Пільговий метраж прямо залежатиме від місця проживання й сімейного «поголів'я». У населених пунктах, де постійних жителів 50 тис. і більше, неоподатковуваний мінімум становить 21 кв. метр загальної площі на людину плюс 10,5 кв, метрів на сім'ю, але не менше 80 кв. метрів у разі проживання самотньої особи чи двох осіб пенсійного віку. Якщо ваших земляків менше, ніж 50 тис., то й пільги більші: 40 кв. метрів загальної площі на людину плюс 10,5 кв. метрів на сім'ю, відповідно, для самотніх і літнього «твікса» — не менше 120 кв. метрів. Знову ж. є пільга для власників садових будиночків: при розрахунку бази оподаткування — геть 80 кв. метрів загальної площі об'єкта. Понад те, законотворець врахував становище «постійно проживаючого» сільського громадянина й виключив із «рухливого» податку хлів, сарай, льох та інші будівлі.
Коли вірити статистиці у приватній власності 15 млн 623 тис. 039 постійних жителів» України (без урахування приватного сектора в містах) перебувають 743 972 823 кв метрів загальної і 491 989 443 кв метрів житлової площі. Це за даними на 1998 рік «цифри хоча й не першої свіжості, але останні за 1999-и звіт просто не складали, а якщо врахувати що рух житлового фонду, за визнанням Держкомстату не перевищує 0,4% на рік позаторішні цифри ще не встигли обрости мохом) Загалом сяк-так народ житлом забезпечений: на кожного «постійного жителя» припадає майже 50 кв метрів загальної і 30 - житлової площі (знову ж, ідеться лише про приватну власність, частка якої в житловому фонді країни 74%)
Є цілком резонні питання.
По-перше, невиразне бажання підтримати провінційного (у доброму значенні цього слова) жителя вилилося в по зовсім зрозумілу диференціацію населених пунктів. Виходить, у місті з населенням 49 тис людина може мати особнячок площею 120 кв метрів і не платити за нього а в сусідньому, до болю схожому райцентрі де мешкає вже 51 тис треба сплачувати за квартиру площею понад 80 “квадратів”. Щонайменше нелогічно. Якщо держава з допомогою податку на нерухомість збирається стимулювати сільське будівництво, то про це треба й говорити не соромлячись провести диференціацію не за кількістю жителів, а за типом населеного пункту – місто, село.
По-друге дивує критерій, що встановлює неоподатковуваної площі. Пільги фактично надаються тільки самотнім (одна людина) чи пенсіонерам (двоє чоловік). А якщо в квартирі мешкає молода сім'я? А коли пенсіонерів троє? І чому жити самому на 80 кв метрах має бути менше обтяжливе, ніж утрьох?
Крім цього ще є безліч відкритих і не вияснених питань в пільгу ванні щодо податку, що розглядається.
3. Висновок.
“Якщо законопроект приймуть у тому вигляді, в якому ми зараз його бачимо, наслідки будуть гнітючі. По-перше, під один гребінець потраплять усі – від багатих і “середнячків” до рядових, малозабезпечених громадян (хто по справжньому обтяжений нерухомістю та грошима, зможуть вислизнути. Багатьох законних пільговиків спочатку оштрафують: поки народ розбереться, що для отримання належних пільг треба подати відомості до 1 лютого... Найгірше буде тим, хто живе в приватному секторі: доведеться ковтати глухі сльози образи за оподаткування будинку, який споруджували власними руками дід, батько і вся рідня.
По-друге, у місцевої влади немає й не буде стимулу розвивати ринок, знімати бар’єри для підприємництва, а тільки один стимул – дерти три шкури з тих, хто не може відбитися. Адже розвиток ринку нерухомості – це непрямий показник ділової активності в регіоні, і якби базою оподаткування була реальна ринково вартість нерухомості, то місцева влада б зацікавлена в її зростанні. А так вони одержують свій податок, незалежно від стану ринку”, - вважає Людмила Симонова.
З розповідей оцінювачів, у розвинених країнах діє механізм “масової оцінки” (не плутати з аналогічним терміном із приватизаційної обойми). Місцеві власті оголошують тендер і вибирають фірму, яка розробляє методику розрахунку ринкової вартості й коефіцієнти зміни вартості для цього регіону (залежно від місця розташування, якості нерухомості тощо). Потім до справи підключається “глас народу” – методика публікується й широко обговорюється в пресі. Останнє вагоме слово за місцевою владою. Після затвердження методики й коефіцієнтів відібраний муніципалітетом сертифікований оцінювач, пройшовшись по кадастрах, здійснює оцінку нерухомості, про що й повідомляє її власників. Останні мають право її оскаржити.
Розвинуті країни створили таку систему оподаткування нерухомості, при якій її власникам просто невигідно ухилятись від сплати податків. Ставки податків, як правило, не дуже високі. Зрозуміло, що для цих цілей створені сучасні інформаційні системи обліку бази оподаткування нерухомості, яка ґрунтується на її оцінці та реєстрації.
Податок на нерухомість вводився з одночасною відміною існуючих майнових платежів (податок на майно фізичних осіб, податок на майно підприємств, плата за землю). Податок на нерухомість повинен забезпечувати достатній і стійкий рівень надходження у місцеві бюджети, оскільки саме нерухоме майно є найбільш стабільним об'єктом оподаткування порівняно з іншими видами активів чи прибутків. Саме оцінка нерухомості для оподаткування за її ринковою вартістю веде до зростання податків на більш дорогі будівлі і землю, що стимулює їх раціональне використання, примушуючи тих власників, які використовують , нерухомість неефективно, передавати її в руки тих, хто зможе П 1 використовувати з найбільшою вигодою.
Податок на нерухомість потрібен для стимулювання розвитку нового будівництва, ремонту аварійних будівель і споруд, зносу не використовуваної нерухомості, економічного розвитку країни.
Наша країна повільно, проте впевнено входить в міжнародний ринок нерухомості. Про це свідчить уже існуючий інтерес закордонних підприємців до купівлі квартир, офісів та інших об'єктів у великих містах. Тому наша податкова система повинна відповідати світовим стандартам. Разом із тим досвід показує, що просто скопіювати хорошу систему оподаткування нерухомості неможливо в силу місцевих особливостей і традицій.
Література
1. Булатов А. Налоговые Гавани и оффшорные центры Европы. // Внешняя торговля, 1992, №11-12.
2. Улыбышева Е.Н. Гармонизация в налоговой сфере ЕС: влияние на международные связи. // Мировая экономика и международные отношения, 1995, №4.
3. Черник Д. Налоги в странах с развинутой экономикой. // РЭЖ, 1992, №7.
4. Міжнародний суспільно-політичний тижневик «Дзеркало тижня”.