Перші ознаки глобального ринку капіталу з'явилися ще в 50— 60-х роках XX ст., коли почав формуватися ринок євровалют. У 70—80-х роках минулого сторіччя зростання міжнародного руху капіталу та інтеграція національних ринків капіталу та ринку євровалют значно посилилися. Нарешті в 90-ті роки ІІі тенденції набрали особливо великого розмаху. Обсяг євровалютного ринку перевищив 2 трлн дол. Потоки облігаційних, банківських позик, інтенсивний рух прямих та портфельних інвестицій між країнами перетворили ринки цінних паперів та позичкових капіталів з локальних на глобальні. Саме завдяки таким міжнародним фінансовим ринкам тимчасово вільні ресурси максимально ефективно і швидко перерозподіляються між країнами та секторами світової економіки.
Незважаючи на такі швидкі, динамічні зрушення, що свідчать про об'єднання "оншорних" (національних) та "офшорних" (євровалютних) ринків капіталу, процес глобалізації світової фінансової системи ще далекий від свого завершення. Національним ринкам грошей та капіталу притаманна певна специфіка. Оскільки країни світу мають свої власні валюти, фінансова інтеграція є неповною. Міжнародний ринок капіталу лишається сегментованим на сфери різних національних валютних систем, тому існують відмінності у процентних ставках між країнами. Хоча інституційні бар'єри на шляху міжнародного руху капіталу значно зменшуються, валютні ризики переміщення фінансових активів між локальними ринками зберігаються, а отже має місце розходження в національних процентних ставках [55, c.424].
Інформаційна революція і нові фінансові технології полегшують доступ до міжнародних ринків капіталів широкому колу інвесторів. Однак міжнародна диверсифікація активів інвесторів провідних країн з ринковою економікою відбувається відносно повільно. Наприклад, переважна частина пакетів цінних паперів інвесторів США, Японії, Британії, Німеччини має форму національних цінних паперів. Це стосується і найбільших пенсійних та інвестиційних фондів.
Слід також зазначити, шо фінансові ринки перехідних країн та країн, що розвиваються, відносно менш інтегровані у світову фінансову архітектуру, ніж фінансові ринки промислове розвинутих ринкових економік [68, c.311]. Лібералізація контролю, який обмежує міжнародні потоки капіталу, та дерегуляція ринків цінних паперів у цих країнах тільки розпочалися. Це свідчить про проміжний характер сучасного етапу формування глобальної фінансової системи. Водночас події останніх років яскраво демонструють посилення процесу глобалізації фінансової сфери. Ця тенденція, очевидно, становитиме одну з головних рис світової економіки XXI ст.
Могутній імпульс подальшій глобалізації фінансів дає успішне функціонування валютного союзу країн ЄС. Введення єдиної валюти евро, створення наднаціонального Європейського центрального банку, скасування всіх обмежень на вільний рух капіталів усередині Європейського Союзу, а також між Європейським Союзом і третіми країнами, проведення країнами— членами Євросоюзу єдиної грошово-кредитної політики — все це сприяє динамізації міжнародних валютних, кредитних, фондових ринків і формуванню на Європейському континенті надпотужного сегмента глобальної фінансової архітектури [68, 312].
Формування глобальної фінансової архітектури супроводжується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїнного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків. Для сучасного світового фінансового ринку характерне справді вибухоподібне зростання обсягу операцій у всіх його сегментах. Сумарна вартість міжнародних облігацій уже в середині 90-х років XX ст. перевищила 2 трлн дол., а обсяг міжнародних банківських позик — 4 трлн дол. Обсяг міжнародного кредитування за останні 20 років збільшився у 20 разів. Щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку підвищився до 1,5 трлн дол., що вдвоє перевищило валютні резерви всіх країн світу. Розмір ринку євровалют збільшився за 80—90-ті роки XX ст. в 4 рази. Обсяг євровалютних депозитів наближається до 10 трлн дол. Неухильно збільшується питома вага акцій корпорацій (переважно транснаціональних), емісія яких здійснюється на глобальному рівні. Тільки в другій половині останнього десятиріччя обсяг таких операцій подвоївся. Капіталізація світового ринку в цей час досягла 20 трлн. дол. [55, c.114].
Стихійні процеси глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а навпаки посилюють її диспропорції. Збільшується контраст між високорозвинутим центром, в якому проживає менше 1/6 населення і Периферією, у якій концентрується основна маса населення всієї планети. Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського розвитку.
У світі все ж таки відбувається не стільки інтернаціоналізація соціального простору і економіки (корелянтом якої могли б слугувати політичні і соціальні об’єднання глобального співтовариства), але, перш за все, уніфікація певних правил гри, широкомасштабна інформатизація, забезпечення транспарентності економічного простору, формування світової комунікаційної сітки і т.д. В економіці глобалізація охоплює перш за все фінансову сферу (переважно в секторі короткострокових інвестицій і “гарячих грошей”) [55, c.254]. Інтернаціоналізація ж виробничих і торгових трансакцій у значній мірі зв’язана з внутрірегіональними процесами, а також з феноменом ТНК і операціями, здійснюваними між їх філіям; сучасним процесом корпоративного злиття, поглинання, так званою “корпоративною дипломатією” сучасності, появою глобальних фірм.
Найголовніше – це перебуваюча у стані формування система глобального управління, по-перше, ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, але також і всієї економічної діяльності на ній, у вигляді складнопідрядної геоекономічної конструкції. Зрозуміло, що завдання і методи подібної структури не можуть обмежуватися лише господарською сферою. Окрім інформаційної і фінансової сфер, глобалізація реалізує себе також як виклики і проблеми, звернені до всього людства.
Світова економічна система вперше прямує до мегаекономіки, яка за словами професора Ю.М.Осипова є ніщо інше, як “сукупна суперекономіка, що складається з національних країнних мікроекономік” [50, c.361]. Зараз вона входить у нове русло глобальної інтеграції й інтернаціоналізації. Інтеграція різних держав вимагає не лише гармонійного поєднання зусиль, але й зрівноваження методів та механізмів розвитку. З макроекономічного боку, інтеграція торкається важливих функцій загального порядку (приплив, відплив капіталу); мікроекономічні аспекти вимагають більш тривалого періоду, оскільки слід враховувати численні способи організації праці, управління, відмінності у методах розрахунків, визначення індикативних показників-орієнтирів економічного розвитку та зростання, недосконалість чи відсутність інтеграційних механізмів. Адже інтеграція, за словами професора Беласси, – це раціональна підбудова, що прямує до узгодження напрямних не порядком диктату, а шляхом домовленості, економічно-політичного спілкування і прагматичного унапрямлення загальних інтересів даного регіону [74]. Виходячи з даного твердження, між системами, що інтегруються повинен утворитися напрямний рівноважний вектор, а точніше кажучи рівноважна площина.
Більш інтегрована глобальна система вимагає також підвищення ступеню цілісності політики, що проводиться та заповнення серйозних прогалин. А міжнародна фінансова архітектура, рівно ж як і режим багатосторонньої торгівлі вимагає зміцнення. Необхідно забезпечити більш тісну узгодженість макроекономічної, торгової політики, політики надання допомоги, фінансової та екологічної політик. З метою забезпечення ефективного функціонування глобальної економіки та формування міцного фундаменту для світової фінансової системи [20, c.33].
Слід забезпечити більш ефективну інтеграцію стратегій відвернення конфліктів, надання гуманітарної допомоги й допомоги з метою розвитку, постконфліктної побудови миру, спокою. Іншими словами, вкрай важко забезпечити успішний перехід до більш глобального світу спираючись на розрізнені та несумісні елементи політики. Досягнення цього є копітким і тривалим процесом з усуненням низки екстернальних та інтернальних перешкод; зрівноваження інтенсивності/ екстенсивності зростання, оптимальне врівноваження обсягів ринку; вирішення питань концентрації; напрацювання механізмів координування фінансових потоків; врегулювання проблем зростаючої конкуренції на світових ринках; конвергенційна інвестиційна політика, формування ділових стратегій.
По мірі формування світового господарства і особливо його глобалізації фінансовий ринок почав, як зазначає академік Абалкін Л.І., зливатися з валютним ринком [1], однак на нашу думку, більш точнішим буде цей процес охарактеризувати як зрощення, яке випливає із взаємопереплетеності та взаємопроникненості. Так, у структурі фінансового ринку поряд із численними і традиційними потоками руху капіталу, виникли принципово нові напрями його руху. Поряд із капіталом, який обслуговує (безпосередньо чи опосередковано) виробництво та інші комерційні структури, з’явився капітал, здатний із грошей робити гроші. Розміри цього виду капіталу поки що не піддаються чіткій та точній оцінці в силу анонімності грошових знаків і їх записів [2].
Сучасний період економічного розвитку характеризується фундаментальними змінами. В останнє десятиліття великий вплив на розвиток світової економіки мають явища глобалізації та інтеграції. Це два процеси, які на перший погляд є автономними, але при глибшому дослідженні з’ясовується не лише взаємозв’язок, а й складне підґрунтя нелінійного, часто-густо суперечливого, нерівномірного процесу.