Нова система оподаткування ПДВ в Україні значно ускладнює порядок ведення бухгалтерського обліку та збільшує його трудомісткість. Так, наприклад, підприємства зобов'язані сплачувати ПДВ з операцій по передоплаті продукції (робіт, послуг), при цьому зміни в умовах здійснення операцій потребуватимуть корекції здійснених податкових платежів.
Крім того, ПДВ не відзначається соціальною орієнтацією. Звільняються від податку операції, що стосуються певних верств населення. В сучасних умовах низької заробітної платні переважної частини населення, постійної затримки її виплати ставка ПДВ на предмети першої необхідності все-таки завишена. Враховуючи досвід передових країн, доцільно ввести пільгову ставку для продуктів харчування, громадського транспорту та засобів масової інформації.
Законодавчий акт про прибутковий податок в "Основах світового податкового кодексу" регулює оподаткування як фізичних, так і юридичних осіб. Індивідуальним платником є особа, яка постійно проживає в країні або знаходиться в ній понад 182 дні протягом податкового року. Юридичними особами — по-даткоплатниками є корпорації, кооперативи, товариства, приватні індивідуальні підприємства й інші організації, що здійснюють економічну діяльність, а також політико-адміністративні одиниці, релігійні, благодійні та інші організації, створені не для отримання прибутку. Ставки прибуткового податку для індивідуальних платників — 15%, 20%, 25% та 30%, для підприємств — 30%.
Кодекс передбачає процедуру визначення оподатковуваного доходу. Для цього використовується поняття "валовий дохід". Це: оплата праці та послуг, у тому числі гонорари, комісійні й інші винагороди; валовий дохід, отриманий від підприємницької діяльності; доходи від власності; одержані відсотки; доходи від здачі майна в оренду; роялті; пенсії та ануїтети (щорічна рента).
До валового доходу не входять: майно, отримане в дарунок чи у спадок, а також виплати із цього майна; страхові відшкодування на випадок смерті застрахованого; компенсації за шкоду, заподіяну в. результаті нещасного випадку на роботі; компенсації по хворобі чя пораненню за договорами страхування здоров'я; додаткові блага, надані робітникам (вони оподатковуються особливим чином); відсотки і дивіденди, які також оподатковуються особливим чином; доходи від продажу основного житла; допомога на дітей; доходи іноземних дипломатів (за умовами взаємності).
Юридичним особам при визначенні оподатковуваного доходу дозволяється виключити із валового доходу звичайні та необхідні витрати, сплачені чи здійснені ними протягом податкового року. Виробничими витратами є: заробітна плата робітників, оплата послуг, оренда, витрати на відрядження тощо. Щодо індивідуального платника (найманого робітника), то до витрат на його економічну діяльність відносяться витрати на поїздки, харчування, проживання та переїзди.
Цікавим є сучасний досвід оподаткування в Німеччині. При визначенні розміру податку із заробітної платні застосовуються такі спеціальні інструменти, як "податкові класи", "податкозі карти" та "податкові таблиці". Шість податкових класів групують робітників і службовців залежно від їх сімейного стану, кількості працюючих, спільного чи окремого ведення обліку одержаних доходів, наявності дітей. До першого класу відносять неодружених робітників без дітей та тих із одружених, овдовілих чи розлучених, у яких відсутні умови для віднесення їх до благодатніших третього чи четвертого податкових класів. До другого класу — неодружені, розлучені чи овдовілі, що мають на своєму утриманні не менше однієї дитини, якщо їм належить вільна від податку певна сума для підтримки сімейного бюджету. Третій клас — одружені робітники, та якщо в сім'ї працює тільки один із подружжя. Якщо працюють обидва з подружжя, то один із них, за спільною згодою, переходить до п'ятого класу. Четвертий клас включає сім'ї з працюючим подружжям, які оподатковуються окремо. П'ятий клас — це одружені робітники, в сім'ї працюють і чоловік, і дружина, але один із них, за спільною згодою, включений до третього класу. Шостий клас призначений для робітників, які мають заробіток у декількох місцях, з метою їх обліку.
Для юридичних осіб у Німеччині існує корпораційний податок. Це прямий податок на фактично отриманий прибуток, що підлягає оподаткуванню, тобто брутто-прибуток, за винятком промислового та земельного податків. Існують дві базові ставки корпораційного податку на прибуток. Якщо прибуток не розподіляється, то він підтягає оподаткуванню цим податком у розмірі 50%, а при розподілі — 36%.
Оскільки прибуток, що розподіляється, — це дивіденди, одержані акціонерами, які також підлягають оподаткуванню прибутковим податком, то виникає можливість подвійного оподаткування цієї частини прибутку. Німеччина та інші країни ЄЕС з метою уникнення подвійного оподаткування використовують систему зарахування, згідно з якою податок на прибуток, що розподіляється, сплачений компанією, враховується при оподаткуванні особистих доходів акціонерів через прибутковий податок.
У Франції прибутковий податок є прогресивним, ставки встановлені від 0% до 56,8% в залежності від доходів платника. З метою обчислення податку доходи поділяються на сім категорій: — оплата праці (заробітна плата) при роботі за наймом; — доходи від обігового капіталу (доходи і відсотки); — доходи від перепродажу, що поділяються на доходи від перепродадку споруд і цінних паперів (акцій та облігацій);
— доходи від промислової й торгівельної діяльності підприємств, які не є акціонерними товариствами;
— некомерційні доходи (доходи осіб вільних професій); — сільськогосподарські доходи.
У кожній із семи категорій діє своя методика визначення чистого доходу. Крім того, для розрахунку податку чистий дохід сім'ї ділиться на частини таким чином: неодружені — 1 частина, подружжя — 2 частини, одна дитина — 0,5 частини додатково, дві дитини — 1 частина додатково, три дитини — 2 частини додатково. Потім визначається сума податку за відповідними ставками на 1 частину. Така схема дозволяє пом'якшити прогресію податку та створити певні пільги багатодітним сім'ям.
У США податок на прибуток прогресивний, підвищується разом із збільшенням оподатковуваного прибутку і становить 15,25 і 34%. У Канаді з метою стимулювання розвитку малого бізнесу введено дві ставки податку на прибуток: для великого бізнесу — 43%, для малого — 22%.
В Україні існувала гнучка система оподаткування прибутку підприємств: 15%, 30% (основна ставка), 45%, 60%. Згідно із Законом України від 22 травня 1997 р. "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" введено основну — 30% ставку податку на прибуток підприємств, яка визначається шляхом зменшення суми валового доходу за підзвітний період на суму валових витрат податкоплатника і на суму амортизаційних відрахувань.
Законом передбачено звільнення від податку на прибуток неприбуткові підприємства, зокрема органи державної влади, що фінансуються із відповідних бюджетів, благодійні організації і фонди (пенсійні фонди, релігійні організації тощо). Прибуток від реалізації на митній території спеціальних дитячих продуктів власного виробництва також звільнений від оподаткування.
Прибуток від реалізації інноваційного продукту інноваційних фондів оподатковується в розмірі 50% від чинної ставки, пільги діють протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.
Згідно з прийнятим законом сума нарахованого податку сільськогосподарських підприємств зменшується на суму податку на землю починаючи з 1998 року, після прийняття законопроекту "Про податок на землю". Крім того, доходи, одержані від страхової діяльності, оподатковуються 3% податком, при цьому доходи від страхування та перестрахування життя звільнені від податку. Закон передбачає також декілька зменшених ставок стосовно нерезидентів.
Заробітна плата в Україні оподатковується за ставками 10%, 15%, 20%, 30% та 40%. Пропозиції щодо зниження максимальної ставки прибуткового податку до 30% та ліквідації 15%-ї ставки не слід вважати адекватними, оскільки це негативно позначиться на малозабезпечених верствах населення. Перебудову системи оподаткування доцільно здійснювати з урахуванням сімейного стану, кількості працюючих у сім'ї, наявності дітей і утриманців та виду одержаних доходів.
Крім того, доцільно переглянути величину неоподатковуваного мінімуму, що дорівнює 17 грн. Фінансова наука, передбачаючи справедливість у оподаткуванні, обгрунтувала необхідність оподатковуваного мінімуму, який визначається потребами держави і рівнем економічного розвитку країни.
Удосконалювати податкову систему України слід з урахуванням позитивного досвіду розвинутих зарубіжних країн. Зрозуміло, при цьому необхідно виходити із конкретних історичних та економічних особливостей України. Адже податкова стабілізація, як відомо, є важливим чинником економічної стабілізації країни.
Якщо не брати до увага вже розвинутих країн, а взяти такі, шо тільки будують ринкове господарство, то вони йдуть приблизно тим же шляхом що й Україна. Можна згадати Російську Федерацію, податкова система якої багато в чому аналогічна українській. Або візьмемо, наприклад, Китай. У цій країні, починаючи з 1 січня 1994 року, сплачують податки 21 виду, основними з яких є податок на додану вартість і акцизний збір (введені замість податку з обігу), податок на прибуток підприємств (введений замість відрахувань від прибутку), особистий прибутковий податок, податки на ресурси і майно (землю, нафту, газ, вугілля, металеві та неметалеві руди, будівлі).
Тому, по-перше, очевидно, що пропозиції щодо заміни усіх існуючих податків яким-небудь одним уже відомим або тільки сконструйованим не можуть мати практичного значення. І, по-друте, кожне втручання в бюджетно-податковий механізм, що відзначається величезною складністю, має бути ретельно продумане і зважене. Треба виключити можливість такого втручання для непрофесіоналів з 'їхніми винаходами врятування економіки, хоч би якими гарними намірами вони керувалися.