямовано на реалізацію інвестиційних проектів.
Таким чином, оскільки залучення кредитів 90-х років в більшості випадків не передбачало їх інноваційно-інвестиційного використання, а отже, вони не почали працювати на розвиток економіки в 2000-х роках. Як наслідок, спостерігалась практика залучення нових ресурсів для покриття зобов'язань, за якими настав час спати [27].
Відбувалося відволікання коштів з економіки для виконання раніше утворених зобов'язань, і це відволікання за п'ять років загалом становить понад 15 млрд грн.
Така ситуація свідчить про зростаючу залежність Державного бюджету України від нових державних запозичень та відсутність реального їх впливу на економічне зростання.
Оскільки на сучасному етапі розвитку Україна потребує довгострокових запозичень інноваційно-інвестиційного спрямування, процеси залучення зовнішніх фінансових ресурсів повинні мати більш регульований характер. Основними важелями виконання цими процесами стратегічних функцій розвитку господарства є інструменти податкової політики, за допомогою яких держава і повинна забезпечувати "фільтрацію" фінансових потоків. Для системного вирішення досліджених проблем необхідно:
• запровадити конституційні обмеження росту державного боргу;
• розробити графік погашення існуючих боргів в найближчі 5-7 років та дотримуватись його виконання;
• розробити чіткі критерії залучення нових запозичень (термін, ставка, галузеві орієнтири);
• запровадити систему внутрішньодержавного контролю за цільовим використанням залучених кредитів взагалі та на інвестиційні проекти зокрема;
• визначити перелік стратегічних галузей, де доцільно обмежити граничний рівень залежності від іноземних кредиторів з метою збереження національної належності [34].
Отже, державний борг досить суттєво впливає на розвиток держави, як окремих галузей, так і держави в цілому. В будь-якому випадку державі потрібно буде віддавати борги, незважаючи на рівень цін міжнародної валюти. Але звичайно це ще негативніше вплине на розвиток держави, адже їм доведеться виплачувати борг в більшому розмірі, а це, звичайно, вплине на зменшення видатків на соціальний розвиток населення.
Низька прогнозованість макроекономічних показників, значні проблеми в банківській системі, обвальне падіння національної грошової одиниці, наростання соціальних проблем та інші прояви економічної кризи стали негативними чинниками при реалізації бюджетного процесу в Україні. Проте ці обставини не змінюють головного питання, а саме: чи сприятиме прийнятий бюджет соціально-економічному розвитку країни. У будь-якій розвиненій країні бюджет створює для бізнесу певні орієнтири, як в плані макроекономічних показників розвитку, так і стосовно пріоритетів підтримки окремих галузей. Водночас деякі питання в процесі планування видатками бюджету залишаються поза увагою дослідників[14].
Сьогодні для підвищення ефективності бюджетного процесу необхідно розв’язати проблеми:
1. Поліпшення прозорості і зрозумілості бюджету для громадськості.
2. Поліпшення якості державного фінансування, яке залежить як від обсягу реальних доходів бюджету, так і від того наскільки ефективно розпорядники бюджетних коштів управляють цими фінансовими ресурсами.
3. Необхідність удосконалення планування видаткової частини Державного бюджету України підкреслює актуальність обраної проблематики, а узагальнення теоретичних аспектів видаткової частини Державного бюджету України, його системний аналіз та оцінка, з метою обґрунтування пропозицій щодо підвищення активності, визначають мету дослідження.
У сучасному кризовому становищі ефективний процес формування видатків державного бюджету, що забезпечує стабільність виконання функцій державою є надзвичайно важливим. Видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу й перерозподілу грошового фонду держави та фондів фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування і їхнього використання за цільовим призначенням, що повинне забезпечити зростання суспільного добробуту населення. Зміст і характер бюджетних видатків визначає виконання державою і місцевими органами влади своїх функцій. Призначення бюджетних видатків полягає у задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо. Для узагальнення теоретичних засад бюджетного планування дослідимо сутність самого поняття та його компетенції, адже проведений аналіз публікацій свідчить, що саме цей аспект є дискусійним. Так, у Бюджетному кодексі відсутнє визначення терміну “бюджетне планування”[28].