Сьогодні дуже актуальним є питання розвитку саморегулювання в нашій країні. Розвиток саморегулювання сприяє підвищенню ефективної регуляторної політики, формуванню конкурентних ринкових відносин, гармонізації відносин бізнесу й влади. Саморегулювання дозволяє учасникам ринку самостійно встановлювати правила й стандарти діяльності підприємницьких і професійних організацій, створювати системи контролю над їхнім дотриманням і ефективні механізми захисту прав споживачів, сприяти прозорості бізнесу, зменшенню правопорушень і злочинності в економічній сфері.
Реалізація інституту саморегулювання в Україні вимагає консолідації зусиль професійних об'єднань, підприємців, суспільних інститутів, підтримки з боку політичних сил, держави й суспільства.
Останнім часом в Україні починають говорити про розвиток саморегулювання бізнесу як способу підвищення ефективності регулювання ринків і, відповідно, розвитку економіки країни. При державних органах влади, міністерствах і відомствах створюються Громадські колегії й ради об'єднань підприємців, чиновники частіше говорять про необхідність особистої участі підприємців у регуляторній політиці держави [31].
Поступальний розвиток ринкової економіки в Україні свідчить про об'єктивну необхідність підкріплення цих процесів формуванням відповідних інститутів, які могли гармонізувати підприємницький і суспільний інтерес. У якості таких інститутів у професійнім підприємницькім середовищі пропонується розглядати СРО. Саморегулювання може дати помітний позитивний ефект тільки при охопленні їм значної частини підприємців, що здійснюють ліцензовані або іншим способом регульовані державою види діяльності.
Світовий досвід показує, що саморегулювання бізнесу в ряді випадків може бути ефективною альтернативою державному втручанню в економіку, забезпечуючи зниження державних видатків на регулювання, більшу гнучкість і більше врахування інтересів учасників ринку. У ряді країн, при ухваленні рішення про доцільність державного втручання в економіку в тієї або іншій сфері, в обов'язковому порядку оцінюється, чи можна досягтися бажаного результату, використовуючи саморегулювання, а не державне регулювання. У різних країнах саморегулювання широко застосовується на ринках фінансових, медичних, юридичних, консалтингових послуг, у сфері реклами, дистанційних і прямих продажів, телекомунікаційних послуг і т.п. З іншого боку, організації саморегулювання можуть суттєво обмежувати конкуренцію, створюючи вхідні бар'єри на ринок і ігноруючи інтереси аутсайдерів. Тому використання інституту саморегулювання як альтернативного державному регулюванню способу подолання провалів ринку вимагає визначення умов, при яких розвиток саморегулювання можливо й виправданий з погляду інтересів учасників ринку й суспільних інтересів.
Основною характеристикою української економіки з погляду можливості й доцільності розвитку саморегулювання є «ненульова» крапка відліку, тобто наявність у більшості сфер економічної діяльності державного регулювання. Державне втручання в наш час розглядається як єдиний спосіб подолання провалів ринку практично у всіх сферах економічної діяльності. При цьому ефективність такого втручання залишається недостатньою: з одного боку, у ряді сфер державне регулювання носить явно надлишковий характер, з іншої, найчастіше держава не виконує об'єктивно необхідних функцій, зокрема зв'язаних зі специфікацією й захистом прав власності.
Негативні наслідки надлишкового державного регулювання, зокрема, створення різноманітних адміністративних бар'єрів, що утрудняють здійснення підприємницької діяльності, досліджуються в економічній літературі. Адміністративні бар'єри є не єдиним, але досить показовим прикладом неефективних регуляцій в українській економіці.
Аналіз витрат і вигід від реалізації «адміністративного бар'єробудівництва» дозволяє визначити загальний підхід до боротьби з адміністративними бар'єрами: зниження "інвестиційної привабливості" бар'єрів за рахунок підвищення витрат впровадження й зниження вигід (у тому числі розсіювання ренти). Іншими словами, у наших умовах саме розвиток саморегулювання як доступної інституціональної альтернативи є необхідним чинником підвищення якості регулювання в цілому й розв'язку проблеми неефективних адміністративних бар'єрів зокрема.
Закріплення за саморегулювальними організаціями суб'єктів професійної діяльності регулюючих функцій повинне супроводжуватися ослабленням контролю над самими учасниками ринку й здійсненням нагляду безпосередньо за організаціями саморегулювання. Подібна схема у світі традиційно використовується для регулювання професійної діяльності адвокатів, лікарів. При цьому регулюючі функції практично повною мірою покладені на професійні об'єднання в цих сферах [31].
У розвинених західних економіках процес концентрації підприємців у некомерційні організації з метою саморегулювання ринків і професійної діяльності здійснювався природнім, еволюційним шляхом протягом багатьох десятиліть, під час відсутності спеціального законодавчого регулювання цього процесу. В умовах сучасної України, навпаки, представляється винятково важливим споконвічно задати правові рамки об'єднання підприємців у саморегулювальні організації для того, щоб позначити чіткі межі втручання держави в процес саморегулювання, не допустити присвоєння собі органами державної влади виключного права на ініціативу в створенні СРО, як декорації представництва інтересів бізнесу при цих органах влади.
Розвиток саморегулювання бізнесу в різних формах, по-перше, розширює можливості вибору ефективних форм регулювання ринку (дозволяє розглядати саморегулювання як реальну інституціональну альтернативу державному регулюванню); по-друге, створює можливості подолання провалів ринку без використання держави як на добровільній, так і нормативній основі; по-третє, створює інфраструктуру, що дозволяє консультуватися з учасниками ринку при виробленні регулюючих розв'язків (у галузях, де кількість господарюючих суб'єктів велике, об'єктивно неможливо проводити консультації з окремими учасниками ринку, оскільки консультації з усіма вимагають високих витрат, а консультації з окремими представниками галузі можуть не забезпечити репрезентативності - більш ефективно консультуватися з об'єднаннями бізнесу).
Розвиток саморегулювання є важливим складовою частиною політики, спрямованої на оптимізацію державного втручання в економіку.
Виходячи із цього доцільними представляються наступні кроки.
Насамперед це створення стимулів для розвитку добровільного саморегулювання.
Добровільне саморегулювання є кращою формою саморегулювання. У рамках цієї форми менше ризики негативного впливу на конкуренцію, у тому числі створення вхідних бар'єрів.
Стимулами до розвитку добровільного саморегулювання в Україні можуть стати заходу, закладені в деяких Законах України. Але нормальний розвиток не представляється без прийняття спеціального закону про саморегулювальні організації.
Адже, український бізнес в основній своїй масі не знає, що таке саморегулювання, які можливості й вигоди дає створення організацій саморегулювання і які зобов'язання накладає членство в подібних організаціях. Не мають достатніх знань про саморегулювання й державні службовці і споживачі [13, c.272].
Тому необхідна просвітницька кампанія про завдання, умови й перевагах саморегулювання, розрахована як на широку громадськість, так і на державних службовців і бізнес. Недавно був запущений інтернет-проект «Саморегулювання в Україні», який повинен сприяти цьому. Основними значеннєвими акцентами подібної просвітницької кампанії можуть стати наступні:
· саморегулювання у своїх ефективних формах вигідно й бізнесу, і державі, і суспільству;
· можлива заміна надлишкового державного регулювання на саморегулювання не означає, що весь бізнес «заженуть» в організації саморегулювання. Подібні організації ще не є одним контрольно-наглядовим органом;
· держава може й повинна відмовлятися від надлишкового втручання в економіку тоді й тільки тоді, коли бізнес самостійно створює й забезпечує ефективне функціонування механізмів, що підтримують високі стандарти професійної діяльності, взаємин із клієнтами, вирішення спорів.
Якщо ж бізнес не готовий до прийняття додаткових зобов'язань, то й держава не може залишати без уваги певні сфери.
Крім загальної просвітницької кампанії повинні здійснюватися й просування конкретних організацій саморегулювання. При цьому можливо використання й маркетингових бізнес-технологій, і соціального маркетингу, цілком успішно використовуваного організаціями третього сектору. Залежно від цільової аудиторії акцент може робитися й на перевазі членства в організації саморегулювання для конкретних компаній, і на загальному позитивному впливі саморегулювання на ринок.