Фінансова система як детермінуючий чинник системи фінансового права (стр. 1 из 4)
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра «Фінанси і кредит»
РЕФЕРАТ
з дисципліни Фінансове право
за темою
Фінансова система як детермінуючий чинник системи фінансового права
Виконав:
студент групи 348
Хатнюк В. С.
Луганськ
2008
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи сучасної моделі фінансової системи
1.1 Поняття та сутність фінансової системи
1.2 Напрямки трансформації фінансової системи
1.3 Основні підходи до структури фінансової системи
2. Аналіз стану фінансової системи України та країн світу
2.1 Управління фінансовою системою України
2.2 Динаміка розвитку фінансових систем країн світу
2.3 Аналіз ринку похідних фінансових інструментів
2.4 Оцінка збалансованості фінансової системи України
3. Основні шляхи реформування фінансової системи та перспективи її розвитку
Висновки
Література
Вступ
Формування глобального економічного простору і посилення інтеграційних процесів зумовлюють необхідність детальнішого розгляду питань, пов'язаних з особливостями формування сучасної моделі фінансової системи й механізму її функціонування. У сучасній фінансово-економічній літературі дослідження проблем формування, існування фінансової системи як детермінуючого чинника системи фінансового права ускладнюється невизначеністю підходів до її структурної побудови з урахуванням тих якісних змін, що мали місце протягом останнього часу. Інтеграція фінансової системи України у світовий фінансовий простір зумовлює необхідність урахування можливого впливу інтегрованого глобального фінансового середовища на фінансову систему України, використання міжнародного досвіду щодо створення розгалуженої системи фінансових інститутів, відповідного інфраструктурного забезпечення для ефективного функціонування усіх секторів фінансового ринку, формування сучасної регуляторної системи і т. ін. Спрямованість розгляду цих та інших питань безпосередньо пов'язана з дослідженням питань особливостей формування сучасної моделі фінансової системи й удосконалення механізму її функціонування. В українській науковій літературі підходи до розгляду теоретичних основ фінансової системи відрізняються від тих, що містяться у закордонних джерелах. Соціально-економічний зміст, функції і структура фінансової системи безпосередньо пов'язані з особливостями економічного устрою держави. Основні ж розбіжності пов'язані насамперед з особливостями моделей ринкової та адміністративно-планової економіки.
1. Теоретичні основи сучасної моделі фінансової системи. Поняття та сутність фінансової системи
Фінансова система традиційно розглядають за внутрішніми сутнісними ознаками – як систему фінансових відносин, і за організаційною побудовою – як сукупність фінансових органів та інституцій, що управляють грошовими потоками. Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка — їх відособлену частину. Найбільш доцільно в основу структуризації фінансів покласти рівень економічної системи (Рис. 1), виділивши відповідні сфери фінансів.
| Міжнародні фінанси: валютний ринок, фінанси міжнародних організацій, міжнародні фінансові інституції |
господарство  |
Рис. 1. Внутрішня структура фінансової системи
Організаційна структура фінансової системи – це сукупність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами, фінансовими відносинами та їх взаємозв’язок. До організаційного складу фінансової системи України входять:
а) органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Державна контрольно-ревізійна служба; Державне казначейство; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Рахункова палата; Аудиторська палата; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Українська державна інноваційна компанія;
б) фінансові інституції: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; інституційні інвестори.
Склад органів та інституцій фінансової системи України відображено на Рис. 2.
Рис. 2. Управління фінансовою системою
Фінансові органи та інституції можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінанси України та Державне казначейство і Державна контрольно-ревізійна служба. До цієї ж групи також належить Державна податкові адміністрація. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інституції, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки міжбанківська валютна біржа, фондові біржі; інституційні інвестори, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, фонди соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія.
Загалом фінансова система Україна, як детермінуючий чинник фінансового права, у цілому постає як:
— сукупність різних сфер фінансових відносин, у процесі яких формуються і використовуються грошові фонди;
— сукупність певних ланок фінансових відносин, які, за принципом функціонального призначення, мають особливості у створенні й використанні фондів грошових коштів;
— система форм і методів утворення, розподілу й використання фондів грошових коштів.
1.2 Напрямки трансформації фінансової системи
Формування сучасної моделі фінансової системи в умовах високо інтегрованої глобальної економіки безпосередньо пов’язане з особливостями подальшого розвитку міжнародних аспектів. В узагальненому вигляді виділяють кілька основних напрямів якісних змін, що визначили напрями трансформації фінансової системи в цілому:
1) 1970-ті роки:
— зміни у системі кредитування, обумовлені розширенням діяльності транснаціональних компаній стрімке зростання кредитного ринку, розвиток комплексу супроводжувальних кредитно-фінансових послуг;
— використання міжнародного приватного кредиту для прямого або опосередкованого фінансування дефіцитів поточних платіжних балансів;
— зростання ліквідності і мобільності міжнародних ресурсів у результаті стрімкого підвищення світових цін на нафту;
— зниження дохідності операцій з фінансовими;
— збільшення обсягів інвестицій у товарні активи.
2) 1980-ті роки:
— початок перетворень, спрямованих на лібералізацію фінансової сфери та структурні зміни в системі фінансування;
— запровадження повідомної форми вивезення капіталу замість дозвільної;
— лібералізація банківської сфери: усунення обмежень на відкриття банками окремих видів рахунків, кількість банківських відділень, здійснення окремих видів діяльності;
— відміна прямого державного контролю за умовами емісії корпоративних боргових інструментів;
— зростання ролі центральних банків, отримання ними статусу інститутів, незалежних від уряду;
— зростання обсягів ринків цінних паперів, модернізація біржової та позабіржової торгівлі, усунення обмежень щодо доступу національних емітентів до здійснення операцій на національних фондових ринках;
— запровадження нових технологій та інструментів, швидке збільшення кількості нових фінансових інструментів (деривативів).
3) 1990-ті роки — теперішній час:
— подальша концентрація фінансово-промислового капіталу, глобалізація фінансових потоків;
— розширення сфери діяльності фінансових корпорацій, стрімке зростання розмірів фінансових ринків та їх подальша інтернаціоналізація, формування нових сегментів світових фінансових ринків;
— зміни у системі регуляторних органів і посилення їх впливу на процеси у фінансово-банківській сфері;
— інтеграція країн із перехідною економікою до системи міжнародних фінансів;
— дерегулювиння фінансових ринків: усунення контролю над відсотковими ставками, скасування обмежень на переміщення капіталів, скасування заборони на суміщення окремих видів професійної діяльності на фінансових ринках;
— подальший розвиток фінансової системи на основі інфраструктурних перетворень і фінансових інновацій: організаційне і технічне переозброєння фондових ринків, запровадження сучасних електронних технологій, засобів комунікацій та інформатизації;