Дисконтними векселями виступають векселі із строком в стільки-то часу від складання та на певний день, в яких не міститься відсоткове застереження. Доход за такими векселями отримується у вигляді дисконту, тобто різниці між номінальною вартістю векселя і ціною його придбання.
За рівнем гарантованості оплати розрізняють авальовані і неавальовані векселі. Авальованим є такий вексель, на який нанесено поручительство, у відповідності з яким особа, яка оформила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання вексельних зобов'язань будь-ким із осіб, які підписали вексель. При цьому аваль має силу дії лише до зобов'язання тієї особи, на користь якої він наданий, і є невідкличним.
За формою платежу векселі поділяють на: а) платіжні, якщо вони підлягають оплаті в строк; б) забезпечувальні - векселі, які використовуються лише для забезпечення наданого кредиту. Забезпечувальні векселі зберігаються у банку на спеціальному рахунку депо і не оплачуються, а викуповуються позичальником до збігу строку платежу шляхом погашення позиченої заборгованості.
Класифікація векселів за їх різними ознаками важлива. Але лише за зовнішніми ознаками не можна ні визначити характер відносин між векселезобов'язаними особами, ні з'ясувати природу появи вексельного зобов'язання. Рівень добротності векселя та надійності платника інколи створюють основу певного ризику. За таких умов кредитор, отримуючи у розрахунок вексель, має якомога досконаліше з'ясувати справжній характер векселя та його реальну економічну підставу. Це тим більше важливо тому, що ні морально-етичних норм підприємництва, ні судової практики розгляду “дружніх” і “бронзових” векселів в Україні ще не вироблено. Звичайно, щоб усунути недосконалість початкової стадії розвитку вексельного обігу, потрібно використати світовий досвід. Адже протягом всього історичного процесу розвитку вексельного права учасники вексельних операцій зберігали і захищали бездоганну непорочність вексельних інститутів.
1.2 Суб’єкти вексельних відносин, їхні права та обов’язки
На підставі приведених вище визначень простого і переказного векселя стає зрозумілим, що сторонами операцій з простим векселем виступають дві особи: векселедавець - особа, яка виписує вексель і є платником за векселем; векселедержатель - перший одержувач векселя, перед яким платник бере зобов'язання про платіж.
Сторонами операцій з переказним векселем виступають: векселедавець (трасант) - особа, що виписує вексель, в якому міститься вимога до іншої особи сплатити суму, передбачену у векселі; платник (трасат) - особа до якої трасант звертає свій наказ про платіж за векселем; ремітент - перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель.
До інших суб'єктів, які впливають на формування вексельних відносин на наступних етапах, можна віднести: акцептанта - особу, яка взяла на себе зобов'язання платника по пред'явленому векселю; індосанта - особу, яка передала право по векселю шляхом вчинення передавального напису; індосатора - особу, на користь якої здійснюється індосамент.
Отже за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк. Ця спеціальна дія називається акцептом тратти. Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.
Усіх учасників операцій з векселями пов'язують правовідносини, кінцевим предметом яких є сплата вексельної суми. Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, бере на себе перед ремітентом відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.
Ремітенту (наступному держателю векселя) належить право вимагати від трасанта сплати за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути використане лише при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення вексель акцепту або платежу та здійснення протесту у випадку неакцепту або неплатежу. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку "без протесту" або "без витрат", то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.
Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем векселя) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим трасант і ремітент пов'язані відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Отже видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою.
Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за вексель особою, тому що він не підписував векселя (підпис породжує відповідальність). Але акцепт не є обов"язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на його адресу векселя. Тому ремітент (чи інший утримувач векселя) має право передати вексель платнику у відповідний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, звільняє платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його відповідальності перед ремітентом (чи іншим держателем) за цим векселем. З оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він буде нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, за якою і був виставлений вексель.
Акцептант - це особа, яка взяла на себе зобов'язання здійснити оплату за виставленим на неї переказним векселем. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його утримувачу в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання по цьому векселю стає безвідзивним (навіть, якщо він пізніше і закреслив свій підпис). Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя). У випадку відмови в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у останнього утримувача векселя виникає право оплати в порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.
Розгляд класифікації векселів в попередньому підрозділі дипломної роботи показав, що суб’єктами вексельних відносин в Україні в даний час є фізичні особи, корпорації, фінансові групи, комерційні банки, НБУ, головне управління Державного казначейства.
Заслуговує на увагу вивчення взаємовідносин фірм з банками в процесі вексельних відносин. Використання векселю банками перетворює його на кредитну угоду, він служить знаряддям комерційного кредиту.
Кредитна угода виникає внаслідок врахування банком векселя в інтересах і за дорученням свого клієнта. Останній одержує від банку кошти під врахований вексель як кредит, який буде виплачено векселедавцем у строк, зазначений у векселі, але одержувачем цих коштів уже стає банк. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту, тобто надписом на векселі, який містить доручення власника векселя банку одержати оплату. Ця операція називається "облік (дисконт) векселів".
Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнту. Прийняті векселі реєструються у спеціальній "книзі врахування векселів", яка щороку відкривається банком, а реєстраційний порядковий номер із цієї книги проставляється на самому векселі.
Для своєчасного отримання платежів за врахованими векселями банк веде нагляд за строками настання платежу. З цією метою на кожне число складається відомість у двох примірниках, яка заповнюється даними щодо векселів з терміном виконання на це число. Дані відомостей звіряються з векселями, що є у сховищі (касі) банку, після чого один примірник відомості передається до операційного відділу, а другий залишається у відповідальної особи банку, яка веде ці операції.
При отриманні платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертається платникові. У разі дострокових виплат по векселю платникові повертають відповідну суму дисконту (різниця між номіналом, за яким банк купив вексель, і сумою, яку платник має виплатити) за ті дні, що залишились до строку, виходячи із ставки відсотка банку, що сплачується за кошти по поточних рахунках. У разі оплати векселя після строку платежу, платник понад вексельну суму платить банку за прострочені дні пеню і 6% річних (згідно з УВЗ), а також витрати на опротестування (повідомлення, відсилання і т.д.). Після цього вексель повертається платнику.
Несплачений у день строку платежу вексель банк повинен передати наступного дня нотаріусу або судовиконавцю для опротестування. Ця вимога є категоричною, оскільки упущення терміну погашення і несвоєчасне опротестування спричиняє втрату "юридичної сили" векселя. Тому операції по врахуванню векселів вимагають особливої уваги і щоденного контролю.
Банк може зберегти вексель, що обліковується, до строку його погашення (пред'явлення до оплати боржнику). А при необхідності комерційний банк може в свою чергу переоблікувати (продати) вексель у центральному банку аналогічним способом. Ця операція називається перезастава векселів.