Аналіз залучення позикових коштів (стр. 2 из 9)

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів[25]. З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Питання про форми та види кредиту з практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

Професор Б.С.Івасів [33] кредити класифікує за формами, не даючи чіткої класифікації за видами. Він зазначає, що «... в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості та складу ознак класифікації видів кредиту » [33, с. 239] ознаки, що наводить у якості видових, вважає орієнтовними. Застерігає « від помилки, що часто трапляється в літературі та нормативних актах, коли змішуються поняття «види кредиту» та «форми кредиту» [33, с.239].

Івасів Б.С. визначає, що форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. До функціональних форм кредиту належать, комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Професор Є.Ф. Жуков [34] притримується аналогічного принципу класифікації за формами. Головними виділяє комерційну та банківську.

Його класифікація за формами: 1. Комерційний. 2. Банківський кредит. 3. Споживчий кредит. 4. Державний кредит. 5. Міжнародний кредит.

Є.Ф. Жуков наводить детальну класифікацію міжнародного кредиту за формами.

Форми міжнародного кредиту він класифікує наступним чином:

- за джерелами внутрішні і зовнішні;

- за призначенням — комерційні, котрі безпосередньо зв'язані з зовнішньою торгівлею і послугами; фінансові, тобто прямі капіталовкладення, будівництво об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютна інтервенція, проміжні - кредити для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів, послуг, «інжиніринг», чи виконання підрядних робіт,

- за видами - товарні, котрі надаються експортерами імпортерам у вигляді відстрочки платежу за продані товари чи виконані послуги, валютними, наданими банками в грошовій формі;

- за валютою кредиту - у валюті країни боржника, у валюті країни-кредитора, у валюті третьої країни й у міжнародній рахунковій грошовій одиниці;

- за забезпеченістю - забезпечені (товарними документами, векселями, цінними паперами, нерухомістю й ін.); бланкові тобто під зобов'язання боржника (соловексель з одним підписом);

- з погляду форми надання - наявні (які зараховуються на рахунок і в розпорядження боржника), акцептні ( при акцепті тратти чи імпортером банком), депозитні сертифікати, облігаційні позики, консорціальні кредити,

- за термінах - надстрокові (добові, тижневі, до трьох місяців), короткострокові ( до одного року), середньострокові (від рокудо п'яти років), довгострокові (понад п'ять років). При пролонгації чи продовженні короткострокових і середньострокових кредитів, вони стають довгостроковими, причому часто з державною гарантією.

За А.М. Поддєрьогіним [25], кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: за кредиторами; за формами та видами; за метою використання; за терміном надання; за забезпеченням; за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути: банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський лізинговий кредити); підприємства (комерційний кредит); держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки); міжнародні фінансово-кредитні установи ( відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Форми та види кредитів зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Форми та види кредитів, що надаються підприємствам[25]

Кредити, що надаються підприємствам, поділяються за видами: банківський; комерційний; державний; лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствам надаються переважно і спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами - факторинговими та лізинговими компаніями.

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають переважно комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв’язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів.

1.2. Фактори, що визначають потребу підприємства в позиковому капіталі

Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності підприємства. Так, відповідно до ефекту фінансового левериджу[6,c.437] існує цілком певна залежність між часткою позикових засобів у структурі фінансового забезпечення і рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більше частка позикових ресурсів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток).

З підвищенням частки позикових ресурсів знижується фінансова стійкість підприємства. Кожен керівник має вибирати між можливістю підвищити рентабельність власного капіталу і погіршенням фінансової стійкості підприємства[6,c.188]. Загальна тенденція в плані планування обсягів залучених ресурсів на сьогодні така, що керівники підприємств радше ідуть на збільшення фінансової стійкості підприємства, аніж на високі ризики, які пов’язані з можливістю отримання високих прибутків.

Така ситуація пояснюється змінами пріоритетів діяльності підприємств. Якщо в перші роки перехідної економіки головною метою діяльності підприємств була максимізація прибутку, то зараз на перший план виступає насамперед стабілізація діяльності. Тому більш оптимальною являється стратегія отримання менших прибутків стабільно протягом тривалого періоду, ніж отримання високих прибутків з високим ризиком утратити можливість надалі отримувати прибуток, або ж навіть банкрутства підприємства.

Саме тому в процесі управління позиковими ресурсами підприємств надзвичайно важливим є перша стадія: визначення обсягів позикових ресурсів, враховуючи вищезгадані моменти.

Ще один фактор пов’язаний з плануванням обсягів позикових ресурсів полягає у врахуванні умов, на яких отримуються позикові ресурси у розпорядження підприємства. Мало спланувати обсяг позикових ресурсів виходячи з оптимального співвідношення прибуток – фінансова стійкість. Необхідно врахувати умови отримання позикових ресурсів (адже вони платні) і рентабельність. Якщо економічна рентабельність власного капіталу (очікувана при залученні позикових коштів) вище кредитного проценту, то виникає ефект фінансового важеля, який показує, на скільки процентів збільшується рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів в оборот. Якщо прогнозована рентабельність власного капіталу менша за кредитний процент, то залучення додаткових позичених коштів призведе до негативного моменту: зменшення власного капіталу підприємства, так як частину процентів за кредит доведеться погашати саме за рахунок власного капіталу[36,90-98]. В таких випадках необхідно або шукати дешевші позикові ресурси, або змінювати проект по використанню позичених ресурсів на такий, що забезпечить більшу рентабельність.

Дослідження фахової літератури дозволяє говорити, що існують три підходи щодо визначення на практиці потреби в кредитних ресурсах. Вихідним параметром у всіх випадках є обсяг реалізації продукції (послуг), який обґрунтовується маркетинговою службою підприємства. Досить поширеним є відсотковий метод (коли визначається питома вага статей активів від обсягу реалізації, і таким чином по заданому доходу від реалізації будується актив прогнозного балансу, а потім розглядається можливість покриття активів за рахунок можливих джерел фінансування, в тому числі за рахунок кредитів)[7;8;12;14]. Це метод порівняно простий, але він не враховує тенденцій конкретного підприємства щодо структури активів, так як вважається, що структура активів буде незмінна і в майбутньому.