На адміністратора пенсійного фонду покладено такі головні обов'язки: вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду; укладати пенсійні контракти від імені пенсійного фонду; здійснювати пенсійні виплати учасникам фонду; давати банку-зберігачу розпорядження щодо перерахування коштів на оплату витрат, що здійснюються за рахунок пенсійних активів; надавати пенсійному фонду агентські та рекламні послуги, пов'язані з його діяльністю; надавати виписку з індивідуального пенсійного рахунку на вимогу учасника фонду (один раз на рік — безоплатно); складати звітність у сфері недержавного пенсійного забезпечення, здійснювати бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність пенсійного фонду відповідним органам виконавчої влади та раді пенсійного фонду [30, c. 56].
Оскільки професійний адміністратор може здійснювати адміністрування кількох пенсійних фондів одночасно, то створення недержавних пенсійних фондів не спричинить заснування великої кількості компаній-адміністраторів.
Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися компанією з управління активами, банком (якою він управляє активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду) або професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами. Обов'язковою умовою для діяльності компанії з управління активами є наявність ліцензії на провадження професійної діяльності. З метою отримання ліцензії оператору з управління пенсійними активами треба мати сплачений статутний капітал: 300 тис. євро для компанії та 500 тис. євро — для особи, що отримала ліцензію на адміністрування пенсійних фондів. Особа або компанія, які отримали ліцензію на управління, не можуть бути засновниками або пов'язаними особами засновників зберігача пенсійного фонду, засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду.
Головні завдання та обов'язки особи, яка провадить діяльність з управління пенсійними активами, полягають у: здійсненні операцій щодо управління активами відповідно до інвестиційної декларації пенсійного фонду та укладеного договору про управління активами; щорічному поданні раді фонду пропозицій щодо внесення змін до інвестиційної декларації фонду; наданні звітності.
Зберігач пенсійного фонду (далі — зберігач) — банк, який провадить депозитарну діяльність зберігача цінних паперів. Зберігач не може бути засновником адміністраторів тих пенсійних фондів, з радами яких він уклав договори на обслуговування. Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів — депозитарної діяльності зберігача цінних паперів; не є пов'язаною особою пенсійного фонду, з радою якого укладено договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їхніх пов'язаних осіб; не управляє активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду; не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, з якими зберігач уклав договір про обслуговування пенсійного фонду. Усі операції з пенсійними активами пенсійного фонду здійснюються через зберігача, зокрема: відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду; прийняття, передача (переведення), облік і зберігання цінних паперів, а також документів, що підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів, пов'язаних з формуванням та використанням пенсійних активів; перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду й чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором і особою (особами), що провадить (провадять) діяльність з управління активами пенсійного фонду; виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів; виконання розпоряджень адміністратора щодо оплати послуг адміністратора зберігача, аудитора, консультанта, торгівця цінними паперами, компанії з управління активами пенсійного фонду, інших витрат; виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами пенсійного фонду, згідно з інвестиційною декларацією пенсійного фонду; забезпечення належного зберігання документації й дотримання норм щодо складання та оприлюднення фінансової звітності.
До того ж, у разі зменшення протягом року чистої вартості одиниці пенсійних внесків пенсійного фонду більше ніж на 20% та у разі виявлення неправомірності дій компанії з управління активами пенсійного фонду, зберігач повинен припинити (блокувати) виконання розпоряджень, що надходять від компанії з управління активами, та в обов'язковому порядку інформувати раду пенсійного фонду, адміністратора та наглядову раду.
Із вищевикладеного можна зробити висновок, що упровадження системи недержавного пенсійного забезпечення відкриває нові можливості для фінансових компаній. Розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення спричинить створення нових пенсійних фондів та компаній з управління активами, адміністраторів.
Проте до учасників нової системи пенсійного забезпечення ставляться підвищені вимоги, зокрема щодо розміру статутного капіталу новостворених компаній, показників надійності та фінансової стійкості банку. Високі кваліфікаційні вимоги висуваються до персоналу фінансових компаній учасників системи недержавного пенсійного забезпечення.
Особливо жорсткі вимоги висуваються до зберігачів. Банки-зберігачі повинні мати висококваліфіковані кадри, які спеціалізувалися б саме на веденні рахунків та визначенні чистої вартості пенсійних активів недержавних фондів і ретельно стежили за дотриманням нормативних вимог щодо умов інвестування пенсійних активів, а це потребуватиме певних банківських витрат.
Досить складна структура функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення на основі недержавних пенсійних фондів побудована за принципом найбільш ефективного функціонування даного сегменту фінансового рику. Проте це зумовлює появу багатьох труднощів, що можуть перешкоджати розвиткові ринку недержавного пенсійного забезпечення. Основною перешкодою може стати складність моніторингу та фінансового контролю з боку державних органів влади за даним сегментом фінансового ринку. Щоб уникнути дану проблему державі необхідно постійно вдосконалювати законодавчу базу, що регулює ринок недержавного пенсійного забезпечення, та пристосовувати її до сучасних вимог.
3. Світовий досвід функціонування недержавних пенсійних фондів, та можливість його застосування в Україні
У більшості розвинутих держав світу пенсійне страхування складається з трьох видів: державне пенсійне страхування, пенсійне страхування підприємств — роботодавців, які створюють корпоративні пенсійні фонди, індивідуальне накопичення коштів у незалежних пенсійних фондах, страхових товариствах та інших фінансових організаціях. Найпоширеніші системи пенсійного страхування складаються з трьох рівнів: перший — обов'язковий солідарний; другий — обов'язковий нагромаджувальний; третій — добровільний нагромаджувальний. Перший і другий рівні є обов'язковими і фінансуються в рамках єдиної ставки внесків на пенсійне страхування. Хоча другий рівень має ознаки приватної власності, він є частиною загальної системи державного пенсійного страхування. Третій рівень дозволяє нагромадити кошти для більш високого рівня пенсії. Він є повністю приватним, добровільним та ґрунтується на недержавних пенсійних фондах, з якими громадяни укладають угоди. Внески до таких пенсійних фондів можуть робитися як за рахунок працівників, так і за рахунок їхніх роботодавців, або ними одночасно.
Пенсійні фонди почали розвиватися порівняно недавно. Перший недержавний пенсійний фонд був створений у США в 1950 р. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у пенсійних програмах. Активи пенсійних фондів цієї держави перевищують 4,7 трлн. дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат.
У багатьох державах Європи переважають солідарні державні системи пенсійного страхування, які охоплюють практично всіх працівників і забезпечують основну частину їхніх пенсійних доходів. Однак демографічні зміни та економічні проблеми вплинули на необхідність реформування солідарних систем пенсійного страхування та розвитку недержавних пенсійних фондів. На даний момент недержавні пенсійні фонди стають все більш потужною складовою системи пенсійного забезпечення в багатьох країнах світу. В Таблиці 1.2. відображені суми глобальних пенсійних активів пенсійних фондів з 1990 по 2001 роки.
Таблиця 1.2.
Глобальні активи пенсійних фондів в світі, млрд. дол.
| 1990 р. | 1999 р. | 2001 р. | |
| США | 2624 | 7765 | 7010 |
| Канада | 198 | 345 | 297 |
| Великобритания | 616 | 1365 | 1200 |
| Нідерланди | 237 | 427 | 384 |
| Німеччина | 106 | 139 | 125 |
| Інші країни Європи | 226 | 465 | 400 |
| Японія | 574 | 1544 | 1235 |
| Австралія | 53 | 139 | 147 |
| Інші тихоокеанські країни | 84 | 200 | 160 |
| Латинська Америка | 25 | 134 | 120 |
| Африка і Близький Схід | 104 | 90 | |
| Разом | 4922 | 12978 | 11484 |
З даної таблиці видно, що найпотужніші пенсійні фонди розміщенні в США. Сукупна сума активів найбільших пенсійних фондів у 2001 році склала 7010 млрд. доларів. Якщо досліджувати структуру активів пенсійних фондів (Таблиця 1.3.), то варто відзначити, що більшу їх частина складають інвестиції в акції та облігації, значно менше коштів інвестується в нерухомість та інші види активів. Така ситуація обумовлена тим, що економіки даних країн мають розвинуті фондові ринки. Саме тому, частка активів, розміщена в цінних паперах є найбільшою.