· гарантовані, коли банк бере на себе зобов’язання у разі потреби надати кредит клієнту.
6. Залежно від кількості кредиторів:
· надані одним банком;
· консорціумні;
· паралельні.
7. Залежно від порядку погашення:
· поступово ( в розстрочку);
· водночас із закінченням строку кредитного договору;
· у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.
8. За характером і способом сплати процентів:
· з фіксованою процентною ставкою;
· з плаваючою процентною ставкою;
· зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів;
· зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).
9. За ступенем ризику:
· стандартні;
· нестандартні (кредити під контролем);
· сумнівні;
· безнадійні [6, c.101].
Висновки. Отже, в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту в чинних нормативно-правових актах, але на теоретичному рівні мають місце дослідження цього поняття, суб’єктів кредитних відносин та форм кредиту. Щодо банківського кредиту, то, як бачимо, має місце така проблема як невірне визначення цього поняття на законодавчому рівні, науковці, які займаються цим питанням пропонують більш точні визначення. Існує розгалужена класифікація договорів банківського кредиту, досліджуються його ознаки.
2 ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ
2.1 Сторони договору банківського кредиту
Відповідно до положень статті 1054 Цивільного кодексу України сторонами кредитного договору є банк або інша фінансова установа (кредитодавець) та позичальник [7]. Відповідно до положень статті 345 Господарського кодексу України сторонами кредитного договору є кредитор (банк) і позичальник [8].
Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність).
Інша фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») [9].
Позичальником може бути, відповідно до загальних положень Цивільного кодексу, фізичні та юридичні особи, держава (ст.2 Цивільного кодексу України).
Слід зазначити, що норми Господарського кодексу є спеціальними у даному питанні, а норми Цивільного кодексу – загальними, бо в Господарському кодексі кредитні відносини розглядаються в контексті банківського кредитування. Тобто можемо говорити про те, що позичальниками можуть бути суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 Господарського кодексу України).
2.2 Форма та порядок укладання договору банківського кредиту
Відповідно до положень ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. У ст. 345 Господарського кодексу України також зазначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим, щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.
На практиці банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:
1. Опис суб’єктів угоди. Визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір;
2. Опис умов кредитування. Вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої сум кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, так окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку;
3. Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити процента за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку,рівня облікової ставки НБУ, характеру надано забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку;
4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода);
5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні. Захисні статті – це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись возильник протягом дії кредитного договору. Негативні статті – це список умов, які не повинен допустити позичальник;
6. Права суб’єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитного договору. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит;
7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитного договору з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції;
8. Строк набуття угодою чинності;
9. Можливості зміни умов угоди;
10. Юридичні адреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.
Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування [10, c.365].
2.3. Істотні умови договору банківського кредиту
У ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові стави, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови договору.
Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.
У інших випадках, зокрема, щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору, виходячи із того, що структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору. Аналогічний підхід застосовується і в Цивільному кодексі України. Законодавець спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: «істотними умовами договору є», «у договорі повинні передбачатися», «договір повинен передбачати».
На підставі цього у Листі Національного банку України «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності» від 18.08.2004 року зазначено, що враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому Національний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не є офіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції України належить до виключних повноважень Конституційного суду України [11].