Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів: лімітування кредитів; диверсифікації портфеля позичок банку; контрою за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу; страхування кредитних операцій; достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів; аналіз кредитоспроможності позичальника.
Розглянемо більш детально 5 спосіб – забезпеченість кредиту.
У країнах с розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:
· гарантія, або порука третьої сторони;
· переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;
· застава товарних запасів;
· застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних матеріалів, страхування [6, c.145].
В Україні до основних видів забезпечення кредиту належать: застава, гарантії, інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової організації).
Правовідносини, пов’язані з заставою, регулюються Законом України «Про заставу». Застава означає, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання кошти, одержані від реалізації заставленого майна, спрямовуються передусім на задоволення вимог заставодержателя. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель) [22].
Предметом застави є майно (рухоме і нерухоме) та майнові права, які можуть бути відчужені та на які може бути звернено стягнення. Використання застави того чи іншого майна як забезпечення кредиту залежить від ряду чинників: наскільки легко реалізувати майно і чи взагалі це можливо, чи є можливість встановити точну ціну і чи ця ціна постійна [23].
Відповідно до ч.1 ст. 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухоме майно договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Ст. 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом [24, с. 178].
Застава рухомого майна може бути зареєстрована в Державному реєстрі шляхом внесення відповідного запису. Підставою внесення запису є заява заставодержателя або заставодавця. Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав.
Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави лишається у заставодавця або у третьої особи. Предметом іпотеки можуть бути: земельна ділянка, жилий будинок, квартира, підприємство або його структурний будинок.
В Україні досить популярними є кредити під заставу векселів. Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється місце зберігання векселів. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є віддаленішим у часі, ніж термін дії позички.
Виконання зобов’язань з повернення кредиту може бути забезпечено також поручительством і гарантією. За деякими оцінками, на ці форми кредитного забезпечення припадає близько 30% всіх кредитів.
Поручительство являє собою додаткове (акцесорне) зобов’язання стосовно боржника, оформлене договором між кредитором за основним зобов’язанням та поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання. Відповідно до такого договору поручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором боржника відповідати за виконання зобов’язання цієї особи цілком або частково.
Гарантія характеризує зобов’язання третьої сторони задовольнити вимогу кредитора у разі настання певних, заздалегідь обумовлених, гарантійних випадків. Гарантія оформляється у формі гарантійного листа [25, с. 30].
4.2 Відповідальність сторін за кредитним договором
Відповідальність сторін за кредитним договором передбачена цивільним і банківським законодавством.
При укладанні договору, сторони передбачають заходи відповідальності на випадок його невиконання, керуючись нормами цивільного права.
Національний банк України вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалась конкретна відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді сплати позичальникові пені за кожний день прострочення; відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від Національного банку України кредитних ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнення з позичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не за призначенням кредиту [24].
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Грошове зобов’язання – це зобо’язання, завжди можливе до виконання, оскільки грошові кошти завжди є в господарському обліку. Предметом кредитного договору є гроші, отже за кредитним договором у позичальника виникає грошове зобов’язання. Таким чином, позичальник не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним зобов’язання з повернення суми кредиту за укладеним договором. При цьому, зважаючи на конклюдентний характер договору кредиту, так само як і позичальник, від відповідальності за ненадання кредиту не може бути звільнений кредитодавець.
Згідно зі ст. 613 Цивільного кодексу України боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує процентів за час прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства, що випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.
Висновок. Таким чином, в Україні розроблено інститут забезпечення кредиту. До засобів забезпечення відносять заставу, гарантії, поручительство. Захищено інтереси банку і позичальника. Передбачено можливості звільнення від відповідальності позичальника, за умови ненадання йому кредиту. Передбачена відповідальність за кредитними зобов’язаннями як банку, так і позичальника.
ВИСНОВКИ
Під час проведення курсового дослідження було встановлено деякі проблемні питання, які виникають при укладанні та виконанні договору банківського кредиту.
Першою проблемою є те, що в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту у сенсі банківського кредитування, тобто соціальну та економічну сутність кредиту можна з’ясовувати лише на підставі досліджень вчених, якими пропонується таке визначення кредиту: «Кредит – це фінансова послуга, яка полягає в передачі коштів, банківських металів на засадах повернення такої ж їх кількості, наданні відстрочки або розстрочки платежу. Кредитна послуга може бути оплатною або безоплатною».
Другою проблемою є недостатньо вірне визначення банківського кредиту, бо воно ототожнює поняття банківського кредиту з банківським правочином. Тому пропонується таке визначення як: «Банківський кредит — це основна форма кредиту, за якою банк на підставі ліцензії надає кошти (позичковий капітал) у тимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитних операцій на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором». Пропоноване визначення враховує ознаки та особливості кредиту.
Наступним недоліком законодавствам є неузгодженість щодо визначення сторін в Цивільному та Господарському кодексах як кредитодавець та кредитор відповідно. На нашу думку, поняття кредитодавець є більш підходящим, бо воно віддзеркалює сутність кредитних відносин.
Встановлено, що типового кредитного договору немає і на практиці у кожного банку є свій варіант договору, але було перелічено найбільш розповсюджені у цих договорах складові частини.
Вагомим недоліком є те, що в Господарському кодексі України перелічена низка умов без вказівки на їх обов’язковість, що викликає на практиці питання: чи є дані умови істотними? Національний банк України вважає, що дані умови є рекомендованими, а не обов’язковими, але з огляду на те, що він не має повноважень офіційного тлумачення закону, дана точка зору є лише правовою позицією Національного Банку України і не усуває питання.
Пропонується включити до списку істотних умов умову про цільове використання кредиту як таку, що на практиці застосовується майже завжди та має прикладне значення.
Було також встановлено, що в контексті зміни та розірвання договору в односторонньому порядку перевага надана банкам, що порушує права та інтереси позичальників.
Що стосується забезпечення кредиту, то слід сказати, що в даному контексті проблем не виникає, чинне законодавство регулює дане питання в повному обсязі.
Також виявлено, що в Україні немає єдиного нормативно-правового акту, який би регулював процес укладання та виконання договору банківського кредиту, окремі норми розкидані по всьому законодавству.
Таким чином, можна казати про те, що інститут банківського кредитування в Україні потребує подальшого вдосконалення, розроблення і прийняття Закону України «Про кредитування» є нагальною потребою.