Третя група - податки на транспортні засоби, на видовища, на готелі, комунальні збори та інші. У Нью-Йорку, наприклад, податок у готелях складав у 1991 р. 19% від вартості проживання. Серед податків на споживання в США можна відзначити такі, як податок на реєстрацію автомашин, податок на паркування автомобіля ( у Нью-Йорку він дорівнює 18,7% від ціни паркування ), акциз на паливо, податок за користування автострадами. Останній ділиться між бюджетами штату і міст, і ставки його залежать від ваги автомобіля.
Нарешті, є група місцевих податків, що не носять фіскального характеру, а визначають політику місцевих органів керування. Це насамперед екологічні податки, спрямовані на захист природного навколишнього середовища. У Нью-Йорку є податок на очищення нафтових плям на водоймах. Спеціальним податком оподатковуються компанії, що виробляють ємності для рідин без їхнього повторного використання ( маються на увазі консервні банки та інша тара, що йде після використання продукції до відходів ).
Для всіх країн є характерним переваження податків, які стягуються до центрального бюджету, та підпорядковане положення місцевих податків. Але в той же час розвиток урбанізації призводить до прискореного зростання доходів міських бюджетів. Тому місцеві податки підвищуються найбільше швидкими темпами. Так, за останні 30 років їхня сума збільшилася у Великобританії і у Франції в п'ять, а в США - у вісім разів.
На відміну від державних, місцеві податки характеризуються, як правило, множинністю.
Так, у Японії діють муніципальні податки на власність, на підприємництво, на користування землею і водою, на купання в горячих джерелах, на страхування здоров'я, на цілі міського планування, на продаж тютюну, на електрику, на газ і ряд інших.
У Франції стягується більше 50 різноманітних видів місцевих податків, в Італії - понад 70, у Бельгії - біля 100. Сума їхніх надходжень у цих країнах складає від 30 до 60 % прибутків місцевих бюджетів, у США - 65 %. Виняток складає Великобританія, де діє усього один місцевий податок - майновий; він стягується з власників або орендарів будь-якого нерухомого майна виробничого або невиробничого призначення. У це поняття входить також земля. До числа платників даного податку ставляться й особи, що наймають житло і виплачують квартирну плату. Податок збирається щорічно, але може вноситися і вроздріб. Він цілком йде в місцеві бюджети та є достатньо високий, щоб забезпечувати приблизно третину їх надходжень. Оцінка вартості нерухомого майна, як правило, проводиться раз у 10 років і є основою розрахунку майнового податку. Розмір податку встановлюється в пенсах із кожного фунта стерлінгів вартості майна. Розрахунок ставки оподаткування здійснюється виходячи з потреб міста у фінансових ресурсах. Обумовлені на такий фінансовий рік витрати міста співвідносяться з загальною податковою вартістю майна, що знаходиться на його території.
Аналогічне положення й в інших країнах. Так, податкові системи штатів у США різняться по видах податків, розміру податкової бази, рівню деяких ставок і кількості податкових пільг. У одних штатах прийнята пропорційна ставка прибуткового податку, в інших - прогресивна. У одних штатах акцизами оподатковуються всі роздрібні товари, в інших - тільки деякі. У шести штатах у 1991-1992 фінансового року взагалі був відсутній податок з продажу.
У Італії, Франції, Німеччини, деяких інших країнах важливе місце займає друга група місцевих податків, що стягуються в якості надлишків до загальнодержавного. Наприклад, в Італії це надлишки до поземельного та сільськогосподарському податкам. У Німеччині прибутковий податок ( а він тут, як і в США, є одним з головних джерел прибутків ) розподіляється так : по 42,5 % у федеральний бюджет і в бюджет Землі та 15 % - у місцеві бюджети. Податок з корпорацій розподіляється рівно ( по 50 % ) між федеральним центром і Землею. Податок на підприємницьку діяльність стягується місцевими органами, але 50 % надходжень перераховується до бюджетів Землі і до федерального. Податок з продажу також розподіляється по різноманітних рівнях. Але в даному випадку пропорції можуть бути самими різноманітними. Цей податок виступає як регулюючий, за його рахунок йде вирівнювання фінансового положення Земель при формуванні поточних бюджетів. Кожні 2-3 року фінансові органи федерального уряду і Земель проводять переговори про розподіл податку з продажів. У 1991 р. його ставка - 14 %, але на окремі товари нижче (до 7%).
До речі, Німеччина одна з деяких країн, де застосовується не тільки вертикальне, але і горизонтальне вирівнювання прибутків регіонів. Високоприбуткові Землі ( наприклад, Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалия ) перераховують частину своїх фінансових ресурсів менш розвиненим Землям - Шлезвиг-Голштейну, Саксонії й іншим.
Значні особливості має фінансова система Нідерландів. Якщо в США є три більш-менш самостійних рівнів податків, у Німеччині поряд із цим відбувається розщеплення основних податків на три рівня, то в Нідерландах місцеві податки явно грають другорядну роль. Основні податкові надходження зосереджені в бюджетах держави і Земель, що розподіляються потім у виді субсидій і субвенцій. Власні прибутки в місцевих бюджетах, навіть у бюджетах значних міст, не перевищують 11-12 %.
Покажемо це на приклад бюджету м. Гааги на 1990 р. Загальний його обсяг - 2,8 млрд. гульденів. З них - лише біля 12 % складають власні прибутки. Основна стаття - податок на нерухомість, що приносить більш 160 млн. гульденів. Він складається з двох частин : одна стягуєтьться з власників будинків і споруджень, інша - з тих, хто цим будинком користується, тобто з орендарів. Одиницею, із яким обчислюється податок, служить сума в 3 тис. гульденів. Власник вносить у скарбницю міста за її 10, орендар - 5,5 гульдена. Ще 40 млн. гульденів із свого прибутку вносять у бюджет Гааги підвідомчі бургомистрату підприємства : енергетичного, водопровідного і газового господарства, морський порт.
Ледве більше 100 млн. гульденів приносять податки на туристів, на вивіз сміття, на утримання домашніх тварин, на паркування автомашин у місті, а також стягування мит.
Біля 2,5 млрд. гульденів, або основну частину бюджету Гааги, складають урядові субсидії, що підрозділяються на дві частини : муніципальний фонд, переданий у розпорядження бургомистрата, що розпоряджається їм за своїм розсудом, і цільові засоби. Останні витрачаються на утримання поліції, соціальне забезпечення. Цільові асигнування серйозно стримують самостійність бургомистратов у розпорядженні фінансовими ресурсами міста. Але уряд країни вважає, що в таких областях, як охорона порядку, соціальне забезпечення, необхідно домогатися визначеного рівня обслуговування кожного жителя Нідерландів незалежно від того, у який із 11 провінцій або на території якого з 750 муніципалітетів він мешкає. Цей приблизно однаковий рівень дотримується від міста Катвоуд, де біля 300 жителів, до Амстердама, населення якого - майже 700 тис. чоловік.
У бюджетах міст Фінляндії, навпакии, домінують власні прибутки. Статті прибутків бюджету міста Хельсінкі на 1990 р. (млн. марок):
| Податки | 7053,3 |
| Збори | 4440,5 |
| Державні субсидії | 1879,2 |
| Позички | 332,9 |
| Інші прибутки | 2781,3 |
Обсяг бюджету м. Хельсінкі, як бачимо, складає біля 16,5 млрд. марок. З них майже 14,3 млрд., або 86% - власні прибутки. На позички припадає лише 2% загального обсягу прибутків.
Муніципалітет Токіо віддає перевагу в основному обходитися своїми ресурсами, заснованими на податках. У середині вісімдесятих років державні субсидії в обсязі бюджету міста не перевищували 9%. Потрібно відзначити, що в інших містах Японії їх питома вага в середньому в два рази вище.
Орієнтація на власні прибутки і на збалансованість бюджету посилилася після фінансової кризи, що охватили ряд великих міст світу в 70-х роках. Наприклад, бюджет м. Токіо був зведений із дефіцитом у 376 млрд. йєн.
У той же час майже у всіх країнах місцеві органи керування не мають права податкової ініціативи. Види податків затверджуються центральним урядом ( у США - це прерогатива штатів ), а питання про ставки вирішує міста. У деяких країнах центральний уряд формально дозволяє місцевим органам самим встановлювати податки. Але в цьому випадку воно лишає за собою контроль за їх ставками та сумами.
Самостійною ланкою місцевих фінансів є фінанси підприємств, підпорядкованих муніципалітетам. Звичайно це підприємства транспорту, енергетичного господарства, водопостачання, житлового господарства, водоочистные і каналізаційні спорудження, дорожні підприємства. У місцевих бюджетах враховуються тільки прибутки або збитки від їхньої діяльності і лише в окремих країнах включаються валові прибутки, а у видаткову частину бюджету - усі витрати на їх поточну діяльність.
Прибутковими є, як правило, морські і повітряні порти, енергетичні господарства, водопостачання. Але прибуток відповідних підприємств звичайно не вилучається в міський бюджет, а використовується на їх власний розвиток. У бюджеті ж міст він просто враховується. Збитковою галуззю майже всюди стає міський пасажирський транспорт.