2.2. Проблеми вітчизняного ринку цінних паперів
З метою реалізації фондовим ринком завдань щодо залучення інвестиційних ресурсів та забезпечення сталого економічного розвитку необхідно усунути ряд перешкод, які заважають подальшому розвитку фондового ринку та якісному виконанню покладених на нього функцій. До основних таких перешкод потрібно віднести наступні.
1. Психологічне неприйняття та недооцінка потенціалу фондового ринку як важливого елементу фінансової системи ринкової економіки. Фондовому ринку відводиться другорядна роль порівняно з іншими секторами фінансової системи, зокрема кредитно-банківським та спостерігається недооцінка потенціалу фондового ринку стосовно можливості акумулювання інвестиційних ресурсів населення та господарюючих суб'єктів. Недооцінка потенціалу фондового ринку спостерігається як з боку держави, так і з боку господарюючих суб'єктів та домашніх господарств.
2. Окремі характеристики вітчизняного фондового ринку загалом, та особливості його структури зокрема:
• суттєве превалювання неорганізованого ринку над організованим, що негативно позначається на прозорості фондового ринку, що відлякує іноземних інвесторів;
• наявність кількох торгових площадок, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль над операціями з цінними паперами та розповсюдження інформаційних індикаторів щодо кількісних та якісних параметрів операцій з цінними паперами;
• низька ліквідність фондового ринку;
• мала кількість цінних паперів, якими торгують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку;
• учасники фондового ринку маніпулюють цінами з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів;
• незавершеність формування інституційної інфраструктури фондового ринку, її низька якість.[28].
3. Низький рівень специфікації прав власності, що зумовлює численні корпоративні конфлікти. Слабкий захист прав акціонерів, зокрема міноритарних власників, низький рівень корпоративного управління є чи не найбільшими проблемами, які гальмують розвиток фондового ринку та стримують як внутрішнього, так і зовнішнього інвестора. Серед найбільш поширених порушень прав інвесторів зазначимо такі:
• недотримання норм законодавства, які визначають порядок розміщення акцій, порушення інтересів інвесторів під час проведення додаткової емісії;
• несвоєчасне та неповне висвітлення інформації про діяльність емітентів;
• ущемлення прав інвесторів під час процедури банкрутства, санації, реорганізації або ліквідації підприємства, що є об'єктом інвестування;
• недотримання емітентами порядку проведення загальних зборів акціонерів;
• прийняття емітентами статутних норм, що обмежують права та інтереси інвесторів;
• зміни порядку та термінів виплати дивідендів.[28].
4. Слабкість внутрішніх інституційних інвесторів, представлених інститутами спільного інвестування (ІСІ), недержавними пенсійними фондами (НПФ) та страховими компаніями, низька активність фізичних осіб на ринку цінних паперів [14, c.1-2].
Розвиток ІСІ та НПФ має бути потужним імпульсом для активізації розвитку фондового ринку та наповнення його внутрішніми інвестиційними ресурсами. Проте зростаючі доходи населення і вільні ресурси юридичних осіб значною мірою обминали стороною ринок спільного інвестування. За оцінками експертів, у випадку підтримки на державному рівні професійної пенсійної системи, у 2007 р. можна очікувати збільшення надходжень до інвестиційних фондів не менше як на 200-300 %. Оскільки пенсійні фонди є значними клієнтами інвестиційних фондів, кошти, вкладені у недержавні пенсійні фонди, через фондовий ринок можуть бути перетворені на інвестиції. Активізація приватного пенсійного бізнесу можлива і за рахунок фізичних осіб, проте поки що не спостерігається особливого інтересу до недержавних пенсійних фондів через високу недовіру населення до довготривалих внесків, а також низький рівень обізнаності з можливостями системи недержавного пенсійного забезпечення. До системи недержавного пенсійного забезпечення залучено лише 0,28 % чисельності населення України. Можливість використання потенціалу недержавної пенсійної системи в інвестиційних цілях залежатиме від подальшого розвитку корпоративного недержавного пенсійного забезпечення, а також рекламної і роз'яснювальної роботи серед населення та компаній [28].
5. Слабка зацікавленість стратегічних іноземних інвесторів у вітчизняному фондовому ринку. Присутність на вітчизняному фондовому ринку стратегічних іноземних інвесторів залежить від таких факторів, як:
• макроекономічна та політична стабільність;
• стабільність національного законодавства;
• чітке забезпечення прав акціонерів, високий рівень корпоративного управління;
• відсутність бар'єрів для вільного переливу капіталу (як в Україну, так і з неї), передбачуваність валютної політики;
• прозорість як фондового ринку, так і звітності вітчизняних компаній, належного рівня їх корпоративного управління.
Більшість з наведених факторів перебувають на незадовільному рівні, що стримує приплив іноземного капіталу на вітчизняний фондовий ринок.
6. Низькі темпи приведення нормативної бази, що врегульовує відносини у фінансовій сфері до вимог міжнародних стандартів.
Йдеться запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (ІЛ8С) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів. Гармонізація внутрішнього законодавства дозволить глибше та швидше інтегруватися до міжнародного ринку капіталу, підвищить привабливість вітчизняного фондового ринку для стратегічних інвесторів [33].
У контексті нарощення інвестиційного потенціалу, поряд з використанням внутрішніх ресурсів необхідно використовувати можливість участі у міжнародному русі капіталу. Залучення іноземних інвестицій саме через фондовий ринок видається найбільш привабливою формою міжнародного руху капіталу. Це зумовлюється тим, що фондовий ринок забезпечує мобільність руху капіталу та ліквідність вкладів. За наявних умов функціонування економіки України ліквідність вкладів можна вважати одним з вирішальних чинників, що впливають на інвестиційну діяльність [11].
2.3. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні
Основою діяльності будь-якої економічної системи є наявність правового поля, що забезпечує певні умови і правила її функціонування та надає гарантії (в тому числі і з боку держави) учасникам системи. Тому законодавче регулювання є однією із основних передумов існування фондового ринку [12, c. 564].
Регулювання ринку цінних паперів в Україні розвивалося одночасно з проведенням ринкових реформ і пошуком оптимальних методів державного регулювання економіки в цілому. Процес становлення державних органів, які здійснюють регулювання ринку цінних паперів, визначення їх повноважень і компетенції у цій сфері відбувалося у кілька етапів [23, c. 132].
Система регулювання повинна виконувати такі функції: визначення ключових напрямів фондовогоринку і ролі учасників цього ринку; створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення; створення перепон та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недоброякісної конкуренції й обману інвесторів; маніпуляції цінами та шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі з довірчих операцій [16, c. 35].
Державне регулювання ринку цінних паперів полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:
•створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
•захисту прав інвесторів та інших учасників фондового ринку;
•контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів;
•дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;
•запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів.
Хоча в процесі регулювання ринку цінних паперів державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку — інвесторів і емітентів, державне регулювання повинно забезпечувати рівні права та однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. Основними формами державного регулювання ринку цінних паперів є:
•прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;
•регулювання випуску та обігу цінних паперів;
•реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;
•регулювання прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;
•видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;
•заборони та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за її здійснення згідно з чинним законодавством;