Формування доходної частини державного бюджету України (стр. 9 из 14)

Рис. 2.3 Динаміка дефіциту Державного бюджету України

Бюджет на 2005 має найбільший дефіцит за останні 7 років. Зазначений показник дефіциту наближається до 3% ВВП. Для довідки відзначимо, що показник у 3% ВВП є критичною межею дефіциту державного бюджету країн Європейського Союзу. Інакше виникає загроза для економічної стабільності країни.

Розглянемо які ж шляхи покриття дефіциту бюджету. Як і раніше, два основних джерела покриття дефіциту державного бюджету в Україні – це кошти від приватизації держмайна і державні запозичення.

Більшу частину дефіциту, як і 2004 року, в 2005 р. уряд планує покрити через інтенсивні приватизаційні процеси. Так, Фонд держмайна оголосив перелік підприємств, продаж яких у 2005 р. має дати найбільше коштів для держбюджету. До цього переліку ввійшли підприємств „Ровенькиантрацит”, „Свердловськантрацит”, северодонецький „Азот”, „Укртатнафта” і Одеський припортовий завод. Також ФДМ розраховує отримати близько 1 млрд. грн. від приватизації майже 50% акцій „Укрексімбанку” (але контрольний пакет залишається у державній власності), а також очікуються великі надходження від так називаної реприватизації декількох десятків стратегічних підприємств.

Щодо державних запозичень, то тут ситуація виглядає наступним чином. За 2005 рік державний борг має збільшитися. Внутрішній – до 14,78 млрд. грн. і $1,13 млрд., а зовнішній – до $8,9 млрд. Тобто загальний борг держави може збільшитися до $12,81 млрд. або 67,94 млрд. грн. Якщо ВВП країни цього року буде зростати тими ж темпами, що зростав раніше, а у 2005 році – його зростання складе приблизно 9%, то критичне для економіки співвідношення держборгу до ВВП складе приблизно 20% (у 2004 році граничний борг було заплановано на рівні 24% від ВВП). Загалом динаміку державного боргу України наведено у додатку 5.

Не виключено, що у зв'язку з останніми подіями в політиці і економіці України, державі доведеться збільшити відсоткові ставки із залучення коштів. Так, провідні рейтингові агенства світу вже дещо погіршили боргові рейтинги України. Також у січні 2005 р. уряд був змушений підняти ставку по процентних облігаціях внутрішньої державної позики (ПОВДП) з 7 до 12% у зв'язку з інфляцією. Щоправда, враховуючи той факт, що майже усі ПОВДП зараз перебувають в руках Нацбанку, який згідно із ст.5 закону „Про Національний банк України” має свій дохід перерахувати до держбюджету, то фактично на цьому уряд майже не втрачає нічого.

При виробленні стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом, на нашу думку, необхідно керуватися наступним:

1. Бюджетний дефіцит - зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість "лікування" економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче.

2. Баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів над витратами не слід розглядати як невід'ємну рису здорової, що динамічно розвивається економіки, світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах специфічних для кожної країни, бюджетний дефіцит цілком допустимий.

3. Величина бюджетного дефіциту, про що свідчить світовий досвід, не повинна перевищувати гранично припустимого розміри, обумовленого 2-3% ВВП.

4. Для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різні форми державного кредиту (як внутрішнього, так і зовнішнього). Робота друкарського верстата, що приводить до емісії, не обумовленої потребами товарообігу, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому, неприпустима. Дефіцит повинний покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів.

5. Для подолання бюджетного дефіциту необхідно "лікування" самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні фінансові міри ні застосовувалися при цьому.

Перераховані принципи повинні обов'язково реалізовуватися при розробці конкретної програми заходів для зниження бюджетного дефіциту і керуванню їм.

Швидка ліквідація бюджетного дефіциту, не підкріплена реальними кроками в напрямку стабілізації самої економіки лише ускладнить і без того важку фінансову ситуацію в країні, створить непотрібні перешкоди на шляху гідного виходу з кризи.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити такі міри, що з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого, сприяли скороченню державних витрат, наприклад:

· зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної бюджетної гривні.

· більш широке використання фінансових пільг і санкцій, що дозволяють повніше враховувати специфічні умови господарювання і стимулюючих зростання суспільного виробництва.

· збереження фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що вимагають значного фінансування.

· заборона НБУ надавати кредити урядовим структурам оформлення заборгованості державними цінними паперами.

У світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішуються відразу кілька задач:

· скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень (а значить зменшується розрив між доходами і витратами)

· розширюється база для виробництва товарів і послуг

· з'являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет)

· поліпшується стан платіжного балансу

Розуміючи виняткову вигідність політики залучення в країну іноземного капіталу, усі країни, включаючи і розвиті економіки, прагнуть заохочувати імпорт капіталу.

Розробка і послідовна реалізація мір спрямованих на збільшення доходів бюджету і скорочення його розмірів, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими заходами дозволить стабілізувати фінансове положення нашої країни.

Розділ 3. Шляхи оптимізації формування доходної частини державного бюджету України

3.1 Альтернативи шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо – із зовнішніх джерел.

Збереження можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон’юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. На нашу думку, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

· оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб’єктів підприємництва;

· розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;

· заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;

· заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;

· цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі – підтримка первинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.

В Україні протягом тривалого часу сформувалась стійка мотивація дій монетарної влади, спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростання протягом останніх років до майже 12 млрд дол. США – 21 % від ВВП (наприклад, у Росії цей показник становить 18 %), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтя для розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту [22, 26].

Зважаючи на специфічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансування бюджетних програм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бути використані, по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційних кредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківської системи.