Підвищення ефективності вексельного обігу в Україні (стр. 13 из 19)

Векселедавцями векселів НАК «Нафтогаз України» виступають Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Виписуються векселі наказу відповідних газозбутових організацій в рахунок видатків бюджету відповідних регіонів. Векселетримачами цих векселів можуть бути будь-які суб'єкти господарювання, що отримують їх безпосередньо від векселедавців або інших юридичних осіб шляхом індосаменту. Але пред'являти до погашення такі векселі можуть виключно ті підприємства, що розташовані на території відповідного векселедавця. Підставою виписування цієї модифікації вексельного зобов'язання стає оформлення таких документів:

- накази відповідних Міністерства фінансів Криму, фінансових управлінь обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій про проведення звірки заборгованості;

- акти звірки заборгованості, що підписані керівниками відповідної бюджетної установи (організації) та газозбутової організації;

- зведені акти звірки, що затверджені вказаними регіональними фінансовими управліннями, які підтверджують проходження коштів у порядку бюджетного фінансування з відповідного бюджету.

Погашення векселів, що видані в рахунок оплати природного газу, здійснюється векселедавцями - регіональними фінансовими управліннями шляхом зарахування векселетримачам вексельних сум у сплату обов'язкових бюджетних платежів та недоїмок. Для цього векселетримач виготовляє відповідного змісту письмову заяву і разом з векселем подає її до відповідного векселедавця. Останній розглядає і виконує зобов'язання протягом семи робочих днів. Про це у зазначений строк вони повідомляють державну податкову адміністрацію за місцем знаходження векселедержателя, а останні, приймаючи ці векселі, здійснюють відображення суми отриманих векселів в обліку податкових надходжень та інформують про дані дії векселетримачів. Векселі, що не були пред'явлені в зазначений термін платежу, втрачають свою дієздатність.

Можливості і переваги вексельних розрахунків в Україні також зрозуміли енергетичні компанії, тому й запровадили так звані енергетичні векселі для розв'язання проблем заборгованості за електроенергію.

В процесії емісії та обліку енергетичних векселів вироблено кілька досить ефективних схем їх застосування. Найпростішою з них є схема реалізації векселя НДЦ шляхом його передачі до регіональних обленерго з метою використання для погашення заборгованості за спожиту електроенергію. При цьому векселем НДЦ можна розраховуватися за отриманий товар, передаючи його наступному векселетримачеві за індосаментом необмежено. Приміром, такий рух можна зобразити наступною схемою (рис.2.7).

Рис. 2.7 Схема реалізації векселя НДЦ

Емітовані при цьому векселі НДЦ передаються енергогенеруючим компаніям (1), які за поставлені їм товари, надані послуги чи виконані роботи розраховуються векселями (2) зі своїми постачальниками. В свою чергу вони, задовольняючи свої потреби, використовують векселі з іншими споживачами електроенергії, які за поставлену їм електроенергію вносять плату до підприємств «Обленерго» векселями НДЦ.

Застосування енерговекселів як цінного паперу веде до появи їх на фондовій біржі шляхом продажу до настання строку платежу. Схема обороту за цих умов набуває наступного змісту (рис.2.8).

1 - індосування енерговекселя постачальникові продукції;

2 - договір на продаж векселя на ринку;

3 - оформляння біржового контракту;

4 - договір на продаж енерговекселя споживачеві електроенергії;

5 - розрахунок векселем за електроенергію і його погашення;

6 - повернення погашеного енерговекселя НДЦ;

7 - вручення погашеного векселя енергогенеруючій компанії.

Рис. 2.8 Продаж енеговекселів на фондовій біржі

Першою спробою дати поштовх до реального систематизованого використання вексельного обігу став Указ Президента України «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України» від 14 вересня 1994 року № 530.

Цей Указ передбачав шляхом оформлення непогашеної заборгованості простими векселями подолати платіжну кризу, піднестити на належний рівень майнову відповідальність всіх суб'єктів підприємницької діяльності та створити сприятливі умови для розпочинання глибоких реформ економічних відносин. Указ започатковував формування системи нормативно-законодавчого забезпечення цивілізованого способу покриття взаємної заборгованості і давав реальний шанс для уникнення злоякісної емісіїнеотоварених кредитів та інфляційного зростання грошової маси. При цьому була розроблена Національним банком України схема використання векселів, яка передбачала три етапи проведення взаємозаліку і емісії простих векселів.

Процедура оформлення простих векселів передбачала, що:

- виписування векселів дебіторами здійснювалося в обслуговуючих їх банках і в присутності уповноважених для цього працівників банку;

- заповнення бланку простого векселя та його реквізитів здійснювалося на основі таких вимог: номінальна сума простого векселя не обмежувалася; зазначене місце складання векселя відповідало місцезнаходженню обслуговуючого векселедавця банка, із вказівкою району і області; точно вказувалася дата складання векселя; згідно вимогам вексельного права вказувалася дата платежу; місце платежу визначалося місцезнаходженням векселедавця; підпис і юридична адреса векселедавця мала відповідати чинному законодавству України;

- протокольне рішення про оформлення простроченої заборгованості простими векселями підписувалося: від банку - керівником закладу і головним бухгалтером, а від векселедавця - керівником закладу-векселедавця і скріплювалося печатками сторін.

Проте, незважаючи на цілий ряд директив і санкціонованих пільг взаємозаліки і впровадження через них в обіг простих векселів не принесли очікуваних результатів. Будучи в країнах з ринковою економікою найдієвішим фінансовим важелем підтримання фінансової і платіжної дисципліни, використаний у такий спосіб простий вексель в Україні не приніс очікуваних результатів. До певної міри він був навіть дискредитованим. Більше того, вексельний обіг не набув розвитку, а сам простий вексель поступово втратив свої вартісні функції і девальвував у напрямі до простого «папірця» для примусових заліків взаємозаборгованості. Тим не менш, в Україні вже напрацьовані схеми функціонування простих векселів у господарському обороті.

Ефективність вексельних схем при взаємовідносинах суб’єктів господарської діяльності полягає в тому, що вексельний обіг здатний суттєво зменшити потреби в готівкових і безготівкових коштах і різко прискорити оборот фондів підприємств. Вексельні розрахунки використовують тоді, коли, наприклад, немає грошей на рахунку, щоб сплатити за поставку продукції чи сировини. Вексель полегшує роботи, даючи можливість відстрочити платіж і допомагає уникнути додаткових боргів, по ньому сплачується процент менший, ніж за користування кредитом.

Вексель використовують підприємства з обмеженими фінансовими і матеріальними ресурсами. Ці підприємства змушені залучати кошти ззовні: або беруть кредит у банку або видають вексель для погашення боргу за придбані товари. Оформлення векселя при цьому не впливає на податковий облік податку на прибуток і податку на додану вартість.

Головне економічне призначення векселя на підприємстві – негайне перетворення дебіторської заборгованості постачальника в грошові кошти на його рахунку. Це здійснюється за допомогою врахування або дисконту векселів. Дисконт - це придбання банком прав за векселем шляхом його купівлі до настання строку платежу.

Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк, купуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред'явникові за вирахуванням певного проценту від суми номіналу векселя, що називається обліковим процентом. Дисконтуючи вексель, банк здійснює операцію рефінансування, а сам отримує платіж лише з настанням вказаного у векселі терміну.

Економічна суть даної операції, з одного боку, полягає у достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту у форму банківського. А з іншого боку - це прибуткова операція, яка забезпечує отримання доходу банком від тимчасового володіння вексельним зобов'язанням у вигляді різниці між вартістю, за якою вексель було куплено, і вартістю його погашення. Знижка з номінальної суми векселя, що привласнюється банком або іншим кредитно-фінансовим закладом, і є величиною дисконтного проценту.

Дисконт, грн. = номінальна вартість векселя – сума виплати банком клієнту

Потреба у дисконті векселів об'єктивно виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу у більш ліквідній формі капіталу, ніж вексель.

Указ Президента України «Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України» від 14.09.1994 р. № 530 пунктом 4 вказав, що при погашенні заборгованості та інших зобов'язань, заставі і проведенні інших операцій норма дисконту з суми векселя не обмежується. Не враховується і сума зобов'язань за несплаченими векселями, які прийняті суб'єктами підприємництва на бухгалтерський облік.