У другій половині XIX ст. фінансова наука отримала найбільший розвиток і відокремившись від політекономії, стала самостійною. У провідних університетах створюються кафедри фінансів. В цей же період вагомий внесок зробили німецькі вчені. Насамперед К.Г. Рау - автор першого підручника "Основы начала финансовой науки", який прожив майже півстоліття.
У цей же час швейцарський фінансист Ж. Сісмонді доводить необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку.
До відомих фінансистів кінця XIX ст. належать австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.
Вперше в російській науковій літературі термін "фінанси" з'явився наприкінці XVIII ст. Найвидатнішою науковою працею цього часу є "Книга о скудности и богатстве" І.Т. Посошкова, в якій містилися поради як поповнити царську скарбницю та рекомендації щодо зменшення податкового тиску.
Наприкінці XVIII ст. одна з робіт вченого і мислителя О.М. Радищева "Записки о податях" присвячена податковій політиці в Росії, в якій запропоновано заходи щодо удосконалення оподаткування.
На початку XIX ст. виходить праця одного з активних діячів декабристського руху М.І. Тургенєва "Опыт теории налогов", де він теоретично обґрунтовує об'єктивну необхідність податків, їхню роль у житті держави і населення та рекомендує складати бездефіцитний бюджет.
У другій половині XIX ст. з'явились наукові праці з фінансів І. Горлова, Д.П. Толстого, М.Ф. Орлова, Н.С. Мордвінова, І.Т. Янжула, Л.Ф. Ходського, М.І. Капустіна. В теоретичному плані ці роботи не додають нічого нового до ідей, які відомі із зарубіжних джерел.
На початку XX ст. найвидатнішою роботою в цій галузі можна вважати "Вступ до фінансової науки" А.Т. Буковецького (видана 1929 р.), яка стала найкращим навчальним посібником.
Вперше при соціалізмі про фінансову науку в своїй праці "Финансы социализма" заговорив А.М. Александров, де автор стверджує, що в працях К. Маркса, Ф. Енгельса та В.І. Леніна, в рішеннях КПРС викладені найважливіші положення науки про фінанси і тому нічого досліджувати не потрібно. Хоча він також стверджував, що
фінанси "є специфічними виробничими відносинами". Фактично а період соціалізму фінансової науки не існувало.
Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку з Росії. Одним з авторів такого роду наукових робіт був видатний вчений, поет, письменник та громадський діяч І.Я. Франко Питанням фінансів він присвятив близько 40 праць, які актуальні і сьогодні.
До числа інших українських економістів-фінансистів належить М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимире,. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зрости і заробітна плата, і відповідно доходи держави і був проти запровадження прогресивного прибуткового податку. Він же посідав посаду міністра фінансів України в уряд Центральної Ради. М.І. Туган-Барановськил доводив, що економіка, побудова та на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.
Можна відзначити внесок М. Добриловського — професора-емігранта Української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видає курс лекцій "Основы финансовой науки". В своїх поглядах він дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому фінансова наука повинна досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.
Аналогічних доводів дотримувався й фінансист М.І. Мітіліно. В роботі " Основы финансовой науки " (1929 р.) він стверджує, що між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, які в свою чергу сплачують податки.
До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге - відомий державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росі". Його праці присвячені питанням грошового обігу, кредиту, державних фінансів.
Заслуговує на увагу наукова спадщина СІ. Іловайського, П.Л. Коваленка, І.І. Патлаєвського, М.П. Яснопольского.
Сучасна фінансова наука не мас ідеологічних уподобань. Основою досліджень у галузі фінансів є глибокий аналіз сучасності, який повинен виходити з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту. Вперш основні положення цієї теорії розроблені італійським економістом Е. Парето (1848-1923 рр.)- Він стверджує, що зміни у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальний стан окремих соціальних груп покращується без погіршення його для інших. В основному він досліджував вплив фінансів на соціальні і економічні процеси.
До найвидатніших робіт у галузі фінансів належить монографія М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання держави" (1978 р.), в якій викладено суть податків і їхній зв'язок з економічним розвитком держави. Дж. Бюкенену в 1986 р. за цикл робіт із розробки теорії суспільного вибору та методів прийняття фінансових рішень була присуджена Нобелівська премія.
Характерною рисою сучасної фінансової науки є плюралізм поглядів, заснованих на єдиних методологічних принципах до аналізу явищ суспільного життя.
1. Фінансова система України, історичні аспекти її розвитку.
2. Сфери, ланки та органи управління фінансової системи.
3. Фінансова політика держави, її складові, мета, принципи та методи реалізації.
4. Фінансова безпека та фінансова криза – причини та наслідки.
- 1 -
Фінансова система - це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, яким притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, відповідний апарат управління та правове забезпечення.
Фінансову систему можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за організаційною структурою.
За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають процеси розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту. (Схема 6).
Наведена схема визначає загальні взаємозв'язки основних сфер фінансових відносин. Але динамічні зміни в соціально-економічному житті ускладнюють фінансові процеси, що, у свою чергу, позначається на складі фінансової системи (з’являються нові фінансові інститути) і змісті її окремих ланок. У фінансовій системі окремі підсистеми вирізняються за такими ознаками:
- наявністю власної фінансової бази, що утворюються на основі первинних доходів суб’єктів економічних відносин;
- функціональним призначенням кожної підсистеми, що забезпечує фінансування витрат для досягнення конкретних специфічних цілей (для суб’єктів господарювання це виробництво та реалізація товарів і надання послуг з метою отримання прибутку та збільшення капіталу; для працівників – задоволення матеріальних і духовних потреб індивіда, сім’ї; для держави – задоволення суспільних потреб, соціальна підтримка і захист економічно неактивного населення та безробітних);
- єдністю та взаємодією підсистем, що визначаються спільністю джерела первинних доходів (ВВП) і фінансової політики, спрямованої на узгодження інтересів суб’єктів економічних відносин, а також взаємоузгодженістю їх фінансових планів і балансів.
В Україні нині фінансова система реформується в напрямку посилення суспільного значення соціальних страхових фондів. Зокрема, основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, прийнятими Верховною Радою України в січні 1998 р., передбачено запровадження п’яти видів такого страхування: пенсійного; медичного; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності; на випадок безробіття; від нещасних випадків виробництві.
- 2 –
Фінансова система представлена такими сферами:
- фінанси суб’єктів господарювання;
- державні фінанси;
- міжнародні фінанси;
- фінансовий ринок;
Відособлена сфера – страхування.
Ланка фінансової системи – відособлена частина фінансових відносин. Її виокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів або специфічних форм і методів фінансових відносин.
Організаційна структура фінансової системи – це сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами.
До органів управління фінансової системи України входять:
1. Міністерство фінансів;
2. Державна податкова адміністрація;
3. Державна контрольно-ревізійна служба;
4. Державне казначейство;
5. Рахункова палата;
6. Аудиторська палата;
7. Комітет з нагляду за страховою діяльністю;
8. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
9. Пенсійний фонд;
10. Фонд соціального страхування;
11. Фонд сприяння зайнятості населення;
12. Державний інноваційний фонд.
До фінансових інститутів належать:
1. Національний банк України;
2. комерційні банки;
3. страхові компанії;
4. небанківські фінансові установи;
5. міжбанківська валютна біржа;
6. фондові біржі;
7. фінансові посередники на ринку цінних паперів.
Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в 4 блоки.
І блок – це органи, що функціонують у сфері бюджету держави: Міністерство фінансів та його відособлені підрозділи - Державне казначейство; Державна податкова адміністрація; Державна контрольно-ревізійна служба;
ІІ блок – це контрольно – регулюючи органи: Рахункова палата; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Аудиторська палата та аудиторські фірми.