З переміщенням літосферних плит був пов'язаний розвиток Середземноморського і Тихоокеанського рухомих поясів. Зіткнення Євразії з Африкано-аравійською плитою в олігоцені привело до закриття океану Тетіс, утворенню альпійських гірничо-складчастих споруд і передових прогинів, що сформувалися перед їх фронтом, там, де гірничо-складчасті ланцюги межували із древніми плитами. У всіх прогинах зосереджені родовища нафти і газу, нерідко калійних і кам'яних солей. Складчасті споруди, як правило, насунені на передові прогини із утворенням надвиго-покривної структури. Самі альпійські складчасті системи сильно стислі і в багатьох місцях океанська кора опинилася обдуційованою на континентальну, наприклад, в районі Омана на сході Аравійського півострова.
Прогнози руху тектонічних плит в майбутньому. Пангея Ультіма
Американський вчений Хрістофер Скотезе спробував спрогнозувати подальший рух тектонічних плит при умові, що сучасна їх динаміка збережеться. Сам Х. Скотезе про свої прогнози говорить: «Ми не можемо знати майбутнє напевно, але можемо лише спрогнозувати, куди рухатимуться літосферні плити, і ми не знаємо, що де опиниться». Свої дані Ськотезе засновував на таких дослідженнях:
1. Вивчення історії переміщення плит показало, що з періодом 500-600 мільйонів років блоки континентальної кори збираються в єдиний суперконтинент.
2. Екстраполюючи дані рухи континентів можна розрахувати, коли вони зіткнуться один з одним.
Прогноз Скотезе. Атлантичний і Індійський океани розширюватимуться до тих пір, поки на їх краях не виникнуть зони субдукції, і континенти почнуть стулятися. Більшість континентів і мікроконтинентів пристануть до Євразії.
Через 50 мільйонів років Північноамериканський континент обернеться проти годинникової стрілки і Аляска опиниться в субтропічному поясі. Євразія продовжить обертання за годинниковою стрілкою, і Британські острови опиняться в районі Північного Полюса, тоді як Сибір буде в субтропіках. Середземне море стулиться, і на його місці утворюються гори, порівнянні по висоті з Гімалаями.
Через 200 мільйонів років всі континети знову зіткнутися. Пангея Ультіма буде на 90 відсотків покрита пустелями. На північному заході і південному сході континенту знаходитимуться великі гірські ланцюги.
В роботі були розглянуті проблеми розвитку і становлення ідей мобілізму у науковому світі, а також розглянули історію розвитку планети Земля на основі цієї теорії. Таким чином, дослідження вулканізма необхідно тому, що:
1. Вулканізм відображає еволюцію Землі протягом її геологічної історії. Безповоротність розвитку Землі виражається в зникненні або різкому зменшенні об'ємів одних типів порід (наприклад, коматитів) разом із появою або збільшенням об'ємів інших (наприклад, лужних порід). Загальна тенденція еволюції свідчить про поступове затухання глибинної (ендогенної) активності Землі і збільшення процесів переробки континентальної кори при магмоутворенні.
2. Вулканізм - індикатор геодинамічних обстановок розтягування і переважаючого стиснення, що існує на Землі. Типоморфним для перших є мантійній вулканізм, для інших - мантійно-коровий і коровий.
3. Вулканізм відображає наявність циклічності на фоні загального незворотного розвитку Землі. Циклічність визначає повторюваність формаційних рядів в одній окремо взятій і в різночасних, але однотипних геологічних структурах.
4. Еволюція вулканізму в геоструктурах Землі є індикатором формування земної кори і її руйнування (деструкції). Ці два процеси безперервно перетворять земну кору, здійснюючи обмін речовиною між твердими оболонками Землі - корою і мантією.
1. Короновский Н.В., Якушова А.Ф. Основы Геологии: Учебное издание – М.: Высшая школа, 1991. – 562с., ил.
2. Леонов Г.П. Историческая геология. – М.: Изд-во МГУ, 1956. С ил., с.364
3. Леонов Г.П. Историческая геология. Палеозой. – М.: Изд-во МГУ, 1985. С ил., с.381
4. Раст Х. Вулканы и вулканизм: Пер. с нем. – М.: Мир, 1982. – 344с., ил.
5. Сорохтин О.Г., Ушаков С.А. Глобальная эволюция Земли. – М.: Изд-во МГУ. 1991. – 446 с.: ил.
6. Стецюк В.В., Ковальчук І.П. Основи геоморфології: Навч. посіб. /За ред.О.М. Маринина. – К.: Вища шк. ., 2005. – 495 с.: іл. .
7. Фролова Т.И. Вулканизм и его роль в эволюции нашей планеты. // Соросовский Образовательный Журнал,№2, 1996, стр.74-81
8. The Oxford Interactive Encyclopedia
9. http: // geo. web. ru/
10. http: // science. nasa. gov
Словник
Антикліналь - форма залягання звичайно шаруватих, осадових або ефузивних, зокрема метаморфізованих порід, антиклиналь є випуклим вигином послідовно нашарованих шарів, при якому внутрішня частина складки, або її ядро, складена древніми породами, а зовнішня - більш молодими. Перегин складки називається замком. При інтенсивній дислокації падіння крил, їх форма дуже різноманітні.
Астеносфера - відносно м'яка, гаряча ділянка мантії (температура близька до температури плавлення), що підстилає холоднішу і твердішу літосферу. Товщина астеносфери близько 100 км, але це розмита величина, оскільки жорсткість зростає.
Вулканологія - наука, що займається сучасними вулканічними процесами.
Геосинкліналь - це складний, більш менш симетричний энсиалический| витягнутий басейн, який в певних зонах і в певні епохи характеризується дуже сильною акумуляцією в основному морських опадів, що включають в деяких зонах і в деякі епохи глибоководні і вулканогенні відкладення.
Геотектоніка - наука, що вивчає структуру земної кори і літосфери і їх еволюцію в часі і просторі.
Літосфер - це жорсткий холодний шар, що включає найбільш верхню частину мантії і вищерозміщену кору. Літосфера має близько 100 км товщини в океанічних областях і 100-400 км в континентальних.
Надвіг - розривне порушення звичайно з пологим (до 45° або не більше 60°) нахилом смістителя, по якому висячий бік піднятий відносно лежачого і насунений на нього.
Спредінг – процес розширення рифтової тріщини,що триває десятки і сотні мільйонів років, внаслідок якої формується виразна знижена поверхня (майбутня океанічна западина), в осьовій частині якої височить серединно-океанічний хребет – результат постійного виливання на підводну поверхню магматичних мас та їх подальшої кристалізації.
Субдукция - руйнування літосфери шляхом ковзання назад в мантію під острівні дуги, часто під кутом 45° і досягнення глибин принаймні 600 км.