У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє їх збалансованість і визначення оптимальної структури їхніх джерел. Проте як свідчить практика їх структура постійно змінюється під впливом різноманітних факторів, а саме зростання питомої ваги коштів залучених із зовнішніх джерел, і в першу чергу, частки кредиторської заборгованості, яка спричиняє систему неплатежів та приводить до зниження інвестиційних можливостей підприємницьких структур. Загалом, слід уникати як неконтрольованої кредиторської заборгованості, що призводить до погіршення платоспроможності підприємств, так і надлишкових власних фінансових ресурсів, що можуть сповільнювати виробничий розвиток через надмірне резервування накопичень і відволікання їх із виробничого процесу. Тому, як доведено у наукових дослідженнях, встановлення оптимального співвідношення фінансових ресурсів впливає на вирішення питання підвищення ринкової вартості підприємства і залежить від показників - чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу прибутку на дивіденди [ ].
Важливим напрямом вдосконалення процесу формування фінансових ресурсів є застосування методики оптимізації фінансових ресурсів. Це, зокрема, методики, прийняті в зарубіжній практиці (США), які можуть бути впроваджені на вітчизняних підприємствах лише за наявності розвиненого ринку цінних паперів, статистики про його функціонування та після проведення значної адаптивної роботи, пов’язаної із впровадженням міжнародних стандартів обліку та звітності.
В науковій літературі пропонується розрізняють джерела надходження та джерела повернення фінансових ресурсів. В складі джерел надходження визначити джерела надходження власних фінансових ресурсів: внески юридичних і фізичних осіб, акумульовані в статутному фонді; емісійний дохід; безповоротно отримана фінансова допомога; дооцінка основних і оборотних засобів; чистий прибуток. В складі запозичених джерел надходження, крім позичкових (довгострокові і короткострокові кредити банків, поворотна фінансова допомога) і залучених (кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, отримані аванси, векселі видані), виділяються транзитні джерела [ ].
Частину виручки від реалізації складають кошти на виплату заробітної плати, сплату податків (зборів), відсотків за кредит. Час надходження виручки від реалізації на банківський рахунок, як правило, не співпадає з її використанням на здійснення цих платежів. Отже, вказані кошти до їх використання за призначенням, використовуються на фінансування поточної діяльності підприємства. Ці кошти мають ознаки фінансових ресурсів, а саме: джерело і мету формування, напрямок використання і цільове призначення. Фактично отримані у складі виручки вони транзитом проходять через підприємство. В дисертації пропонується дати їм назву транзитні фінансові ресурси.Підприємству вигідно використовувати їх для фінансування поточних потреб і, таким чином зменшувати використання позичкових коштів. У звітах підприємства суму коштів на виплату зарплати, податків (зборів) і відсотків визначають тільки після їх нарахування.
Запропонована класифікація джерел формування фінансових ресурсів підприємств дозволила визначити фактори та важелі, які впливають на формування джерел фінансових ресурсів. Визначено фактори, які впливають на формування джерел повернення та джерел надходження фінансових ресурсів [ ].
Ефективність використання фінансових ресурсів можна розглядати з позиції їх складу та структури джерел фінансових ресурсів. Інформація, яка наводиться в пасиві балансу, дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, постійного і змінного; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов’язане.
Фінансовий стан підприємства в багатьох випадках залежить від того, які кошти має підприємство, звідки вони взялись і куди їх вкладено [ ].
Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша — позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика, ефективність використання позикового капіталу більша, ніж ефективність використання власного. Це пояснюється низкою причин:
1) для того, щоб взяти позикові кошти, позичальник обов’язково повинен змістовно обґрунтувати мету. Таким чином, позикові кошти беруться з визначеною метою і сам момент отримання позикових коштів означає, що позичальник (господарюючий суб’єкт) добре продумав це питання і впевнений у досягненні своєї мети та у поверненні боргу;
2) позикові кошти беруться під певний процент, тому у позичальника ще більше підвищується відповідальність перед кредиторами за повернення боргу;
3) якщо кредитором виступає банк, то він постійно контролює витрачання господарюючим суб’єктом позикових коштів на досягнення визначеної мети.
4) юридичне оформлення документів про надання позикових коштів означає юридичну відповідальність; надання цих коштів на певний термін означає повернення їх у встановлений строк;
5) у разі недосягнення поставленої мети господарюючий суб’єкт може просто «проїсти» свій власний капітал і нічим не ризикувати, крім того, що стане біднішим. У разі недосягнення поставленої мети через «проїдання» позикових коштів власник може стати банкрутом і навіть втратити свої особисті заощадження, квартиру, автомобіль тощо [ ].
Але в окремих випадках, залежно від ситуації, що склалася, може бути вигідним більше використовувати власний капітал, менше залучати позикові кошти і мати менший фінансовий ризик. А може ефективнішим буде застосування позикового капіталу й отримання більших доходів, але проте з більшим фінансовим ризиком.
Від оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Правильна фінансова політика допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.
Структура джерел фінансових ресурсів характеризується трьома показниками:
· коефіцієнтом фінансової незалежності Кфн, (його ще називають коефіцієнтом автономності, коефіцієнтом власності), який розраховується як відношення власного капіталу (ВК) до загального капіталу (валюти балансу, ВБ):
; (1.1)· коефіцієнтом фінансової залежності (Кфз), який характеризує частку боргу у загальному капіталі і розраховується як відношення позикового капіталу (ПК) до загального капіталу (валюти балансу):
(1.2)· коефіцієнтом фінансового ризику (Кфр, плече фінансового важеля), який розраховується відношенням позикового капіталу до власного:
. (1.3)Чим вище рівень першого показника і нижче рівні другого і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства [ ].
Учені-економісти по-різному оцінюють оптимальність співвідношення власного та позикового капіталу (наприклад, 70 : 30; 60 : 40; 50 : 50). На нашу думку, це залежить від конкретних умов господарювання, фінансової політики держави, від обертання капіталу.
На тих підприємствах, де коефіцієнт обертання низький, плече фінансового важеля не повинно бути більше 0,5, а на підприємствах, де обертання капіталу високе, цей показник може бути більше 1.
Аналіз джерел власних коштів. Під час подальшого аналізу необхідно вивчити динаміку і структуру власного та позикового капіталу, з’ясувати причини змін окремих їхніх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період [ ].
Аналіз джерел позикових коштів. Окремо розглядаються динаміка і структура позикових коштів, для чого доцільно складати окрему аналітичну таблицю. Перелік показників позикових коштів у подібних таблицях залежить від видів залучених коштів, які застосовує господарюючий суб’єкт у своїй діяльності.
Аналіз кредиторської заборгованості. Доцільно окремо вивчати наявність, склад і структуру кредиторської заборгованості, частоту і причини створення простроченої кредиторської заборгованості.
Особлива увага має приділятися даті виникнення кредиторської заборгованості, термінам її погашення, часу прострочення повернення боргу, причинам її виникнення .
Окремо вивчається середня тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємства. Вона розраховується за формулою:
, (1.4)де Ткз — середня тривалість кредиторської заборгованості;
СЗКЗ — середні залишки кредиторської заборгованості;
Дн — дні періоду;
СКО — сума кредитових оборотів за розрахунками з кредиторами.
Для вивчення складу і структури кредиторської заборгованості, її динаміки доцільно також складати спеціальну аналогічну таблицю [ ].
Зростання кредиторської заборгованості заслуговує негативної оцінки. Позитивним є повне погашення на кінець року поточних зобов’язань із позабюджетних платежів.
Аналіз дебіторської заборгованості підприємства. Негативно впливає на фінансовий стан підприємства збільшення дебіторської заборгованості, крім випадків розширення діяльності і збільшення кількості покупців, що веде до підвищення сум дебіторів. Але кожне підприємство зацікавлене у скороченні термінів погашення платежів.