В умовах існування надліквідності банківської системи слід зважати на можливість інфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливість дотримання умов жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованих за рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхідними передумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а не державно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів, ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансових активів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.
Слід зазначити, що за умови збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функцію стерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідності стерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.
Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів. Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р. (з наданням кредитів “овернайт” найбільшим комерційним банкам України), хоча й не був урегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків на рахунках уряду – 13,2 млрд грн. на початок грудня 2004 року.
Важливим напрямом диверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик. Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерел формування доходів місцевих бюджетів. Розмір місцевого боргу станом на середину 2004 року склав 0,2-0,3 % ВВП і до кінця року не перевищить 0,5 % ВВП. Позики на зовнішніх ринках розмістив лише Київ - 150 млн дол. на 5 років у 2003 р. та 200 млн дол. – на 7 років у 2004. У 2005 р. на міжнародні ринки капіталу готуються вийти Донецьк, Одеса і Харків [22].
До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов’язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.
Існуюча законодавча база є фрагментарною і неповною, не містить цілісної системи регулювання запозичень місцевих органів і виконання їх зобов’язань перед кредиторами. Діюча в Україні система нормативно-правового регулювання місцевих позик (статті 73,74 Бюджетного кодексу України, Указ Президента України “Про впорядкування внутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого самоврядування” (1998 р.), Постанова Кабміну “Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів” (2003 р.), Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик” (2003 р.)) врегульовує технічні питання ведення реєстру місцевих запозичень та зобов’язує місцеві органи погоджувати розмір позик з Міністерством фінансів України. Законодавчо встановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів, види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Відтак розробка ефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнями все ще залишається на порядку денному.
Проблема удосконалення прогнозування динаміки основних макроекономічних показників і доходів бюджету є „постійно актуальною”. З прийняттям Бюджетного кодексу бюджетний процес отримав усталену „технологію” в межах короткострокового періоду. Досвід бюджетоутворення, набутий протягом останнього десятиріччя переважно емпіричним шляхом, „методом проб та помилок”, засвідчив марність очікувань на „точний” або „оптимальний” прогноз в умовах некласичної – „трансформаційної” форм економічного циклу, наявності численних екзогенних економічних та політичних факторів, які справляли „шоковий” вплив на сукупний попит та сукупну пропозицію.
Характерно, що на початковому етапі ринкових перетворень ніхто ні з західних, ні з вітчизняних економістів не прогнозував економічного спаду такої глибини і тривалості. Дзеркальна ситуація мала місце й наприкінці 90-х рр.., коли мало хто очікував стрімкого зростання української економіки після перших ознак економічного пожвавлення в деяких експортоорієнтованих галузях промисловості. Фактичні темпи зростання ВВП у 2001-2003 рр. перевищили прогнозні розрахунки, які робилися за так званим „консервативним” сценарієм, що було зумовлено, насамперед, використанням вільних виробничих потужностей, сприятливою зовнішньоекономічною кон’юнктурою, активізацією інвестиційних процесів. У 2005 – 2006 рр. необхідно створити передумови переходу від екстенсивних до переважно інтенсивних факторів сталого економічного зростання за умов збереження параметрів макрофінансової стабілізації та проведення послідовної економічної політики, спрямованої на стимулювання економічної активності суб’єктів господарювання в реальному секторі економіки. За прогнозними розрахунками до Стратегії економічного і соціального розвитку України (базовий варіант) середньорічні темпи зростання ВВП у 2006-2009 становитимуть 7,5%, у 2010-2015 рр. – 5,7%. Відношення надходжень зведеного бюджету до ВВП коливатиметься у 2005-2015 рр. від 24,5 до 24,9% (середньорічний показник) [29].
Динаміка доходів бюджету, безперечно, пов’язана з динамікою ВВП, однак методологічні та методичні питання їх порівняльного аналізу є дискусійними і потребують відповідних досліджень з урахуванням численних факторів, що впливають на формування доходів бюджету. Саме наявність таких факторів зумовлює нелінійний зв’язок між динамікою доходів бюджету і валового внутрішнього продукту.
Доходи зведеного бюджету можуть утворюватися за рахунок податкових і неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, доходів цільових фондів. Офіційні трансферти від органів державного управління не враховуються в доходах зведеного бюджету але є складовою доходів державного бюджету. Одночасно в структурі доходів місцевих бюджетів немає офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, але є офіційні трансферти від органів державного управління. Таким чином, об’єктом порівняння повинні бути доходи зведеного бюджету, оскільки з них виключено між бюджетні трансферти, які мають перерозподільчу природу в межа національної бюджетної системи.
Якщо послідовно дотримуватися цього критерію, то необхідно визнати, що для цілей коректних порівнянь динаміки доходів бюджету і валового внутрішнього продукту доходи зведеного бюджету необхідно зменшити на суму офіційних трансфертів від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій, оскільки вони також мають перерозподільчу природу, але в межах міжнародних між бюджетних відносин.
У структурі доходів зведеного бюджету основна частка припадає на податкові надходження (табл. 3.1). У 1999-2004 рр. їх частка коливалася від 75% (1999 р.), 63,8% (2001 р.) до 72,2% (2004 р) [29].
Таблиця 3.1
Надходження до бюджетів України у 1999 – 2004 рр.
| Показник | 1999 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 |
| Податкові надходження, млн. грн. | |||||
| до державного бюджету | 10 311,7 | 19 560,5 | 21 958,0 | 28 934,8 | 35 725,7 |
| до місцевих бюджетів | 11 536,6 | 11 757,0 | 14 758,7 | 16 457,7 | 18 595,3 |
| до зведеного бюджету | 21 848,3 | 31 317,5 | 36 716,4 | 45 392,5 | 54 321,0 |
| Неподаткові надходження, млн. грн. | |||||
| до державного бюджету | 2 079,6 | 10 870,0 | 14 244,0 | 12 624,7 | 15 700,4 |
| до місцевих бюджетів | 517,2 | 1 782,5 | 2 183,1 | 2 072,0 | 2 391,5 |
| до зведеного бюджету | 2 596,8 | 12 652,5 | 16 427,1 | 14 696,7 | 18 277,0 |
| Частка податкових надходжень, % у доходах: | |||||
| до державного бюджету | 65,6 | 56,2 | 59,0 | 68,0 | 67,8 |
| до місцевих бюджетів | 87,3 | 82,1 | 83,2 | 84,7 | 82,4 |
| до зведеного бюджету | 75,6 | 63,8 | 66,8 | 73,3 | 72,2 |
| Частка неподаткових надходжень, % у доходах: | |||||
| до державного бюджету | 13,2 | 31,2 | 38,3 | 29,7 | 29,8 |
| до місцевих бюджетів | 3,9 | 12,5 | 12,3 | 10,7 | 10,6 |
| до зведеного бюджету | 8,9 | 25,8 | 29,9 | 23,7 | 24,2 |
| Доходи державного бюджету, млн. грн. | 15 705,0 | 34 806,2 | 37 199,1 | 42 525,0 | 52 708,2 |
| Доходи місцевих бюджетів, млн. грн. | 13 210,8 | 14 311,8 | 17 735,6 | 19 429,3 | 22 577,4 |
| Доходи зведеного бюджету, млн. грн. | 28 915,8 | 49 117,9 | 54 934,6 | 61 954,3 | 75 285,6 |
Розраховано за даними Міністерства фінансів України