Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни (стр. 2 из 2)

Орієнтувальна функція цін (або зміни в ціні) є сигналом доцільності передавання ресурсу з однієї лінії виробництва в іншу. Наприклад, якщо ціна продукту А підвищується порівняно з ціною продукту В, це свідчить, що певну частину ресурсів доцільно використати для виробництва продукту А. Зрівноважу вальна функція цін — це здатність конкурентних сил пропозиції і попиту встановити ціни на рівні, на якому рішення про продаж і купівлю синхронізується.

Отже, впливаючи на процес ціноутворення, держава може коригувати функціонування економіки в напрямку досягнення рівноваги цін на якомога ширше коло товарів і послуг, що є ознакою здорової економіки. Це потребує розроблення конкретних заходів, які можуть забезпечити перехід до ціни рівноваги.

Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Однак ідеальної загальної та повної свободи ціноутворення ніколи не було. Проблема полягає у визначенні ступеня та форм обмеження вільного ціноутворення.

Як свідчить історія розвитку країн з ринковою економікою, ще в минулому столітті деякі держави намагалися регулювати ціни. За останні 150 років вдавалися до таких заходів з метою регулювання цін: встановлювали тарифи на послуги залізничного транспорту, пошти, телеграфу, а також державні монопольні ціни на "акцизні" товари; продавали продовольчі товари з державних запасів у неврожайні роки; запроваджували сприятливу митну політику та непряме оподаткування, що істотно впливало на рівень внутрішніх цін.

Заходи впливу на ціноутворення стали невід'ємними складовими системи державного регулювання економіки. Державне регулювання цін, як свідчить досвід розвинених країн, може мати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Ухвалені парламентами закони утворюють правову основу відносин між суб'єктами господарювання, а також між ними і державою у сфері ціноутворення. Сукупність цих законів являє собою цінове право, що входить до складу цивільного права. Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає насамперед спостереження за рівнем цін. Цим займаються центральні статистичні управління, а також соціальні партнери (науково-дослідні центри профспілок, спеціальні комісії за завданням партійних керівників, міжнародні організації). Основна мета такого спостереження — визначити рівень збільшення вартості життя для розрахунку індексу щорічного номінального підвищення заробітної плати і пенсій, а також для з'ясування впливу підвищення цін на витрати виробництва та національну конкурентоспроможність. Процес ціноутворення — явище досить складне. Він ґрунтується на тому, що ціни продукту щодо його вартості коливаються під впливом багатьох чинників. В умовах ринку на рівень цін впливають собівартість, конкуренція, попит, транспортні витрати, екологічний фактор, надбавки та знижки посередникові, мито та інші збори (при експортно-імпортних операціях), реклама та інші елементи стимулювання збуту. У перехідний до ринку період, з огляду на кризовий стан економіки України, цінове регулювання має здійснюватись у кількох напрямках. Одним із них є державне регулювання цін лише з урахуванням природних (енергетика, транспорт, житлово-комунальні послуги) та деяких штучних монополій, які диктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку країни. Отже, йдеться про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового регулювання з боку держави.

Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за*ціноутворенням щодо співвідношення внутрішніх і світових цін. Це пов'язано з об'єктивною необхідністю адаптації українського ринку до умов зовнішнього.

У країні спостерігається ситуація, коли ціни на деякі види промислової та сільськогосподарської продукції перевищують світові, тоді як середня заробітна плата набагато нижча; сировина та матеріали за цінами також поступаються рівню зовнішнього ринку. Важливе значення має систематичний контроль за рівнем цін на продукцію базових галузей (гірничорудної, металургійної, хімічної). Контроль має здійснюватись виходячи з аналізу статистичних даних, результатів перевірок контрольними органами підвищення цін, а також декларування зміни цін підприємствами-виробниками. Особливу увагу слід приділяти контролю за цінами на продукцію, що реалізується посередницько-торговельними підприємствами.

Щоб запобігти неконтрольованому підвищенню цін, держава повинна їх регулювати переважно через економічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну і митну політику, а також встановленням цін на продукцію підприємств-монополістів. Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом встановлення відповідної системи ціноутворення з урахуванням динаміки інфляції, рівня конкуренції та монополізації виробництва, соціальної політики. Ступінь і методи втручання держави у процеси ціноутворення в різних країнах неоднакові. Держава може втручатись у ціноутворення, прямо чи опосередковано регулюючи ціни.

Так, у США держава контролює відсоткові ставки за кредит, що впливають на витрати виробництва. Норма прибутку, яка вважається достатньою, не перевищує 12 % на вкладений капітал. Значна увага в розвинених країнах приділяється регулюванню і контролю за цінами на продукцію сільського господарства.

У системі контролю цін і аналізу їх динаміки Міністерством сільського господарства США ведеться щомісячний і щорічний облік фермерських цін і цін на засоби виробництва для сільського господарства, а також їх співвідношення. У такий спосіб підтримується паритетне співвідношення цін.

У практиці ціноутворення недостатньо повно враховується екологічний фактор. Через це ціни не стимулюють ресурсозбереження та виробництво екологічно чистої продукції. Тому важливим напрямком удосконалення процесу ціноутворення у промисловості є якнайповніше відображення в цінах суспільно необхідних витрат на виробництво і реалізацію продукції. Активізація процесу децентралізації й орієнтація на ціни світового ринку дають змогу об'єктивніше оцінювати споживчу вартість природних ресурсів конкретних регіонів. Урахування екологічного фактора в цінах пов'язане зі складною та копіткою роботою, що передбачає формування державних кадастрів природних ресурсів України. Без розв'язання цих проблем у ціноутворенні можливі перекоси, а тому ціни як основний інструмент економічного механізму не стануть вагомим чинником підвищення ефективності охорони довкілля та раціонального використання природоресурсного потенціалу країни.

2. Практичне завдання

Задача 1

Визначити реальні доходи населення на плановий рік з розрахунку на душу населення і в середньому на одного того, що працює і динаміку зростання реальних доходів населення по даним представленим в таблиці.

Таблиця: Початкові дані розрахунку реальних доходів населення

Перелік статей	Звітний рік	Плановий рік
1.Грошові доходи, млн. НДО	120212,0	22415,0
2.Натуральні доходи від колгоспів і доходи від особистого підсобного господарства, млн. НДО.	58,0	161,0
3.Матеріальні витрати установ сфери обслуговування населення, млн. НДО.	100,0	125,0
Разом номінальні доходи	11979	22451
4 Оплата послуг, обов`язкові платежі внески і тощо, млн. НДО.	57,0	65,0
5.Індекс цін на товари і послуги	1,5	1,8
6. Реальні доходи в зіставних цінах	1737	22334
7. Чисельність населення, млн. чол.	51,8	52,0
8. Чисельність тих, які працюють, млн. чол.	23,4	23,6
9. Реальні доходи, НДО.а) на душу населенняб) на одного того, що працює	33,574,2	429,5946,4
10 Індекс зростання реальних доходів%а) на душу населенняб) на одного того, що працює	2,812,8

Задача 2

Розрахувати ефективність використання нового предмету праці, якщо витрати на його розробку і застосування склали 1200000 грн. ум. одиниць, а показники використання характеризуються наступними даними:

Рішення

1) Знайдемо виручку від реалізації продукції

( 6000 / 3,1 * 220,0 ) + ( 2000 / 3,8 * 330,0 ) + ( 3000 / 2,4 * 170,0 ) + ( 5000 / 2,7 * 530,0 ) = 10626805 грн. ум. од.

2) Знайдемо ефективність використання нового предмету праці

10626805 – 1200000 = 9426805 грн. ум. од.

Література

1. Айрапєтова А. Г., Карлик А. Р. Державне регулювання діяльності підприємств. – СПБ. 1997.

2. Бондар І. К. Ринок праці й безробіття. – К., 1992

3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової науки: Пер. з нім. С. І. Терещенко та О. О. Терещенка. – К.: Либідь, 2000. – 654 с.

4. Зятковський В. І. Аналіз впливу державних видатків на економічне зростання держави // Наукові записки: Збірник наукових праць кафедри економічного аналізу. – Тернопіль: Економічна думка, 2004. – Вип. 13. – С. 190

5. Лузіна І. Л.Державне регулювання економіки форми, інструменти, методи. – Уфа, 1997.

6. Нєшєв С. Державне регулювання конкуренції в перехідний період // Проблеми теорії практики управління. – 1996. - № 3 – С. 50 – 53.

7. Петров Ю. Оздоровлення фінансової системи і нормативні методи державного регулювання економіки // Рос. Економ. Журнал. – 1997. - №3 – С. 12 -24.

8. Рудігер Дорнбуш Уроки високої інфляції. Економічна реформа Антологія. – К. 1995

9. Рудченко Ю. В., Регулювання відтворення і реформування виробничого апарату. – К., 1998.

10. Структура перебудови економіки України основні напрями та пріоритети / Л. В. Мінін, В. І. Науменко, М. М. Якубовський, А. Л. Антонечко, за ред. М. М. Якубовського. – К., 1994.