Зміст
1. Розвиток саморегулювання фінансового ринку в Україні
2. Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку
3. Вдосконалення фінансової системи України в період переходу до ринкових відносин
4. Перспективи розвитку системи саморегулювання на фінансовому ринку України
5. Стратегія розвитку фінансового сектора України
Список використаної літератури
Зростання і вдосконалення фінансового ринку зумовлюють потребу в постійному оновленні механізмів регулювання й нагляду шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання. Саморегулівні організації, які об'єднують професійних учасників фінансового ринку й ринку цінних паперів за видами діяльності (реєстроутримувачів, торговців цінними паперами, зберігачів і депозитаріїв), а також компанії з управління активами, функціонують із метою створення ефективної системи регулювання та контролю діяльності професійних учасників фінансового ринку.
Як свідчить практика, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків, можуть оперативно реагувати на їх зміни та швидко пристосовувати свої правила й методи моніторингу до них, тоді як реакція державного регулятора на фактичні зміни ринків може істотно запізнюватися, особливо в умовах кризи. Яскравим прикладом цього є реакція Ліги страхових організацій України на несвоєчасне повернення банками в жовтні 2008-го - квітні 2009 року депозитів страхових організацій.
Мета курсової роботи - ознайомитися з розвитком саморегулювання фінансового ринку в Україні та на основі здобутих знань зробити висновки.
На сьогодні законодавство Європейського Союзу ще не досить чітко регламентує процес створення й функціонування саморегулівних організацій. Наприклад, у Директиві 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради з діяльності кредитних інститутів не повною мірою визначено умови функціонування саморегулівних організацій у рамках регуляторної системи.
Як засвідчила світова практика, найефективнішим використання принципів саморегулювання є у країнах із тривалим досвідом функціонування фінансових ринків. В Україні використання можливостей саморегулівних організацій має бути пов'язане передусім із перенесенням на них певної частки витрат щодо регулювання, делегуванням функцій моніторингу ринку, забезпечення правозастосування та інших аспектів детального адміністрування, а також залучення їх до захисту прав споживачів фінансових послуг і реалізації освітніх програм.
Метою саморегулівних організацій фондового ринку є забезпечення діяльності професійних учасників цього ринку, які є їх членами, розробка й затвердження правил, стандартів професійної поведінки та здійснення відповідного виду професійної діяльності. До основних функцій саморегулівних організацій на ринку цінних паперів належать такі:
нормотворча, що реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, які регулюють порядок здійснення професійної діяльності та проведення операцій із цінними паперами, а також шляхом участі в законотворчій діяльності;
контрольна, що полягає в організації нагляду за дотриманням учасниками ринку цінних паперів внутрішніх вимог саморегулівних організацій і національного законодавства;
функція примусу, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу й дисциплінарних заходів щодо членів саморегулівних організацій та порядок їх застосування;
арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулівних організаціях третейських судів.
Станом на 20 жовтня 2009 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України зареєстровано 3 саморегулівних організацій, які відображені в таблиці 1.1
Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися шляхом поступового передання повноважень із регулювання, закріплених на даний час за державним органом виконавчої влади, саморегулівним організаціям, які репрезентують увесь ринок фінансових послуг.
Отже, має бути створена державна система, котра стимулюватиме саморегулівні організації встановлювати чіткі вимоги щодо професійної діяльності учасників ринку та контролювати їх дотримання. Зі свого боку, саморегулівні організації повинні функціонувати відповідально, втілювати передовий досвід та здійснювати моніторинг своїх ринків, виходячи не тільки із власних економічних, репутаційних чи регуляторних інтересів.
Таблиця 1.1. Саморегулівні організації України
| Повненайменування СРО | Місцезнаходження СРО | Реєстрсаморегулівних організаційстаном на 20.10.2009 року | Кількість учасників | СРО за видами професійної діяльності на фондовому ринку (станом на 30.06.09) |
| Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв | 01133,м. Київ | №1від 30.04.2009(рішення Комісії №444від 30.04.2009) | 800 | Депозитарнадіяльність |
| Українська асоціація інвестиційного бізнесу | 03150, м. Київ | №2від 30.04.2009 (рішення Комісії №451 від 30.04.2009) | 389 | Діяльність з управління активами інституційних інвесторів |
| Асоціація "Українські фондові торговці" | 49000, м. Дніпропетровськ | №3від 22.05.2009 (рішення Комісії №483 від 22.05.2009) | 667 | Діяльність з торгівлі цінними паперами |
Зростання і вдосконалення фінансового ринку зумовлюють потребу в постійному оновленні механізмів регулювання й нагляду шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання.
Саморегулівні організації об'єднують професійних учасників фінансового ринку й ринку цінних паперів за видами діяльності (реєстроутримувачів, торговців цінними паперами, зберігачів і депозитаріїв). Компанії з управління активами функціонують із метою створення ефективної системи регулювання та контролю діяльності професійних учасників фінансового ринку.
В Україні процес створення та функціонування саморегулівних організацій регламентується такими законодавчими та нормативними актами, як Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Рішенням № 125 Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку". В країнах Європейського Союзу цей процес регламентується лише двома Директивами 2000/12/ЄС та 2004/39/ЄС про ринки фінансових інструментів Європейського Парламенту та Ради з діяльності кредитних інститутів. І українське, і зарубіжне законодавство ще не досить досконале щодо регламентації функціонування саморегулівних організацій.
На практиці існують різні організаційно-правові форми саморегулювання: галузеві організації, фондові біржі та приватні асоціації. Вони визначають стандарти практичної діяльності і взаємовідносини на фінансових ринках та заохочують до їх дотримання. Зазвичай їх діяльність спрямована на здійснення нагляду за бізнес-поведінкою посередників, включаючи їхні відносини з клієнтами, забезпечення дотримання учасниками ринку кваліфікаційних стандартів.
До основних повноважень саморегулівних організацій належать розробка і внесення змін до нормативних документів, запровадження й забезпечення дотримання правил поведінки, врегулювання спорів, переважно через арбітраж, тощо. Ці повноваження, як правило, надаються саморегулівним організаціям шляхом делегування офіційним державним регулятором відповідних функцій недержавній організації.
Саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг. Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг. Тому спроможні належним чином запроваджувати ефективні регуляторні програми.
Як свідчить практика, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків. Вони можуть оперативно реагувати на їх зміни та швидко застосовувати свої правила й методи моніторингу до них. Тоді як реакція державного регулятора на фактичні зміни ринків може істотно запізнюватися, особливо в умовах кризи. Яскравим прикладом є реакція страхових організацій України на несвоєчасне повернення комерційними банками їх депозитів в жовтні 2008 - квітні 2009 року. Завдяки активній позиції керівництва страхових організацій значну частину проблем у взаємовідносинах страхових організацій і банківських установ вдалося своєчасно розв'язати.
Важливими питаннями, що потребують чіткого визначення є характер взаємовідносин державного регулятора й саморегулівних організацій. Щоб використати всі переваги свого функціонування, вони повинні мати чітко визначені повноваження, зокрема на розробку й забезпечення дотримання власних правил. У такому разі державний регулятор виконуватиме переважно функції нагляду, використовуючи такі методи, як перевірка на місцях і періодичний нагляд. Соморегулівна організація повинна періодично звітувати перед державним регулятором про виконання своїх обов'язків.
Розвиток саморегулювання й посилення взаємодії саморегулівних організацій і державних органів є необхідними умовами підвищення якості регулювання та доступною для суб'єктів ринку альтернативою державному втручанню в економіку. В умовах інтернаціоналізації фінансових ринків і ускладнення їх структури, поряд зі створенням об'єднань саморегулівних організацій за галузевою (професійною) ознакою, виникає об'єктивна потреба у формуванні міжгалузевих, міждержавних і міжнародних союзів саморегулівних організацій.