Плече фінансового важеля, або коефіцієнт фінансового ризику (Кфр) — це відношення позикового капіталу до власного:
Кфр = Позиковий капітал / Власний капітал (2.25.)
Це - найвагоміший показник, який свідчить про фінансову незалежність (автономність) підприємства від залучення позикових коштів. Він показує, скільки позикових коштів залучає підприємство на одну гривню власного капіталу.
Оптимальне значення Кфр -03 -0,5. Критичним значенням цього коефіцієнта вважається одиниця. Однак економісти вважають, що при високих показниках оборотності оборотних коштів критичне значення коефіцієнта може перевищувати одиницю без істотних наслідків для ринкової стійкості.
Багато вчених-економістів відносять вищеперелічені коефіцієнти до відносних показників фінансової стійкості.
Аналіз показників ринкової стійкості проводиться методом порівняння їх значень на кінець періоду, який аналізується, із його початком.
Обчислимо ці показники та проведемо їх дослідження на підприємстві ЗАТ «Кримвтормет», для чого скористаємося табл. 2.19.
Таблиця 2.19.
Аналіз показників ринкової стійкості
Показники | 2005рік | 2006рік | 2007рік | Відхилення (+,-) |
Коефіцієнт фінансової незалежності | 0,64 | 053 | 0,32 | - 0,32 |
Коефіцієнт фінансової стійкості | 0,64 | 0,68 | 0,48 | - 0,16 |
Коефіцієнт фінансової залежності | 0,36 | 0,47 | 0,68 | 0,32 |
Плече фінансового важеля | 0,57 | 0,89 | 2,09 | 1,52 |
Як свідчать дані табл. 2.19., частка власного капіталу має тенденцію до зменшення. За 2005-2007рр. вона зменшилась на 0,32, оскільки темпи приросту власного капіталу ((7582,8*100 / 15139,5) – -100)=-49,9% нижчі від темпів приросту позикового капіталу ((15815,8*100/8624,1)-100)=83,4%. На 1,52 збільшилося плече фінансового важеля і на 0,32 – коефіцієнт фінансової залежності. Це свідчить про спад ринкової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх інвесторів.
Слід зазначити, що одним з показників аналізу фінансового стану підприємства є рентабельність. Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.
Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників: коефіцієнта рентабельності активів, коефіцієнта рентабельності власного капіталу, коефіцієнта рентабельності діяльності та коефіцієнта рентабельності продукції [2, c. 190].
Коефіцієнт рентабельності активів (Ра) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства:
Ра2005=1537,3/23763,6=6,5%
Ра2006=-4135,8/21429,1=-19,3%
Ра2007=-3748,4/23398,6=-16%
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (Рв) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів у дане підприємство:
Рв2005=1537,3/15139,5=10,2%
Рв2006=-4135,8/11331,2=-36,5%
Рв2007=-3748,4/7582,8=-49,4%
Коефіцієнт рентабельності діяльності (Рд) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства:
Рд2005=1537,3/64982,3=2,37%
Рд2006=-4135,8/54090,3=-7,6%
Рд2007=-3748,4/33580,7=-11,2%
По результатам розрахунку показників рентабельності підприємства ЗАТ «Кримвтормет» можна сказати, що вони зменшились протягом аналізуємого періоду, а саме: у 2007 році рентабельність активів знизилась у 3,5рази порівняно з 2005роком, і збільшилась на 8,3% порівняно з 2006роком, що є позитивним моментом. Рентабельність власного капіталу за період 2005-2006рр. знизилась у 5,8 рази, а рентабельність діяльності підприємства – у 5,7 рази. Даний спад у діяльності підприємства пов'язаний із зниженням попиту на продукцію, показника чистої виручки від реалізації продукції, збільшенням затрат на здійснення поточної діяльності, а також із ростом залежності підприємства від позикового капіталу. Таким чином, зниження показників рентабельності до отриманих значень свідчать про те, що ЗАТ «Кримвтормет» на даному етапі своєї діяльності є нерентабельним підприємством (збитковим), а значить має нестійкий фінансовий стан і ймовірність до банкротства у найближчі роки.
3. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Програма антикризового управління підприємством включає сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур. Реалізація антикризових процедур розпочинається на певному етапі життєвого циклу підприємства: в умовах різкого спаду, який характеризується неплатоспроможністю підприємства.
Глибокий аналіз діяльності підприємства, раннє виявлення ознак кризової ситуації, її передбачення є досить важливим на будь-якій стадії банкрутства. Керівництву підприємства в цих умовах необхідно орієнтуватись на стабільне підвищення якості управління в умовах кризи.
На думку багатьох спеціалістів, програма антикризового управління повинна складатися з таких основних підсистем (рис. 3.1.) [13, c. 422].
Діагностики фінансового стану та оцінки перспектив розвитку бізнесу | Маркетингу | Антикризової інвестиційної політики | Управління персоналом | Організаційно-виробничого менеджменту | Організація ліквідації підприємства |
Рис. 3.1. Основні підсистеми механізму антикризового управління підприємством
Діагностика фінансового стану та оцінка перспектив розвитку бізнесу — одна з найважливіших процедур фінансового оздоровлення підприємства. Фінансовий аналіз, який проводиться економістами підприємства, повинен оцінити внутрішню структуру підприємства, чисті грошові потоки, передбачити «слабкі місця», виявити ступінь залежності діяльності підприємства від зовнішніх та внутрішніх чинників. Вивчається доцільність зміни стратегії підприємства, можливості переходу на випуск нової продукції і виходу на нові ринки збуту, виявляються системи товарних, фінансових, організаційних та інших зв'язків підприємства.
Не менш важливим елементом антикризової програми підприємства є маркетингова стратегія, яка передбачає глибокий аналіз ринку, прогнозування його подальшого розвитку, визначення власної позиції на ринку цінової й асортиментної політики, оцінку комерційного ризику, пов'язаного зі зміною ринкової ситуації, підготовку висококваліфікованих спеціалістів з маркетингу.
Важливе місце в розробці антикризової програми займає інвестиційна політика як складова стратегічного планування. Вона включає такі основні напрями:
- управління ризиком;
- програмно-цільове управління і складання капітальних бюджетів;
- стратегічний аналіз;
- стратегічне управління й охоплює три сфери прийняття рішень:
- інвестиції;
- фінансування;
- виробничу діяльність.
Ефективність виробничої діяльності може бути забезпечена тільки за умов оптимального використання виробничих ресурсів, ефективного фінансування та інвестування.
Одним з вирішальних факторів підвищення ефективності діяльності підприємства, його конкурентоспроможності є ефективне управління персоналом, яке базується на принципах формування унікального кадрового потенціалу, його оптимізації, орієнтації на професійне ядро, подолання опору до змін з боку персоналу.
Вихід підприємства з кризи передбачає розробку стратегії організаційних заходів. Для цього необхідно проаналізувати складові організаційної структури підприємства, а саме:
рівень спеціалізації, концентрації, кооперації, централізації виробництва;
управлінські процеси, склад управлінських ланок та їх взаємодію, ступінь централізації управління;
рівень господарської самостійності підприємства, його підрозділів і філіалів;
рівень використання економічних, організаційних і соціально-психологічних методів управління та ін [13, c. 423].
Основою підвищення конкурентоспроможності продукції, підтримки інновацій є створення прогресивної структури виробництва і впровадження нових технологій. Аналіз передбачає оцінку організації розробки і впровадження інновацій, науково-технічної і технологічної політики на виробництві, оскільки єдність цієї політики сприяє залученню інвестицій і фінансуванню проектів технологічного переозброєння підприємства при виході з кризи. Таким чином, підприємство зможе успішно подолати кризову ситуацію за умови проведення глибокого системного і комплексного аналізу впливу всіх зовнішніх і внутрішніх факторів на діяльність підприємства, діагностики його фінансового стану, оцінки перспектив розвитку бізнесу, вирішення проблем ефективної виробничої діяльності, ефективного фінансування та інвестування, маркетингової стратегії, системи управління персоналом, ефективного організаційно-виробничого менеджменту.
3.1 Особливості санації банкрутства
Економічно розвинені країни по-різному вирішують проблеми санації й банкрутства підприємств. Відмінності пояснюються особливостями економічного й соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем і їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так називана «класична модель санації», що широко використається як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання в країнах з розвиненою ринковою економікою (Рис. 3.2.) [13, c. 430].