Збереження соціальної спрямованості бюджету, підтримання позитивної динаміки зростання реальних доходів населення, включаючи зростання реальної заробітної плати і пенсій, у поєднанні з покращенням соціально-економічного розвитку регіонів – є основною характеристикою бюджетної політики наступного року.
Тому, побудова міжбюджетних відносин на наступний рік ґрунтується на нормативного чинного законодавства із застосуванням нових якісних підходів у наповненні бюджетів усіх рівнів та реалізації видаткових повноважень. Основними складовими міжбюджетних відносин є:
- розмежування функцій і повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядування і на цій основі розподіл доходів і видатків між окремими видами бюджетів;
- надання фінансової допомоги бюджетам тих територій, які мають недостатній податковий потенціал, т. б. здійснення бюджетного регулювання;
- забезпечення перерахування надлишкових коштів з бюджетів територій-донорів;
- здійснення фінансового вирівнювання як гарантії задоволення потреб населення усіх територіальних громад на однаковому рівні.
В збалансуванні бюджетів велике значення має бюджетне регулювання, яке полягає у наданні коштів з Державного бюджету України до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя з метою збалансування доходів і видатків кожного бюджету. Частина доходів може передаватись у вигляді відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків і обов’язкових платежів, які справляються на певній території або у вигляді дотацій і субвенцій.
Найбільшого розповсюдження набув метод відсоткових відрахування від загальнодержавних податків і зборів. Сутність його полягає у наступному. Для цілей бюджетного регулювання всі доходи бюджетів поділяються на дві групи:
1) закріплені, які повністю надходять у той чи інший бюджет;
2) регулюючі, які діляться у певному співвідношенні між бюджетами різних рівнів.
Наприклад, за Державним бюджетом України в останні роки закріплені: податок на додану вартість, мито, акцизний збір, поступлення коштів від державних внутрішніх та зовнішніх позик тощо.
За місцевими бюджетами закріплені такі доходи:
- місцеві податки і збори;
- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
- податок на промисел;
- державне мито;
- плата за торговий патент;
- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;
- кошти від муніципальних позик тощо.
Звичайно, що поступлення від закріплених доходів недостатньо для фінансування видатків місцевих бюджетів, і тому для їх збалансування використовуються регулюючі доходи. До них належать такі, які достатньо у великих сумах, а також рівномірно в часі і по території надходять у бюджети. В останні роки це: податок на прибуток підприємств, акцизний збір з вироблених в Україні товарів, прибутковий податок з громадян. До 1997 р. основним регулюючим податком був податок на додану вартість.
Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів до місцевих бюджетів визначаються Верховною Радою України у щорічних Законах про Державний бюджет України. При визначенні конкретного розміру відрахувань враховуються показники, які характеризують економічний, соціальний, природний та екологічний стан відповідних територій.
Звичайно, що використання індивідуальних нормативів, особливо по такому регулюючому доходу, як ПДВ давало можливість збалансувати місцеві бюджети з мінімальним використанням дотацій. Але, слід пам’ятати, що індивідуальні нормативи відрахувань ставлять місцеві бюджети різних територій в нерівні умови стосовно фінансування покладених на них видатків. В умовах ринку перевага повинна віддаватись єдиним та груповим нормативам.
Крім використання методу відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та доходів збалансування місцевих бюджетів може здійснюватися шляхом надання із державного бюджету допомоги у певній визначеній сумі. Такі виплати одержали назву офіційних трансфертів. Термін “ офіційні трансферти ” запроваджений у вітчизняну практику разом із введенням у 1996 р. нової бюджетної класифікації.
Всі бюджетні трансферти, згідно даного документу, поділяються на дві групи в залежності від цільового спрямування коштів:
1) поточні;
2) капітальні.
До поточних офіційних трансфертів належать грошові допомоги (дотації), які одержують бюджети нижчих рівнів при недостатності доходних джерел, т.б. метою надання поточних офіційних трансфертів є збалансування даних бюджетів.
На відміну від поточних, капітальні офіційні трансферти (субвенції) передбачають цільове використання одержаних коштів і тому безпосередньо впливають на структуру видатків бюджетів, які їх отримують.
В залежності від джерел одержання офіційні трансферти поділяються на:
- офіційні трансферти від органів державного управління;
- офіційні трансферти одержані із-за кордону;
- офіційні трансферти з недержавних джерел.
Найбільш розповсюдженими видами бюджетних трансфертів є дотації і субвенції. В 2010 році у складі видатків місцевого бюджету Черняхівського району передбачені дотації селищним та сільським радам в розмірі 9 030 608 грн. а також додаткова дотація в розмірі 40 000 грн. (див. додаток 9). Також передбачені субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям і т.д. в сумі 19995,1 тис грн. та дотації вирівнювання, що надаються з державного бюджету в сумі 56 млн. грн.
3.2 Шляхи покращення роботи фінвідділу та реформи у формуванні та виконанні місцевих бюджетів
Серед шляхів покращення фінансової діяльності Черняхівської РДА можна виділити такі:
1. Відсутність сучасного обладнання та оргтехніки в установах підпорядкованих фінансовому управлінню не дає можливості централізовано та швидко обробляти матеріал. Встановлення комп'ютерної мережі між цими установами дало б змогу швидше і якісніше здійснювати обмін та передачу інформації, складення звітів і т. ін.
2. Програма для складання бюджету розроблена в цілому для районів, а поділу на нижчестоящі бюджети не має, що значно ускладнює процес складення бюджету і фактично виконується подвійна робота. Розроблення нового, сучасного програмного забезпечення і швидке впровадження його в дію дало б змогу значно підвищити ефективність роботи фінансового управління.
3. Фінансове управління при виявленні порушень, які допускають розпорядники коштів, не має права накладати штрафи. Цим займається Контрольно-ревізійне управління та подає інформацію фінансового управління. Втрата оперативності веде до зниження ефективності роботи управління.
4. Постійні зміни у формах звітності та законодавстві фінансового управління негативно відображається на ефективності роботи. Постійна зміна їх вигляду, а подекуди і змісту унеможливлює своєчасне їх надходження у продаж, і тому установа своїми силами повинна шукати ці бланки, робити їх у невеликих кількостях. Якщо б установу було попереджено на деякий час раніше, вона змогла б замовити повний необхідний комплект, і зекономити бюджетні кошти.
У сучасній ринковій економіці головне знаряддя управління державними фінансами - формування і виконання державного і місцевого бюджетів. До цього часу форми і методи управління державними фінансами не приведені конституційно до визначеного регулювання відносин між державою і місцевими державними адміністраціями та місцевими органами самоврядування - це перша проблема.
Друга проблема - це недосконалість або повна відсутність законодавства щодо чіткого, єдиного порядку нормування витрат державних коштів. При формуванні і виконанні бюджетів дохідна частина нормується. І, водночас, дохідна частина постійно не виконується через несвоєчасну сплату податків, систематичні відстрочки платежів. Видаткова частина нормується тільки в загальному обсязі, а її складові (тим більше в натуральному виразі - харчування, медикаменти, придбання обладнання, господарські витрати, енергоносії тощо) визначаються без норм витрат, а при фактичному витрачанні бюджетних коштів єдиним чинником розміру витрат (крім зарплати і соціальних допомог) є ринок.
Бюджет не виконується не лише тому, що неправильно сплановані його показники, і не тому, що платники податків хронічно не розраховуються з бюджетом, а ще й тому, що відсутня нормативна база витрат, не створений фінансовий механізм системного контролю витрат бюджету, відсутній короткотерміновий механізм відповідальності посадових осіб, причетних до розподілу та фактичного витрачання бюджетних коштів.
Для втілення в життя законності проведення державних витрат і зменшення боргів необхідно:
·визначити норми витрат в абсолютному виразі та єдиний порядок нарахування витрат на всі види послуг;
·доцільно законодавчо заборонити керівникам бюджетних установ використовувати державні кошти понад затверджені бюджети і кошториси та затвердити механізм стягнення із посадових осіб усієї суми кредиторської заборгованості бюджетної установи, яка перевищує затверджені кошториси.
Необхідне реформування управління державними фінансами. Для цього необхідно здійснити такі заходи:
1. Реорганізацію структури Міністерства фінансів і місцевих фінорганів, територіальних казначейств.