Таблиця 1.1 − Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства
| № з/п | Джерела | Склад джерел |
| 1. | Внутрішні джерела | 1. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.2. Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів.3. Інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів |
| 2. | Зовнішні джерела | 1. Залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу.2. Одержання підприємством безплатної фінансової допомоги.3. Інші джерела формування власних фінансових ресурсів |
капітал позиковий кошти оцінка
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам. До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.
1.2 Методичні підходи до аналізу капіталу підприємства
Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб’єктів. У свою чергу фінансовий стан суб’єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства. Брак або неправильне формування і використання актів може виявитись головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості постачальників за одержані сировину й матеріали, неповного та неритмічного забезпечення підприємницької діяльності необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов’язань перед власниками, державою та найманими працівниками. Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання.
Структура капіталу – це співвідношення різних джерел, власних і позикових коштів у пасиві підприємства. Так при використанні підприємством власного капіталу, воно не зобов’язане регулярно і в попередньо визначених сумах робити виплати. При використанні позикового капіталу, як короткотермінова так і довготермінова заборгованості повинні бути виплачені незалежно від фінансового стану підприємства і в попередньо обумовлених сумах (проценти та борг) і у визначений час.
Вартість капіталу – це витрати на залучення капіталу, тобто сума коштів, які підприємство повинно регулярно виплачувати власникам капіталу (кредиторам або інвесторам) з урахуванням суми залученого капіталу.
Отже, вартість капіталу – це узагальнююча величина, що грунтується на співвідношенні позикових і власних коштів у структурі капіталу підприємства і означає дохід, який підприємство має платити інвесторам при купівлі ними акцій чи облігацій підприємства.
Управління капіталом – це управління структурою і вартістю джерел фінансування (пасивів) з метою підвищення рентабельності власного капіталу та здатності підприємства платити дохід кредиторам і акціонерам підприємства.
Джерела фінансування, або (пасиви підприємства), мають різну ціну в залежності від шляхів їх залучення. Ціна джерела фінансування, або іншими словами вартість капіталу вимірюється відсотковою ставкою, яку потрібно платити інвесторам, які вкладають капітал в підприємство.
Розрахункам вартості капіталу і різним прийомам оптимізації цього показника велику увагу приділяють в фінансовому менеджменті. Задача фінансового менеджера – забезпечити зменшення вартості капіталу для фірми, вибираючи вигідні варіанти його залучання. Для більшості українських підприємств, ця задача поки що не дуже актуальна, так, як у них практично не має вибору за рахунок: великого дефіциту інвестиційних ресурсів в країні; недорозвиненості фінансового ринку; обмеженого доступу до кредитів із-за дуже високих процентних ставок.
Залучаючи капітал із різних джерел, фінансові менеджери намагаються оптимізувати структуру капіталу, щоб зменшити середньозважену вартість капіталу. Середньозважена вартість капіталу – середня ціна, яку платить підприємство за використання сукупного капіталу, сформованого з різних джерел. Вартість капіталу і вартість підприємства взаємозв’язані.
Один із методів оцінки вартості підприємства є капіталізація доходів. Якщо спрогнозувати середньорічний грошовий потік (чистий прибуток + амортизація), а далі капіталізувати його, використовуючи в якості дисконтної ставки середньозважену вартість капіталу, одержимо вартість підприємства.
Отже, можемо зробити такі висновки:
– Чим більший грошовий потік, обумовлений діяльністю підприємства, і нижча вартість капіталу, тим більша вартість підприємства;
– Якщо вартість фінансування збільшується, тоді вартість підприємства зменшується.
В процесі управління капіталом, необхідно ураховувати, що вартість капіталу, залежить від рівня підприємницького і фінансового ризику, зв’язаного з цим підприємством. Чим вищий рівень такого ризику, тим більшу плату можуть потребувати інвестори за вкладені кошти в підприємство.
Фінансовий ризик пов’язаний з дивідендною політикою, із збільшенням частки позикових коштів в структурі капіталу, так як з’являються фінансові витрати по обслуговуванню боргу (виплата відсотків по кредитам і облігаціям).
Збільшення частки позикового капіталу може побудити кредиторів підвищити відсоткову ставку по кредитам, і фінансові витрати знову збільшаться.
Однак залучення позикового капіталу в розумних межах дає змогу одержати так називаємий ефект фінансового важеля (фінансового лівериджу), що повинні ураховувати фінансові менеджери, регулюючи структуру капіталу підприємства.
Фінансовий ліверидж – означає використання боргів для фінансування інвестицій. Показником фінансового лівериджу є відношення довгострокового позикового капіталу до власного капіталу. Фінансовий важіль означає включення у структуру капіталу боргу, який дає постійний прибуток.
Рівень ефекту фінансового важеля вказує і на фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством, оскільки проценти за кредити належать до постійних витрат, нарощування фінансових витрат на залучені кошти супроводжується збільшенням с операційного важелі і зростанням підприємницького ризику.
Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок – прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.
Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо. Рішення щодо фінансування кожної інвестиції повинно узгоджуватись зі співвідношенням між зобов'язаннями та власним капіталом, тобто вони мають відповідати оптимальному плану.
Якщо реальне співвідношення зобов'язань і сукупної вартості капіталу є нижче від планового, керівництво буде схильне фінансувати такий проект за рахунок кредитів.
Якщо співвідношення зобов'язань до сукупної вартості капіталу перевищує плановий рівень, то підприємству вигідно збільшити величину власного капіталу для подальшого розширення. Унаслідок того реальні пропорції між зобов'язаннями та власним капіталом коливаються близько їх планових значень.
Отже, завдання фінансового менеджера – слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівериджу.
1.3 Шляхи оптимізації структури капіталу підприємства
Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.
Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється по наступних етапах:
• Аналіз капіталу підприємства,
• Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу
• Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Проведення різноманітних розрахунків з використанням механізму фінансового лівериджа дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, що забезпечує максимізацію рівня фінансової рентабельності.