З метою динамічного підвищення життєвого рівня населення здійснюватимуться такі заходи:
- Забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян шляхом поетапного наближення державних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму;
- Подальше реформування системи оплати праці, підвищення її питомої ваги в структурі грошових доходів населення, збільшення частки фонду оплати праці в собівартості продукції, валовому внутрішньому продукті;
- Удосконалення оплати праці працівників органів державної влади, забезпечення стимулюючої ролі посадових окладів та рівних підходів в оплаті праці державних службовців у різних органах державного управління тощо.
Здійснення цих заходів забезпечить зростання доходів населення, відновлювання стимулюючої та відтворювальної функції заробітної плати. Також урядом вирішуватиметься питання щодо:
¾ Посилення соціального захисту безробітних та підвищення рівня охоплення заходами активної політики зайнятості незайнятого населення;
¾ Підвищення якості робочої сили з урахуванням потреб ринку праці;
¾ Розширення мережі навчально-ділових центрів державної служби зайнятості з метою підтримання розвитку підприємства;
¾ Надання безвідсоткової позики безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості, для ведення особистого селянського господарства та для підприємницької діяльності;
¾ Посилення мотивації до легальної трудової зайнятості;
¾ Посилення соціального захисту громадян, які працюють за межами України.
Для забезпечення соціального захисту вразливих верств населення здійснюватимуться заходи щодо:
- Забезпечення реалізації права соціально незахищених категорій громадян на отримання пільг, створення автоматизованої системи контролю за використанням бюджетних призначень на надання пільг;
- Повного погашення заборгованості минулих років з виплати компенсацій, пільг громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, в одному центральному органі виконавчої влади, відповідальному за проведення соціальної політики;
- Удосконалення порядку надання платних соціальних послуг та поліпшення їх якості;
- Підвищення рівня зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями;
- Розширення мережі центрів реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями за рахунок бюджетного фінансування.
Виконання цих заходів сприятиме створенню прозорої та доступної системи надання допомоги малозабезпеченим верствам населення та підвищенню рівня соціальних гарантій, упорядкуванню системи пільг, забезпеченню повноцінної інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільство.
Висновки
Кожен регіон України має специфіку, відповідно до якої органи місцевої влади розробляють свою стратегію і тактику, визначають першочергові завдання та перспективи. При цьому важливо не лише визначити головний – пріоритетний напрям, зосередити увагу на актуальних проблемах життєдіяльності регіону, а й сконцентрувати зусилля на їх комплексному розв’язанні, враховуючи особливості поточного моменту і завдання державної політики.
Стратегії подолання бідності у Борщівському районі як і в Тернопільській області в цілому, де цей рівень був дуже високий, формувалися з урахуванням результатів статистичних даних та положень програми Уряду України.
Відповідно до цієї стратегії, першочерговою метою є підвищення доходів громадян, вирішення проблеми сімейного безробіття, працевлаштування молоді, максимальна підтримка соціальними виплатами багатодітних сімей, сімей з дітьми-інвалідами, щоб у результаті цих заходів суттєво зменшити кількість людей, які проживають за межею бідності.
Одним із пріоритетних завдань соціальної політики держави слід вважати створення ефективної системи соціального захисту населення. Сьогодні соціальний захист населення в якості основної мети переслідує звільнення його основної частини від жебрацького існування в умовах, коли середній сукупний дохід сім’ї став нижчим від рівня задоволення елементарних потреб.
Ефективна система соціального захисту населення має бути розрахована не тільки на категорії громадян, що безпосередньо потребують соціальної допомоги, але й на максимальний розвиток економіки, стимулювання трудових зусиль кожного працездатного члена суспільства, створення умов , в яких він хотів би і міг працювати, заробляючи гроші.
В Україні існує складна, розгалужена система соціального захисту населення, яка не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Вона включає дуже розгалужену систему соціальних виплат сім’ям з дітьми, інвалідам з дитинства, пільг і соціальну допомогу ветеранам війни і праці, громадянам похилого віку, житлові субсидії тощо. Законодавством передбачено пільги в оплаті житлово-комунальних послуг для 20 категорій громадян, право на пільговий проїзд в громадському пасажирському транспорті визначено для 19 категорій громадян України. Існуюча система встановлення пільг не відповідає фінансовим можливостям держави, задекларованим законодавством вартістю і кількістю пільг, гарантій, компенсацій та допомог.
Потребує вирішення питання ліквідації численних соціальних гарантій (пільг і привілеїв) для певних категорій громадян. Є величезна армія чиновників зайнята розрахунками і оформленням пільг, субсидій, адресної допомоги. В умовах масового корумпуваня чиновництва навколо видачі пільг може створюватись система корупції та незаконного їх оформлення.
Вчені – економісти пропонують ліквідувати окремі пільги, які надаються без особливих заслуг пільговика перед суспільством і державою. Одночасно із скасуванням пільг необхідно підвищити трудову пенсію і понизити високі тарифи на житлово-комунальні послуги, транспорт і зв’язок.
В Україні неузгоджені позиції гілок влади щодо реформування системи соціального захисту населення. Так, Верховна Рада України приймає закони, в яких визначені розміри соціальної допомоги по відношенню до мінімальної заробітної плати. Кабінет Міністрів України в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави зменшує розміри виплат у кілька разів.
Ще одним недоліком системи соціального захисту є те, що критерій нарахування соціальної допомоги сім’ям з дітьми не узгоджений з критерієм, який використовують в іншому законодавстві, тобто спирається на мінімальну зарплату, натомість стандарти доходу в інших нормативно – правових актах на прожитковий мінімум.
Система соціального захисту населення в зарубіжних країнах спрямована на допомогу суспільства у тих випадках, коли особа чи родина не має власних можливостей подолати економічну і фінансову скруту. Законодавчо закріплена необхідність орієнтації на їхні власні можливості, на збільшення доходів за рахунок власної праці чи використання наявної нерухомості кожної родини, що претендує на матеріальну допомогу суспільства. Поєднуючи це з фактичною перевіркою реально рівня життя, можна вирішити дві проблеми соціального захисту перехідного періоду: формування суспільної поведінки, яка відповідає засадам ринкової економіки системи: зменшення тиску соціальних видатків на бюджет.
На основі проведеного теоретичного дослідження проблем соціального захисту населення та аналізу практики фінансування окремих його програм, можна перечислити такі рекомендації щодо удосконалення системи соціального захисту населення України:
1. Необхідність узгодження позицій різних гілок влади при прийнятті законів соціального страхування виваженість реальних можливостей бюджету.
2. Реальність прийняття програм соціального захисту. Доцільніше було б призначати допомогу на кожну дитину, незалежно від того, працюють батьки чи ні.
3. Реальність прийняття програм соціального захисту населення. Держава не має права обіцяти населенню неможливого. Прийняттю соціальної програми має передувати розробка проектів фінансового, матеріального, організаційного і кадрового забезпечення.
4. Максимальна демократизація системи соціального захисту, зниження ролі центральних державних структур і перенесення акцентів на місцеві органи влади. Вважаємо більш доцільним зосереджувати кошти на фінансування програм соціального захисту населення у місцевих бюджетах. Запроваджений з 1 січня 2002 року порядок передачі субвенцій з державного бюджету у місцеві бюджети на фінансування соціального захисту населення ускладнює взаємозв’язки між бюджетами і означає в кінцевому результаті концентрацію коштів і влади на загальнодержавному рівні.
5. Потрібно приділяти увагу економічним фондам, бо від обсягу валового внутрішнього продукту, стану економіки залежить наповненість дохідної частини бюджетів державних цільових фондів та їх фінансова стабільність. Надавати перевагу фондам соціального призначення, що позитивно характеризуватиме роль держави у забезпеченні соціального захисту населення в умовах ринкових трансформацій.
6. Інтеграція, оптимальне поєднання застосування в системі соціального захисту страхових підходів, механізмів соціальної підтримки, які спрямовані на окрему групу населення, а враховують сукупність суспільних інтересів.
7. Проведення кардинального реформування системи соціального захисту населення у напрямі визначення категорійності видів соціальної допомоги і заміни пільг на грошову допомогу.
8. Чіткість, доступність і зрозумілість діючої системи для отримувачів різних видів соціальної допомоги, поступове скорочення кількості допомог та спрощення механізмів їх надання.
9. Значне підвищення наукової обґрунтованості рішень щодо соціального захисту населення та створення комплексного нормативного забезпечення.
10 Уведення практики перевірки фактичного рівня життя і наявних джерел доходу тих родин, що звертаються за допомогою. Провадити її треба за умови уніфікації процедур обробки заяв від населення на отримання допомоги.