В той же час в порівняні із загальним обсягом надходження прибуткового податку з заробітної плати це незначні суми, котрі істотного впливу на обсяг надходження податку до бюджету не мають, що в свою чергу свідчить про недостатню контролюючу роль підрозділів оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності на місцях.
Так, в Чернівецькій, Полтавській, Волинській областях середньомісячне перерахування прибуткового податку з доходів найманих працівників, які працюють у платників фіксованого податку, становить всього 4,5 – 5,1 грн., що майже вдвічі менше середньго показника по Україні. Не краща ситуація склалася у цих областях, а також у Київській області, з надходженням прибуткового податку з доходів найманих працівників, що перебувають у трудових відносинах з платниками єдиного податку (перерахування складають 6,2 – 7,8 грн.),
Однак поряд із позитивним впливом спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності на формування дохідної частини бюджету необхідно звернути увагу на приклади, які негативно впливають на ефективність спрощеної системи оподаткування, а в окремих випадках навіть дискредитують її, використання механізму спрощеного оподаткування для ухилення від сплати податків. Окремі суб’єкти підприємницької діяльності залучають до своєї діяльності найманих працівників без укладання з ними трудових угод, оформлення трудових книжок та довідок про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку, використовують працю понад 10 найманих працівників, тобто не дотримуються вимог щодо чисельності працюючих. Трапляються випадки, коли приватні підприємці самостійно не переходять на загальну систему оподаткування в разі перевищення граничного обсягу виручки (500 тис. грн.). Іноді громадяни спрощену систему оподаткування використовують для відмивання коштів, укладаючи з підприємствами договори сумнівного характеру на продаж товарів або надання послуг.
Удосконалення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності шляхом ініціювання змін у законодавчому полі в сукупності з розширенням напрямків підтримки малого підприємництва дасть змогу створити не тільки належність умов для розвитку малого підприємництва, а й подолати негативні процеси, що мають місце при застосуванні спрощеної системи оподаткування.
Надаючи фізичним особам право самостійно визначатись стосовно переходу на спрощену систему оподаткування, держава сподівається на розуміння ними того, що добровільна і безперервна сплата податків гарантує стабільність суспільства.
Необхідно зазначити, що приватні підприємці, що перейшли на спрощену систему оподаткування, отримують деякі переваги перед тими, які працюють на загальній системі оподаткування.
Приватні підприємці самостійно можуть обрати терміни сплати єдиного податку – щомісячно або раз на квартал чи на рік, виходячи із своїх фінансових можливостей. Подавати заяву раз в рік. Спрощено ведення Книги обліку доходів і витрат, у якій платники єдиного податку заповняють лише чотири графи: “Період обліку”, “Витрати на виробництво продукції”, ”Сума виручки (доходу)”, “Чистий дохід”. Замість декларації щоквартально підприємці подають звіт.
Отже, запроводження запропонованого порядку сплати єдиного податку спрощує зайняття підприємницькою діяльністю, є одним із важелів залучення до реєстрації підприємницької діяльності громадян, які займалися нею без реєстрації та не сплачували податки.
Суми єдиного податку, що сплачуються суб’єктом малого підприємництва – фізичною особою спрямовуються до місцевого бюджету.
Отже, бачимо, що підтримка державою малого підприємництва на сучасному етапі розвитку економіки країни має велике значення. Постійно проводиться робота по вдасконаленню податкового законодавства, пошуку оптимальних рішень.
3.2. Основні напрямки удосконалення механізму прибуткового
оподаткування.
Формування податкової системи України потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Наш власний досвід надзвичайно обмеженний, оскільки в умовах адміністративно-командного соціалізму відносини між державою і підприємствами базувались на прямому вилученні частини їхніх доходів до бюджету у вигляді відрахувань від прибутку, різного роду платежів.
У структурі податкових систем більшості розвинутих країн світу провідні місця посідають особистий прибутковий податок, податок (внесок) на соціальне страхування, а також податки на споживання, що існують залежно від країни в різних формах (на додану вартість, з обороту, з продажу). Надходження від корпоративного прибуткового та майнового податків становлять незначну частку в дохідних частинах бюджетів більшості розвинутих країн, проте ці види податків відіграють важливу регулюючу роль. Головною перевагою прибуткового оподаткування є пряма залежність розміру податків від розміру отриманого прибутку (доходу). Жоден із інших податків, у тому числі й прямих, не має такої залежності від кінцевих результатів діяльності господарчих суб'єктів і громадян, як прибуткові податки.
Недоліки останніх полягають, по-перше, у складності обчислення оподатковуваного прибутку (доходу), оскільки платник завжди намагається приховати частину зароблених коштів. Цей факт постійно спонукає державу до нових завдань щодо забезпечення ефективного обліку та контролю доходів господарчих суб'єктів і громадян, а також до встановлення жорсткого механізму відповідальності платників за порушення податкового законодавства. По-друге, прибуткові податки можуть встановити ефективний фіскальний інститут лише за умови досягнення в державі певної стадії економічного розвитку, коли суб'єкти господарювання матимуть достатньо можливостей для одержання прибутку, а громадяни -особистих доходів, головною складовою яких є заробітна платня.
Соціально-економічна політика в розвинутих країнах спрямована на роз'язання найважливіших соціальних проблем. Це зумовлює застосування значних пільг щодо особистого прибуткового оподаткування, за допомогою яких держава регулює певні соціальні процеси.
Що стосується цього податку в Україні, то він потребує перегляду і вдосконалення. Механічне перенесення досвіду зарубіжних країн може тільки зашкодити. Але деякі аспекти слід взяти до уваги.
По-перше, необхідно підвищити неоподатковуваний мінімум. Згідно із зарубіжною практикою і рекомендаціями «Основ світового податкового кодексу» ступені прогресії між неоподатковуваним мінімумом і першим ступенем податку можуть становити 4-5%.
По-друге, треба зменшити розмір ставок. Виходячи з того, що вилучаючись із доходів громадян, прибутковий податок зменшує ту їхню частку, яка може бути використана на придбання товарів і надання послуг, то, як свідчать дослідження, середні доходи (200-300 грн.) повністю витрачаються на споживання. Тому зменшення їх на кілька відсотків призведе до зростання споживчих витрат. Вищі доходи (1200 грн. і більше) витрачаються не тільки на споживання, а й частково заощаджуються. Зниження ставок менше впливає на сукупний попит. Тому тут доцільно було б вводити податок на доходи фізичних осіб від капіталу (дивіденди, проценти за облігаціями, банківськими вкладами тощо). Можна обкладати податком доходи від капіталу за мінімальною ставкою прибуткового податку з громадян. Такий підхід дасть змогу створити діловий і простий механізм залучення до бюджету значних податкових надходжень, не послаблюючи при цьому зацікавленості населення у збереженні вільних грошей на банківських рахунках і вкладанні їх в акції підприємств.
По-третє, можна ввести стандартні знижки із сукупного доходу суми, на яку платник податків може зменшити свої зобов'язання за прибутковим податком (враховується сімейний стан, наявність дітей та утриманців). Доход може зменшуватися на суму витрат на лікування, професійних витрат.
По-четверте, визначати ставки єдиного податку на прикладі фіксованого податку, залежно від місця проведення підприємницької діяльності, а не місця державної реєстрації.
По-п’яте, забезпечити проведення симінарів для приватних підприємців, щодо ведення ними податкового обліку.
По-шосте, забезпечити розширення переліку видів діяльності при визначенні ставок єдиного податку.
Крім усіх вищезапропонованих змін в обкладанні фізичних осіб прибутковим податком, необхідні й суттєві структурні зміни в економіці на макро і мікрорівнях, які б забезпечили збільшення частки доходів громадян у структурі національного доходу.
Удосконалювати податкову систему України обов'язково слід з урахуванням позитивного досвіду розвинутих зарубіжних країн, при цьому необхідно виходити із конкретних історичних та економічних особливостей України. Адже податкова стабілізація, як відомо, є важливим чинником економічної стабілізації країни.
Забезпечення розвитку малого підприємництва в Україні тісно пов'язаний з оздоровленням фінансово-кредитних відносин, забезпеченням доходної частини бюджетів всіх рівнів. Як відомо, оподаткування є важливою складовою частиною фінансової політики.
У фінансовому регулюванні економіки велику роль відіграє оподаткування фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності.
В Україні оподаткування громадян – суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється на загальній системі оподаткування, оподаткування по єдиному та фіксованому податках.
Особливістю оподаткування по єдиному податку є те, що приватні підприємці ведуть спрощений облік та звітність за результатами своєї діяльності, сплачують фіксовану ставку прибуткового податку.
Постійне збільшення кількості фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які бажають перейти на спрощену систему оподаткування з кожним роком збільшується, не лише за рахунок переходу на спрощену систему оподаткування щойнозареєстрованих приватних підприємців, але й за рахунок тих, які вже протягом довгого періоду часу являються приватними підприємцями.