Організація Об'єднаних Націй надає підтримку країнам, що стали на шлях осучаснення своєї економіки, сприяючи тим самим їх участі в міжнародному розподілі праці. Одним із напрямків надання допомоги є сприяння створенню податкової системи — відносно простої, доступної для розуміння і виконання і разом з тим такої, що покращує взаємовідносини з країнами світового співтовариства.
У зв'язку з цим ООН підготувала та опублікувала в 1993 р. пакет документів "Основи світового податкового кодексу" — рекомендації для створення національних фінансове ефективних податкових систем. У даному документі — всі види податків, конкретні ставки податків і акцизів, неоподатковуваний мінімум, розміри пільг тощо, які розроблені на основі вивчення досвіду податкових систем розвинутих країн світу і наближені до реальних. Зрозуміло, що, готуючи національне податкове законодавство, слід виходити із конкретних історичних та економічних особливостей кожної країни.
Враховуючи специфіку країн, що розвиваються, в "Основах світового податкового кодексу" пропонується формувати дохідну частину бюджету із митних податків, податку на додану вартість, акцизів і податку на прибуток корпорацій. При цьому доцільним вважається існування широкої практики соціальних виплат і пільг, а отже, немає потреби у високій ставці прибуткового податку із заробітної платні.
Однак не менш очевидно і те, що податкова система України сьогодні потребує реформування. Головна причина цього — порівняно високій податковий тягар і те, що податки не стимулюють розвитку процесів, які можуть зупинити економічну кризу: зростання обсягів виробництва, структурну перебудову господарства, підвищення ступеня ділової активності суб'єктів господарювання.
Зменшення податкового тягаря — завдання не поосте, щодо якого можна навести вагомі аргументи "за" і "проти".
З одного боку, основа доходів держави, їх першоджерело — це виробництво продукції та надання послуг, які треба заохочувати усіма можливими засобами, бо якшо не буде господарської діяльності, то не буде звідкіля брати податки. А для того, щоб підвищити ступінь ділової активності, податковий прес треба послабити. При зменшених ставках податків у суб'єктів господарювання можуть з'явитися додаткові стимули для збільшення обсягів виробництва продукції та надання послуг, внаслідок чого матиме місце розширення бази оподаткування та, у кінцевому рахунку, зростання загальної суми доходів зведеного бюджету. Крім того, зменшення податкового тиску може сприяти збільшенню доходів населення та зростанню сукупного попиту.
З другого боку, сьогодні не стільки податки самі по собі є головною перешкодою на шляху розвитку, а в цілому несприятливий інвестиційний клімат. Тому зменшення податків може привести не до зростання активності суб'єктів господарювання, а тільки створити додаткові проблеми для бюджету,
У цьому є рація, якшо врахувати, що головним гальмом виробничого розвитку та найважчим податком для населення (особливо незаможного) є інфляція. Можна сміливо стверджувати, що в умовах гіпотетичної ситуації, коли податки відсутні взагалі, але має місце високий рівень цін та темпи інфляції, виробництво розвиватися не буде, адже це економічно недоцільно: за таких умов прибуток дають лише "швидкі" іроші. Водночас інфляція є прямим наслідком дефіциту бюджету (коли неінфляційні джерела його покриття розвинуті слабо).Враховуючи, що у реальному вимірі зведений бюджет уже зменшився 1995 року порівняно з 1991 майже у 2 рази (за доходами без надходжень до Пенсійного фонду), і те, що основну частину його видатків складає фінансування соціальних заходів і національної безпеки, розміри яких зменшувати неможливо або небажано, різкого зменшення податків не можна буде компенсувати за рахунок скорочення державних видатків. Таким чином, результатом цих дій може стати сплеск інфляції та подальше поглиблення кризи.
Наведене означає, що податковий тиск треба прагнути зменшити, але тільки відповідно до реальних можливостей.
В Україні сьогодні мову треба вести про таке зниження рівня податків, для якого можливо знайти компенсацію або за рахунок скорочення бюджетних видатків, або за рахунок залучення додаткових неінфляційних джерел фінансування дефіциту бюджету. Практично це означає, що реальні можливості скорочення податкового тиску обмежені, і тому в питаннях розвитку податкової системи наголос повинен бути зроблений на іншому аспекті: еволюційному шляху її реформування за рахунок удосконалення складу та структури податкової системи, механізму обчислення і сплати податків. Треба знайти технічні можливості зробити податкову систему більш сприятливою для бізнесу, за умови збереження, або навіть збільшення абсолютної суми податкових надходжень.
Удосконалення механізму обчислення і сплати податків
Структуру податкової системи треба намагатися поступово змінити. Спочатку зупинимося на деяких проблемах двох найвагоміших податків: податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.
1. Податок на додану вартість (ПДВ)
ПДВ, мабуть, є лідером серед податків, що найчастіше обговорюються у Верховній Раді України. У цьому зв'язку особливо хочеться застерегти від наслідування популістських закликів замінити ПДВ у його теперішній формі (що побудована за прикладом європейських зразків, коли з податку на продаж вираховується податок на покупку) податком на роздрібний продаж (за прикладом США), що вимагає високого ступеня свідомості платників та відточеної техніки організації контролю за стягненням податку, або податком на додану вартість, що визначається за елементами (зарплата + прибуток + відсоткові доходи тощо), адже таким чином визначати додану вартість з метою оподаткування означає прищепити ПДВ усі вади прибуткового оподаткування юридичних осіб, що пов'язані з необхідністю визначення прибутку. Нині підприємства переважно вже засвоїли механізм дії ПДВ, і введення нового, технічно не опрацьованого різновиду податку створить тільки величезні додаткові труднощі у бухгалтерському обліку та передумови для вилучення до бюджету значної суми їх доходів за порушення податкового законодавства. Треба нарешті зрозуміти, що процес відпрацювання механізму дії обов'язкових платежів є надзвичайно складним і трудомістким. Досить згадати, що тільки у 1995 році щодо ПДВ було видано близько 100 роз'яснень, уточнень тощо. Якщо буде вводитися щойно винайдений (до того ж такий, що не застосовується у Європі) різновид ПДВ, то потік інформації значно збільшиться, і добрі наміри обернуться тільки новими прикрощами для виробництва.
ПДВ спроектований не для того, щоб відповідати формальному критерію оподаткування тільки доданої вартості (як її розуміють ті чи інші економісти). Твердження, що цей податок поганий тільки тому, що при вирахуванні з податку на продаж податку на покупку (як це робиться в країнах Європейського Союзу) під оподаткування підпадає не тільки додана вартість, є непрофесійними і грунтуються на незрозумінні того, навіщо і як стягуються податки. Важливо те, що, за великим рахунком, оподатковується додана вартість, і те, що це технічно зручно, оскільки:
зручно розраховувати податкові зобов'язання: придбав дещо - вхідний ПДВ уже зазначений у рахунку, продав — певну частину ціни становить вихідний ПДВ, який треба навести в рахунку, вирахував з вихідного податку' вхідний — знаєш розмір своєї заборгованості перед бюджетом;
проміжне виробниче споживання не оподатковується, адже придбані товарно-матеріальні цінності оприбутковуються та списуються на собівартість без ПДВ і, отже, тиск на ціни таким шляхом не чиниться. Це випливає із загального принципу європейського ПДВ, що гласить: ПДВ не повинен включатися до доходів чи видатків ;
загальна сума податку (що у кінцевому рахунку сплачується населенням і дорівнює тій, яка при одноразовому оподаткуванні стягується на етапі роздрібної торгівлі) збирається частинами на окремих етапах виробництва і реалізації товарно-матеріальних цінностей, що дає змогу поповнювати бюджет поступово й не ризикувати (як у випадку з податком на роздрібний продаж) у зв'язку з тим, що роздрібний торговець може від податку ухилитися і відразу вся сума обов'язкового платежу пропаде для держави;
платники податку змушені вести ретельний контроль за правильністю його обчислення та фіксації у розрахункових документах, бо від цього залежить розмір їхніх податкових зобов'язань (можна вираховувати тільки той вхідний ПДВ, що у розрахункових документах відображений окремим рядком). Цю обставину, завдяки штрафам податкової інспекції, уже засвоїли всі, хто має справу з ПДВ. Такий вбудований механізм самоконтролю (що також відповідає принципу дії європейського ПДВ, який гласить, що облік ПДВ у рахунках торговця має відбивати його роль як того, хто збирає податки), безперечно, є дуже важливим і зручним для держави;
у разі реалізації товарів за межі митних кордонів є технічно зручна можливість звільняти експорт від внутрішнього податку та компенсувати підприємствам вхідний ПДВ з бюджету (при одночасному оподаткуванні ПДВ імпорту — що, до речі, передбачено ГАТТ).
Зрозуміло, це не означає, що з ПДВ проблем немає, їх завжди вистачало. Але це ще не є достатньою підставою, щоб ставити питання про необхідність відмови від цього подате, який приносить понад 20 відсотків доходів зведеного бюджету України. Інша річ, що механізм дії ПДВ треба вдосконалювати, З огляду на це зупинимося на трьох важливих питаннях, що зачіпають економічні інтереси суб'єктів господарювання. Перше — про спосіб визначення дати обороту, що підлягає оподаткуванню ПДВ, та порядок обчислення податку, друге — про механізм відшкодування ПДВ, і третє — про доцільність або недоцільність використання кількох різних ставок ПДВ.