Теоретичні основи недержавного пенсійного забезпечення (стр. 1 из 6)

Теоретичні основи недержавного пенсійного забезпечення

1. Економічна суть та місце недержавного пенсійного забезпечення в пенсійній системі країни

На сучасному етапі розвитку економіки України існує безліч проблем соціального та економічного характеру. Одна з найгостріших – це пенсійне забезпечення. Запровадження недержавного пенсійного забезпечення є основним шляхом вирішення даної проблеми. Окрім того, ефективна діяльність ринку недержавного пенсійного забезпечення (надалі НПЗ) позитивно вплине на економіку в цілому, так як на такому ринку формуються довгострокові заощадження, що можуть бути використані як інвестиційні вливання в економіку. Тому на даному етапі розвиток недержавного пенсійного забезпечення є одним із пріоритетних напрямків економічної політики.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, що окреслив засади формування та функціонування добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Згідно вищезгаданого закону а також Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення” система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів [25, c. 299]:

- перший рівень – солідарна система;

- другий рівень – обов’язкова накопичувальна система;

- третій рівень – недержавне добровільне пенсійне забезпечення.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (солідарна система), що ґрунтується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсійного страхування, що ґрунтується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат).

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, які передбачає законодавство про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні пенсійного забезпечення становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення (Рис. 1.1.).

Рис.1.1. Структура пенсійної системи

Третій рівень системи пенсійного забезпечення – система недержавного пенсійного забезпечення, яка гарантуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян, роботодавців та їх об’єднань. Метою цього механізму є одержання громадянами додаткових до загального державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення, а також інвестиційного прибутку, нарахованого на них [31, c. 53].

Багаторівнева система поєднує переваги солідарної і накопичувальної систем. Перша забезпечує соціальну стабільність у суспільстві, втілену в солідарності поколінь; друга дає можливість здійснювати персоніфіковане накопичення коштів населення завдяки інвестиціям у різні активи, диверсифікувати ризики. Рівноправне співіснування двох систем допоможе збалансувати пенсійне забезпечення наших громадян. Солідарна система менш чутлива до економічних змін (інфляції, фондові та фінансові кризи), але на ній позначається демографічна ситуація в країні. На відміну від цього, на накопичувальну систему не впливає зменшення працездатності населення, однак вона чутлива до економічних коливань.

Система недержавного пенсійного забезпечення почала розвиватися досить недавно. Перший недержавний пенсійний фонд був створений в США в 1950 р. [54, c. 2] Причиною впровадження недержавного пенсійного забезпечення як складової накопичувальної системи пенсійного забезпечення є диспропорції, що почали проявлятися пенсійних системах багатьох країн. Такі диспропорції були зумовлені зміною вікової структури населення, тобто збільшення непрацездатної частини населення та зменшення працездатної призвело до неефективності солідарної системи пенсійного забезпечення. Солідарна пенсійна система, що базується на принципі договору поколінь (працюючи діти платять батькам-пенсіонерам), не може витримати такого навантаження, яке існує сьогодні тому що, дітей значно менше, ніж батьків. Саме тому впровадження накопичувальної системи (яка практично не залежить від співвідношення чисельності батьків і дітей) і недержавного пенсійного забезпечення як її складової дозволяє вирішити дану проблему. В додатку А показана класифікація системи недержавного пенсійного забезпечення в залежності від різних критеріїв.

Недержавне пенсійне забезпечення має яскраво визначену соціальну спрямованість і дозволяє вирішити такі завдання: забезпечити додатковий до державного соціальний захист населення; розширити інвестиційні можливості національної економіки; створити умови для додаткового стимулювання розвитку ринку капіталів, здешевлення кредитів та підвищення ліквідності фондового ринку; забезпечити громадянам більш високий рівень життя при досягненні пенсійного віку [19, c. 384].

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. До основних принципів НПЗ можна віднести: добровільне створення недержавних пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об’єднаннями фізичних осіб та об’єднаннями юридичних осіб; добровільна участь фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення; добровільне прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення; економічна заінтересованість роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи НПЗ; заінтересованість фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні; законодавче визначення умов; рівноправність всіх учасників пенсійного фонду.

Оперувати в сфері недержавного пенсійного забезпечення в Україні мають право три види фінансових установ: недержавні пенсійні фонди, банки та страхові компанії. Пенсійні фонди набувають статусу операторів ринку недержавного пенсійного забезпечення, укладаючи пенсійні контракти між адміністраторами пенсійних фондів та їх вкладниками. Страхові організації укладають договори страхування життя (тобто на ринку НПЗ можуть бути присутні лише страхові компанії типу “life”), а саме страхування пенсії, страхування ризику інвалідності або смерті. Банківські установи ж мають право укладати договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень. Проте основою системи недержавного пенсійного забезпечення повинні стати недержавні пенсійні фонди.

Суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є: недержавні пенсійні фонди (НПФ); страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику інвалідності або смерті; банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків; вкладники та учасники пенсійних фондів; вкладники пенсійних депозитних рахунків; фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику інвалідності або смерті; засновники пенсійних фондів; роботодавці-платники корпоративних пенсійних фондів; організації суб’єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення; органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; адміністратори пенсійних фондів; компанії з управління активами; зберігачі; аудитори; особи, які надають консультаційні та агентські послуги [19, c. 387].

Державний нагляд і контроль за недержавним пенсійним забезпеченням має максимально забезпечити його прозорість, впевненість громадян у його надійності, ґрунтуватися на законодавчих обмеженнях інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів та визначеній структурі пенсійних активів. Законодавча база України з питань недержавного пенсійного забезпечення поки що перебуває у стадії активного формування. При цьому базовими документами для його здійснення є Закони України “Про обов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про страхування” та низка інших законних та підзаконних актів.

Саме вони визначають правові, економічні та організаційні засади діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та регулюють відносини, пов'язані з цим видом діяльності.

Безпосередньо державний нагляд та регуляторні функції покладені на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг в Україні, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк [17, c. 143].

Відповідно об'єктами державного нагляду виступають недержавні пенсійні фонди, які за типологічними ознаками можуть бути відкритими, корпоративними та професійними. Згідно до стратегії, яку обирає відкритий недержавний пенсійний фонд, він може проводити агресивну, помірковану та консервативну політику. Тому сутність державного контролю і полягає насамперед у встановленні певних вимог до суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення щодо надання ними послуг відповідної якості через систему державної реєстрації, ліцензування, відповідних кваліфікаційних вимог тощо.