Наприкінці XIX ст. у зв'язку з широким поширенням акціонерної форми власності на фондових біржах основне місце зайняли операції з акціями, а торгівля державними цінними паперами значною мірою перейшла на позабіржовий ринок.
Першою біржею в Росії стала Петербурзька фондова біржа, відкрита за ініціативою Петра І у 1703 р [27, c. 366-367].
Наприкінці ХІХ-го - початку ХХ-го ст. кількість товарних та фондових бірж зростає. Формується асортимент біржових товарів, широко котируються контракти на м'ясо, зерно, каву, бавовну, срібло, золото, нафту, ліс тощо [25, c. 34].
На сьогодні фондовий ринок у різних країнах Європи становить більш-менш значущу частину фінансового ринку. Велике значення він має в Англії, Німеччині, Франції. Значно меншу роль він відіграє в економіці Австрії, Італії, Іспанії, а в таких країнах, як Греція, Португалія, Ірландія його роль несуттєва. В багатьох країнах держава активно користується фондовим ринком для розміщення своїх боргових зобов'язань з метою фінансування дефіциту бюджету. Незважаючи на те що Італія належить до економічно розвинених країн, фондовий ринок тут розвинений досить слабо і спрямований в основному на забезпечення фінансування державного боргу. На відміну від італійського ринку, який є виключно національним, швейцарський фондовий ринок характеризується своєю міжнародною спрямованістю. Головна біржа країни — Амстердамська — є однією із найстаріших бірж світу. Позабіржового ринку в країні немає. Іноземні акції становлять більше як половину біржового обороту. На фондовому ринку Англії переважно емітуються іменні цінні папери — акції та облігації. Якщо говорити про величину ринку різних цінних паперів, то можна зазначити, що в Європі найбільшим ринком акцій є англійський, а облігацій — німецький. Найбільші у світі національні ринки акцій належать США, Японії та Англії. У західноєвропейських країнах значна частина корпорацій перебуває у володінні окремих осіб або сімей, які допускають дуже незначну частину акцій або й зовсім не допускають своїх акцій на ринок. У багатьох країнах акції перебувають у власності тісно пов'язаних між собою інвесторів — банків, страхових та інвестиційних компаній, що має суттєвий вплив на ліквідність ринку. Негативно впливають на ліквідність фондового ринку і зміни в складі інвесторів. Протягом останнього десятиріччя кількість дрібних інвесторів на ринку значно зменшилась, а кількість великих значно зросла. У результаті поглиблення процесу глобалізації фондових ринків здійснюється міжнародна торгівля акціями, яка проводиться практично неперервно протягом 24 годин на добу. Лібералізація ринків, що триває сьогодні, приводить до скорочення розриву між розмірами витрат на проведення операцій на різних ринках. Проте все-таки ці витрати різні і залежать як від країни, так і від біржі, на якій здійснюється торгівля відповідними цінними паперами [15, c. 317-318].
Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям у 1796 р. Одеської товарної біржі та у 1834 р. - Кременчуцької. Взявши за основу класифікацію етапів становлення біржового руху в Україні, яка наведена у монографії8, запропонуємо її у дещо модифікованому вигляді, а саме:
1. 1796-1860 рр. Відкриття першої товарної біржі (м. Одеса) і початок біржового руху. Торгівля здійснювалася невеликими партіями зернових.
2. 1861-1914 рр. Активізація біржової торгівлі у всіх центрах України, їх спеціалізація. Будуються залізниці, елеватори, банки. 11 бірж спеціалізуються на окремих видах продукції, а саме: хлібні, фруктові, м'ясні, винні та інші. Найбільший оборот мали Київська товарна біржа, яка спеціалізувалася на торгівлі цукром, Миколаївська - хлібна та Одеська - зернова.
3. 1914-1921 рр. Повне припинення діяльності. Вважаємо за необхідне виокремити такий етап, оскільки після першої світової війни та жовтневого перевороту біржі уже не відродилися такими, якими вони існували до цього.
4. 1921-1928 рр. Відродження біржової торгівлі в період НЕПу. Відродилися біржі, які функціонували до 1914 р., однак це були біржі, на яких торгували різним товаром, в тому числі не традиційним, таким як бакалія, годинники, одяг тощо. Позитивна роль цих бірж була у тому, що вони зібрали статистику повного виробництва та торговельного обороту у більшовицькій Росії. У 1930 р. Постановою Ради народних комісарів діяльність бірж була зупинена в результаті проведеної колективізації та повного одержавлення економіки.
5. 1990 р. Відродження біржової торгівлі. Третій "біржовий бум", який відбувався в 1991 р. на теренах колишнього СРСР, викликав швидке зростання кількості структур, у назві яких було слово "біржа". Лише в Україні на початок 1992 р. їх зареєстровано 87. Ця цифра, незважаючи на надвисокий податковий тиск (75% з доходу в 1992 р.), не зменшувалася до початку 1996 р., мало того, цей процес не зупинився і триває досі. Як вказувалося вище, на 01.01.2002 р. в Україні було 411 бірж.
6. 1992 р. Припинення розвитку біржової торгівлі в зв'язку з прийняттям закону про оподаткування доходу від біржової діяльності. Вважаємо за доцільне виділити цей і наступний етапи, оскільки саме в цей час відбуваються значні зміни в процесі біржового будівництва.
7. 1995-1996 рр. Поворотний момент розвитку бірж в Україні. Активну участь у становленні біржових сировинних ринків бере уряд. Приймаються концепції розвитку біржових сільськогосподарських та фондових ринків, видаються Укази Президента України з проблем біржового будівництва.
8. 1997-до нашого часу. Зростання кількості бірж. Створення саморегулюючих організацій, спроби впровадження строкових контрактів [25, c. 41-42].
Фондовий ринок (ринок цінних паперів) — сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних. В економічній літературі терміни «фондовий ринок» і «ринок цінних паперів» стали майже синонімами. Часто «фондовий ринок» розглядають як частину «ринку капіталів» або як «ринок фондових цінностей», «ринок позичкового капіталу». Пояснення цих понять дають О.М. Мозговий [21]., О.Ю. Смолянська [24]. та інші автори. Це пояснюється певними об'єктивними обставинами і, в першу чергу, фінансовими інструментами, об'єктами та суб'єктами фондового ринку. Основними інструментами фондового ринку є цінні папери різних видів, типів, які формують свої сегменти: грошового ринку, ринку цінних паперів, ринку капіталів, фондового ринку. На табл. 1.1 представлений фінансовий ринок за сегментами, що пов'язані з цінними паперами.
Табл. 1.1. Фінансові інструменти за основними сегментами ринку
Як бачимо із таблиці 1.1., ринок цінних паперів є ширшим за своїм економічним змістом і включає, крім короткострокових цінних паперів, середньострокові та довгострокові, які є основними інструментами фондового ринку.
Основними завданнями сучасного фондового ринку є:
— мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;
— формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжнародним стандартам;
— розвиток вторинного ринку;
— активізація маркетингових досліджень;
— трансформація відносин власності;
— удосконалення ринкового механізму і системи управління;
— забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання;
— зменшення інвестиційного ризику;
— формування портфельних стратегій;
— розвиток ціноутворення;
— прогнозування перспективних напрямів розвитку та інші. Сучасний світовий фондовий ринок розвивається за такими напрямками:
· подальша автоматизація фондових операцій, об’єднання окремих комп'ютерних систем у Всесвітню мережу електронної комунікації;
· створення нових видів і модифікацій цінних паперів;
· розширення інтернаціоналізації фондової діяльності [15, c. 319-320].
Умови функціонування фондового ринку:
1) учасники ринку є вільними у своїх діях щодо купівлі-продажу фінансових активів;
2) продавців і покупців має бути достатньо для того, щоб кожен з учасників ринку міг вільно вибрати торгового партнера з метою підтримки конкурентного середовища;
3)
Загальні принципи функціонування організованого фондового ринку представлені на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Принципи фондового ринку
Принцип цілісності забезпечується єдиним місцем котирування. Збалансованість на ринку передбачає відповідність у розвитку всіх секторів ринку. Важливу роль на фондовому ринку відіграє «спокій» — це правило ринку, яке підкреслює, що ринок не може бути «бурхливим», бо інакше дрібні інвестори, що є його опорою, залишають ринок.
Роль фондового ринку в системі економічного механізму держави визначають функції які він виконує. їх поділяють на дві групи:
Загальноринкові — це:
· отримання прибутку від операцій на даному ринку;
· цінова, що забезпечує формування ринкових цін;
· інформаційна — забезпечує збір інформації про суб'єктів і об'єктів ринку і доведення її до учасників;
· регулювальна — ринок встановлює правила торгівлі, порядок вирішення спірних питань між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю, управління та ін.
Специфічні — це:
· функція перерозподілу;
· функція страхування ціпових і фінансових ризиків (стала можливою завдяки появі ф'ючерсних і опціонних контрактів);
· перерозподіл коштів між галузями і сферами ринкової діяльності;
· перерахунок заощаджень з невиробничої у виробничу форму;
· фінансування дефіциту державного бюджету на неінфл-ційній основі, тобто без випуску в обіг додаткових коштів та ін.
Фондовий ринок виконує також функції у політичній, соціальній, морально-психологічній сферах.