Оскільки в Україні сьогодні наявний вплив як інфляційних чинників, гак і демографічних, а крім того, відчувається серйозна нестача інвестиційних ресурсів, можна зробити висновок, що пенсійна система України має включати елементи як солідарної, так і накопичувальної систем. Тому вибір Україною трирівневої моделі як основи для реформування чинної пенсійної системи можна вважати досить зваженим.
У квітні 1998 року Президент України підписав Указ “Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення а Україні”, а нині йде обговорення проекту Послання Президента України до Верховної Ради та Кабінету Міністрів “Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України”[11]. Ці документи визначили, що система пенсійного забезпечення в Україні має бути реформована. Основним завданням у процесі реформування є створення трирівневої пенсійної системи. При цьому солідарна пенсійна система в Україні (перший рівень) має бути збережена, однак істотно реформована. Її призначенням повинно стати запобігання бідності серед осіб похилого віку. Окрім того, передбачається створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) і запровадження добровільної накопичувальної системи (третій рівень).
Важливою проблемою є і недостатня поінформованість суспільства про характер намічуваних змін у пенсійній системі України, через що у населення спостерігається певна недовіра до перетворень у цій сфері.
Серед інших проблем, розв'язання яких має бути здійснено у новому пенсійному законодавстві України, можна виділити: припинення виплат пільгових пенсій за рахунок солідарної системи; врахування всього трудового стажу й зроблених пенсійних внесків при визначенні величини пенсії: запровадження єдиного коефіцієнта для обчислення розміру пенсії, скасування мінімального розміру трудової пенсії: перекладення на державний бюджет фінансування виплат особам, які мають соціальні пенсії, запровадження нових підходів до фінансування й визначення розміру пенсії за інвалідністю: підвищення максимального розміру трудової пенсії.
Окремо варто наголосити на необхідності запровадження нових способів індексації пенсій у відповідності з темпами поточної інфляції. На жаль, на даному етапі в Україні спостерігаються досить високі та важкопрогнозовані рівні інфляції, а це досить серйозно відбивається на інтересах пенсіонерів, перетворюючи їх на соціальне найнезахищенішу категорію населення.
Надзвичайно важлива також проблема фінансування виплати пенсій сільським пенсіонерам. Запровадження фіксованого сільськогосподарського податку призвело до того, що за рахунок сільськогосподарських підприємств нині фінансується менш як 10% від обсягу виплат, які мають бути зроблені сільським пенсіонерам. Перерозподіл коштів платників внесків до Пенсійного фонду на фінансування пенсійних виплат працівникам сільського господарства зумовлює нівелювання диференціації пенсій залежно від розміру внесків і трудового стажу. У подальшому це може призвести до майже повної відсутності коштів для пенсійного забезпечення нинішніх працівників сільськогосподарських підприємств, що спричинює залучення коштів державного бюджету для фінансування цих виплат[26].
Слід сказати також про пенсії, які призначаються достроково, до досягнення загальновизнаного пенсійного віку, включаючи пільгове пенсійне забезпечення за ознакою шкідливості й важкості умов праці. Наявність таких пенсіонерів є певним пережитком соціалізму, де низький рівень заробітної плати компенсувався негрошовими пільгами (тобто раннім виходом на пенсію). Призначення подібних пенсій (за ознакою характеру виконуваних робіт) суперечить положенням і основним засадам пенсійної реформи, бо розмір трудової пенсії, що виплачується як із солідарної, так і з накопичувальної систем, має залежати виключно-від зробленого внеску в ці системи, тобто розміру особистих відрахувань і тривалості трудового стажу. Навіть за чинної пенсійної системи такі пенсії мали б фінансувати самі підприємства, перераховуючи додаткові кошти до Пенсійного фонду. Однак нині вони через свою неплатоспроможність не в змозі цього зробити, що змушує Пенсійний фонд здійснювати виплати за рахунок власних коштів.
У подальшому ж пенсійне забезпечення таких осіб доцільно проводити через професійні та корпоративні недержавні пенсійні фонди. До законодавчого вирішення питання щодо створення таких фондів пропонується перегляд умов застосування зазначених списків при призначенні пільгових пенсій через норми і медичні нормативи, що забезпечить своєчасне “виведення” працівників із виробництв, де наявні важкі й шкідливі умови праці[21].
Чекає на своє вирішення і питання пенсійного забезпечення осіб, які одержують пенсії через інвалідність і втрату годувальника. Обов'язок щодо фінансування і цих пенсій покладений на Пенсійний фонд. Проте виплата подібних пенсій ніяк не пов'язана ні з розмірами особистих відрахувань, ні з тривалістю трудового стажу, а тому забезпечуватися вони мають з окремої пенсійної програми. Найдоцільнішим способом організації такої програми нині стає система страхування.
Створення систем обов'язкового й добровільного пенсійного накопичування може бути досить ефективним тільки у разі відносно низьких і прогнозованих темпів інфляції.
ВИСНОВКИ
В ході курсової роботи проводилися аналізи цілої низки проблем, що стоять перед нашою державою в галузі пенсійного забезпечення її громадян. Вияснення місця, яке займає Пенсійний фонд у фінансовій системі держави та в структурі пенсійного забезпечення дозволило нам розділити проблему на дві складові: джерела формування коштів фондів соціального страхування та механізм їхнього розподілу за призначенням. Аналіз кожної із складових дозволяє нам зробити певні узагальнення, висновки та пропозиції.
Стосовно пенсійного забезпечення громадян володіє рисами, притаманними попередньому командно-адміністративному режимові, тобто явно виражений дизбаланс, що склався в сфері призначення пенсій між категоріями громадян, які тим чи іншим чином були задіяні в державній структурі управління чи в силових структурах з однієї сторони та всіма іншими з іншої. Тобто депутати Верховної Ради, місцевих Рад і працівники всіх адміністративно-управлінських органів виконавчої влади у центрах і на місцях, міністерств, відомств, управлінь; колишні депутати, партійні та радянські працівники, військовослужбовці та ін. одержують високу пенсію, яка в 3-5 і більше разів перевищує максимальну трудову пенсію і в 2-4 рази - мінімальний прожитковий рівень.
На основі проведених аналізів приходимо до висновку про те, що в країні необхідне подальше реформування пенсійної системи, яке передбачає наступні моменти:
По-перше, має бути створена єдина пенсійна система з розрахунком рівня пенсії залежно від трудового вкладу, тобто професійного рівня і, відповідно, одержуваної зарплати в період роботи, яка б відображала кваліфікацію кожної людини, значущість її діяльності для суспільства і стаж роботи.
По-друге, стратегічною метою ще одного можливого напрямку реформування пенсійної системи має стати трирівнева система пенсій. Вона має включати: страхову пенсію, яка повинна забезпечувати її рівний (або ж з відносно незначною диференціацією) розмір; додаткову пенсію - для реалізації особливих умов надання пільгових пенсій, за якими видатки мають покриватися страхувальниками на основі сплати диференційованих за розміром пенсійних внесків; добровільну пенсію, що забезпечуватиметься на основі індивідуального договору та накопичувального принципу формування фондів, тобто це передбачає створення недержавних пенсійних фондів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Законопроекти: "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 15 листопада 2001 р. // ВВР України
2. Закон "Про недержавні пенсійні фонди" від 17 вересня 1997 р. // Кабінет Міністрів України
3. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. // ВВР України, ст. 42
4. Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9 липня 2003 р. // ВВР України
5. Закон України "Про Державний бюджет України" вiд 20.12.2005 № 3235-IV
6. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03. 1991р. // ВВР України
7. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. N 1058-IV
8. Закон України «Про статус і соціальній захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII
9. Закон України «Про зайнятість населення» вiд 01.03.1991 № 803-XII
10. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 15 липня 1999 р. // ВВР України
11. Інструкція «Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України»
12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» від 25 серпня 1999 р. № 1549
13. Азаров М. Я., Колъга В. Д., Оніщенко В. А. Все про податки: Довідник. — К.: Експерт-Про, 2006. — 492 с.
14. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. пос. для економ. спец. Вузів. - К.: Вища школа, 2005. - 383 с.
15. Дьякон Ю. Ще раз про малий бізнес // Економіка України. — 2007. — № 7. — С. 47-50.
16. Kоpобов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. — К.: Знання, 2005.