¾ розподіл ризику між учасниками факторингової операції. Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, що у переважній його частці передається відповідному фінансовому інституту - комерційному банку або факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, однак дозволяє в істотному ступені нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику [25, с.230-231].
Ступінь нейтралізації ризиків, а отже, і рівень нейтралізації їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, відбиваних погодженими з ними умовами у відповідних договорах.
1.5 Недоліки у нормативно – правовому забезпеченні діяльності промислових підприємств
Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів.
Не секрет, що становлення, розвиток і подальше стабільне функціонування підприємства поряд з багатьма складовими зв'язується й з інформаційною підтримкою виробничої діяльності підприємства. Як правило, всім підприємцям украй необхідні економічна, юридична, галузева література й нормативна документація.
Навіть досконалий фінансовий механізм не може успішно функціонувати без правового поля, нормативного та інформаційного забезпечення. Останні формують відповідне фінансове середовище. Складовими успішної діяльності підприємства є політика податкова, бюджетна, грошово-кредитна і валютна.
Інформаційною базою є законодавчі та нормативні акти, наукові праці і методичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених – економістів, періодичні видання, статистична інформація, практичні дані, а також результати аналітичних розрахунків і аудиторських процедур.
Стан законодавчого забезпечення промисловості за напрямками наступний:
а) Нормативно-правове забезпечення функціонування податкової системи як в межах всієї економіки України, так і в межах промисловості, стоїть на порозі докорінного реформування, пов’язаного з необхідністю прийняття Податкового кодексу, що зумовлено невідповідністю наявної системи оподаткування суспільним потребам.
До джерел правового регулювання промисловості, відносяться наступні нормативно-правові акти:
Закони України: “Про систему оподаткування”, “Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”, “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про плату за землю”, “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, тощо. Декрети Кабінету Міністрів: “Про акцизний збір”, “Про місцеві податки і збори”, “Про державне мито ”, постанови Кабінету Міністрів України щодо справляння податків, надання пільг, а також нормативно-правові акти Державної податкової адміністрації України, інших центральних органів виконавчої влади.
До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля, що регулює порядок оподаткування підприємств і установ промисловості, необхідно віднести:
¾ постійну зміну основних положень базових законів з оподаткування і неможливість, внаслідок цього, стратегічного планування і прогнозування господарської діяльності;
¾ невизначеність механізму надання пільг та джерел їх фінансування і, як наслідок, багаточисельність зловживань в цій сфері;
¾ неадекватну амортизаційну політику, що призводить до повного матеріального і морального зношення основних фондів і, як наслідок, неможливість проведення їх модернізації;
¾ наявність подвійного оподаткування інвестицій в корпоративні права;
¾ відсутність дієвих стимулів до інвестування і розширення виробництва, в тому числі недостатність заходів з пільгового оподаткування коштів, які направляються на фінансування проектів будівництва та реконструкції стратегічних об’єктів промисловості або використовуються для забезпечення окупності цих проектів;
¾ недостатню визначеність і неоднаковість застосування податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість;
¾ перевищення компетенції місцевими органами влади при встановленні ставок місцевих податків і зборів;
¾ неоднозначність визначення і розуміння юрисдикційної компетенції органів державної податкової служби, законодавчі протиріччя у визначенні порядку проведення перевірок цими органами;
¾ недосконалість механізму оскарження рішень податкових органів, в тому числі і при зверненні до господарського суду;
¾ неоднозначність трактування деяких норм податкового законодавства стосовно довгострокового будівництва об’єктів промисловості;
б) Регулювання правовідносин з корпоративного управління в промисловості здійснюється на загальних підставах шляхом застосування Законів України: “Про власність”, “Про підприємництво” (Втратив дію у зв`язку з набранням чинності та врегулюванням цих взаємовідносин Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року №436, крім статті 4), “Про господарські товариства” , “Про цінні папери і фондову біржу” , Декретів Кабінету Міністрів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, наказів Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, інших центральних органів виконавчої влади.
До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля, що регулює процеси корпоративного управління підприємств, в тому числі промисловості, можна віднести:
¾ суперечливість та невідповідність Конституції України законодавства про власність;
¾ відсутність окремих законодавчих актів щодо діяльності відкритих акціонерних товариств, 100 відсотків акцій яких знаходиться у державній власності;
¾ суперечливість законодавства щодо управління державною власністю;
¾ суперечливість законодавства про корпоратизацію з розпорядчими повноваженнями власників та органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, зокрема, у вирішенні питань оренди (лізингу);
¾ відсутність законодавчих вимог щодо ефективної діяльності корпоратизованих підприємств промисловості та дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб, уповноважених управляти державними корпоративними правами;
¾ недостатня забезпеченість чіткого контролю за виконанням поставлених перед уповноваженими особами завдань;
¾ проблеми введення мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств, запроваджених Законом України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”. По-перше, скасовано основний принцип цивільного права щодо можливості і необхідності юридичним особам відповідати власним майном за результатами діяльності. По-друге, дія цього Закону України при провадженні в процедурі банкрутства розповсюджується лише на стадію ліквідації, обминаючи процедури санації та мирової угоди. По-третє, мораторій діє до законодавчого унормування процедур примусової реалізації у відповідних видах проваджень, яке, з огляду на нинішній темп законотворчої діяльності, може тривати досить довгий та невизначений період часу. По-четверте, введення мораторію дозволить безкарно та безвідповідально накопичувати кредиторську та податкову заборгованість державними підприємствами, що негативно вплине на наповнення державного бюджету та майбутню приватизацію цих об’єктів;
¾ незахищеність прав акціонерів підприємств промисловості, які володіють невеликою кількістю акцій в їх статутних фондах.
в) Регулювання правовідносин в процесі інвестиційної діяльності в промисловості здійснюється на основі законів України: “Про інвестиційну діяльність” , “Про режим іноземного інвестування” , “Про власність” , “Про підприємництво” (Втратило дію у зв`язку з набранням чинності та врегулюванням цих взаємовідносин Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року №436, крім статті 4), “Про господарські товариства”, “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про угоди про розподіл продукції”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України щодо забезпечення фінансування стратегічних об’єктів промисловості, нормативно-правових актів, що приймаються як заходи оперативного реагування на ті чи інші проблеми, які виникають в процесі функціонування інвестицій в галузі промисловості.
До основних недоліків регулювання суспільних відносин щодо здійснення інвестиційних процесів в промисловості в межах існуючого нормативно-правового поля, зокрема, належать:
¾ заборона формування статутних фондів будь-яких товариств за рахунок коштів, отриманих в кредит;
¾ недостатня визначеність положень Закону “Про інвестиційну діяльність” і, як наслідок, відсутність його прямої дії як основного елементу механізму правового регулювання;
¾ подвійне оподаткування прибутку від інвестицій в цінні папери;
¾ відсутність визначення такого виду інвестицій як сукупність технічних, технологічних та інших знань, тобто інтелектуальна власність;