Фінансове забезпечення соціальних виплат в Україні (стр. 3 из 15)

Складовою частиною загальної системи захисту населення є установи, які цим безпосередньо займаються. Органи соціальної роботи мають за мету здійснення політики держави, громадських структур, забезпечення людей потенційними життєвими благами, сприяння організації соціально-психологічних відносин між ними, розвиток самостійності в управлінні, фактично всі організаційні структури суспільства в широкому плані займаються проблемами соціальної роботи. Однак, у вузькому розумінні вона здійснюється спеціалізованими органами, закладами, відомствами, які безпосередньо причетні до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров’я, безпеки.(рис. 1.2) [50, С.113].

Соціальний захист здійснюють:

> центральні та місцеві державні органи законодавчої та виконавчої влади;

> організації, установи, підприємства соціального захисту населення на чолі з Міністерством праці та соціальної політики України;

> інші міністерства, відомства, державні організації;

> громадські та благодійні організації;

> релігійні конфесії.

Рис. 1.2 Склад органів управління соціального захисту населення

В сучасних умовах актуальною є переорієнтація підходу держави до вирішення проблем соціального захисту населення. Доцільність такої роботи полягає в удосконаленні системи державної допомоги, що дозволить в умовах переходу до ринкової економіки зробити систему пільг, переваг, гарантій та компенсацій більш справедливою, прозорою, спрямованою на підтримку найменш захищених. Існуюча система розподілу пільг не відповідає фінансовим можливостям держави і задекларованим законодавчим вартістю і кількістю пільг, гарантій, компенсації та допомог. Тому на нинішньому етапі суспільно-економічного розвитку України мова йде про необхідність справедливого перерозподілу ресурсів держави. Законодавством передбачено пільги в оплаті житлово-комунальних послуг для 20 категорій громадян, право на пільговий проїзд в громадському пасажирському транспорті визначено для 19 категорій населення України.

Зазначені пільги передбачені 26 законодавчими актами України. Разом з тим, тільки у 10 законах право на пільгову оплату житлово-комунальних послуг встановлено у межах норм, передбачених чинним законодавством, а 16 законами - без нормування. Зокрема, Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні"[35, С.111], "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист"[6, С.108] право на пільги в оплаті житлово-комунальних послуг встановлено в межах норм, а Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про статус суддів” норми споживання не обмежені.

За даними Держкомстату, близько 39% домогосподарств України користуються різними пільгами, надання яких не залежить від рівня доходів отримувачів, а обумовлене особливим статусом осіб. Серед бідних домогосподарств пільгами користуються лише 35%.

Кожен працюючий громадянин України утримує 0,9 пільговиків, так як чисельність активного працездатного населення працездатного віку складає близько 22 млн. осіб, а чисельність пільгових категорій (без урахування тих, кому пільги надаються за службовою ознакою) складає понад 18 млн. осіб.

Водночас потреба в коштах, необхідних для реалізації всіх передбачених законодавством пільг, складає понад 30 млн. грн.. Відсутність у державному бюджеті належних асигнувань змусила Уряд піти на скорочення і спрямування видатків на поглиблення адресності соціальної підтримки державою найуразливіших верств населення. З 2002 року призупинено виплати окремих видів пільг, звужено коло користувачів пільгами і компенсаціями, що фінансується з бюджетів усіх рівнів.

Пріоритетом урядової програми "Реформи заради добробуту" є поглиблення соціального захисту найвразливіших верств населення. Серед них: інваліди Великої Вітчизняної війни - 355,5 тис.; інваліди-чорнобильці - 66,1 тис.; інваліди з дитинства - 283,2 тис.; інваліди від трудового каліцтва і професійного захворювання - 113,1 тис.; інваліди від загального захворювання -1,8 млн.; діти - інваліди - 143,2 тис.; учасники бойових дій - 486,4 тис.; учасники бойових дій на території іноземних держав - 200 тис.; члени сімей загиблих військовослужбовців, члени сімей померлих інвалідів і учасників бойових дій -497,4 тис.; громадяни, які були насильно вивезені до Німеччини - 560 тис.; ветерани праці - 60 тис.; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною -396 осіб. Для них збереженні встановлені пільги[31, С.111]. Однак потребує вирішення питання ліквідації численних соціальних гарантій (пільг і привілеїв) для інших категорій громадян.

Пільгами користуються не тільки чорнобильці, інваліди, учасники бойових дій, що необхідно врахувати у підвищеній пенсії, а й працівники суддів, прокуратури, військовослужбовці збройних сил України, Прикордонних військ, служби безпеки тощо. Пільги справляють деформуючий вплив як на матеріальну забезпеченість населення, так і на функціонування сфер обслуговування.

Величезна армія чиновників зайнята розрахунками і оформленням пільг, субсидій, адресної допомоги. В умовах масового корумпуваня навколо надання пільг може створюватися система корупції та незаконного їх оформлення.

Ряд вчених - економістів пропонує ліквідувати окремі пільги, які надаються без особливих заслуг пільговика перед суспільством і державою. Одночасно зі скасуванням пільг необхідно підвищити трудову пенсію і понизити високі тарифи на житлово-комунальні послуги, зв'язок, транспорт.

Розрахунки показують, що нині з жителів стягують плату за квартиру і комунальні послуги, яка перевищує не тільки реальні можливості населення і середню пенсію, а й науково обґрунтовану вартість цих послуг. Житлова реформа повинна відновити реальні, науково обґрунтовані тарифи на житлово-комунальні послуги і норми їх споживання, що приведе до зниження розмірів оплати. При зниженні тарифів на ці послуги платитимуть всі 100% жителів без субсидій і пільг.

Взагалі у ринковій економіці ціни і тарифи повинен регулювати ринок-попит і пропозиція.

Проте у галузях - природних монополіях, що виробляють продукцію та послуги з нееластичним попитом, високі "апетити" фірм-монополістів має обмежувати держава, встановлюючи тверді (або врегульовані) ціни і тарифи. Обґрунтовані тарифи і норми споживання тут потрібні для запобігання підвищенню тарифів і підтримання платоспроможності населення. Не випадково у цивілізованих країнах ціни на предмети першої життєвої необхідності регулюються державою.

Реформування системи соціального захисту населення в Україні повинно, в першу чергу, йти шляхом узгодження окремих законодавчих та нормативних актів. Як свідчать дані додатку (ст.113), Законом України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" на 2005р. розрахунковий розмір при призначенні розмірів державної соціальної допомоги становить 150,00грн. На 2005 рік прожитковий мінімум на 1 особу в розрахунку на місяць становить 382 гривні, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років – 335 грн.;

- дітей віком від 6 до 18 років – 422 грн.;

- працездатних осіб – 409 грн.;

- осіб, які втратили працездатність – 300 грн.

Кабінет Міністрів України в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави у постанові від 12.01.2001 р. № 14 зменшив розміри виплат у 4-5 раз. З 01.01.2002 року було скорочено кількість видів допомоги сім’ям з дітьми до п'яти і збільшено на кілька гривень їх розмір.

Згідно Закону "Про внесення змін до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" держава надає допомогу особам незастрахованим в системі соціального страхування. За 8 місяців ц.р. цю державну підтримку отримали 1,5 млн. родин.

Відповідно до Закону "Про державну допомогу малозабезпеченим сім'ям" щомісячно близько 290 тис. малозабезпечених родин отримують грошову підтримку для сімейного бюджету.

Ще одним недоліком системи соціального захисту населення є те, що критерії нарахування соціальної допомоги сім’ям з дітьми не узгоджений з критерієм, який використовують в іншому законодавстві, тобто спирається на мінімальну зарплату, натомість стандарти доходу в інших нормативно-правових актах на прожитковий мінімум. Це ускладнює розрахунки для встановлення права на допомогу або субсидію.

Рівень соціальної допомоги сім’ям з дітьми невисокий і має слабку адресну спрямованість на найбідніші сім'ї, адже ці самі сім'ї отримують допомогу на виховання дітей, яка має позитивний вплив на їхнє фінансове становище. Отже, постає питання: чи мають бути спрямовані виплати лише на найбідніших? Це важливе питання, оскільки теоретично вони призначенні не тільки для того, щоб допомогти батькам у покритті витрат на виховання, а й для заохочення сімей народжувати дітей. Це елемент соціальної політики, але перевагу за нинішніх умов слід надавати першому, тобто подоланню бідності, адже, згідно з обстеженням Держкомстату, до найбідніших можна віднести 20% українських домогосподарств.

Житлові субсидії є допомога малозабезпеченим. Субсидія надається у вигляді знижки при оплаті житлово-комунальних послуг, придбанні скрапленого газу, твердого, пічного (побутового) та рідкого палива.

Програму житлових субсидій започатковано Постановою КМ від 4 лютого 1995 року №89 "Про надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг". Цією постановою встановлено, що з 1 травня 1995 року сім^’ї сплачують за житлово-комунальні послуги не більше встановленого Кабінетом Міністрів України відсотка їх середньомісячного сукупного доходу у межах норми володіння чи користування загальною площею житла та нормативів користування комунальними послугами ( в редакції Постанови КМ №313 від 03.05.1995 року).