У кожного адміністративно-територіального утворення є свої специфічні соціально-економічні інтереси. Відповідно до цього органи влади й повинні проводити свою соціально-економічну політику, витрачати бюджетні кошти. Водночас є утворення, які взагалі не в змозі вести якусь самостійну соціальну політику, підтримувати соціальну і виробничу інфраструктури.
Відсутність системи оцінок потреби бюджетних видатків на регіональному рівні створює протиріччя між різними владними рівнями при обговоренні бюджетних проблем.
Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державним та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищестоящого рівня до бюджетів нижчого рівня.
Кошти місцевих бюджетів — основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.
Створення механізму розвитку міжбюджетних відносин на регіональному рівні — досить серйозне питання, воно сприятиме виходу з тієї кризи, яка є сьогодні. Воднораз система міжбюджетних відносин при всій її важливості — лише частина загальної проблеми самостійності органів влади відповідного рівня. При найдосконаліших формах міжбюджетних відносин неможливо розв'язати проблему достатку фінансових ресурсів без поліпшення стану економіки.
З метою удосконалення міжбюджетних відносин необхідно було б: — вирішити завдання раціонального розмежування видатків і доходів між ланками бюджетної системи;
— зберегти раніше чинний принцип зацікавленості центральних і місцевих органів виконавчої влади у мобілізації загальнодержавних податку, зборів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити 'їх регулюючими;
— підвищити рівень власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень;
— усунути штучну дефіцитність територіальних бюджетів шляхом покриття її за допомогою бюджетного регулювання;
— привести законодавство у відповідність із наявними джерелами фінансування.
Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. У нас недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології 'їх планування і фінансування.
У своїй більшості видатки механічно перенесені зі старої бюджетної системи в нинішнє життя. Тим часом відбулися істотні зміни в галузі демократизації управління.
Так, відбуваються значні зміни в освітній сфері. Нині вже поряд із державними установами з'явилося багато приватних установ і закладів. Водночас планування бюджетних видатків відбувається так, буцімто цього не сталося.
Останнім часом намітилася тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що за допомогою бюджету здійснюється регулювання таких економічних процесів, яких не можна досягти іншими методами, в тому числі й чисто ринковими.
За нинішніми розрахунками, доходи зведеного бюджету та Пенсійного фонду на 1998 р. оціночно становитимуть 38,8% валового внутрішнього продукту. Порівняно з 1996 р. частка доходів у валовому внутрішньому продукті зменшилася на 7 процентних пунктів.
Співвідношення обсягу бюджету і валового внутрішнього продукту — важлива економічна проблема. З розвитком ринкових відносин цей показник матиме тенденцію до зростання. Це зумовлено підвищенням ролі держави в розподільчих процесах. Проблема в пошуку розумних форм і методів цього перерозподілу.
Якщо порівняти із зарубіжними країнами, то можна назвати такі показники рівня урядових витрат до валового внутрішнього продукту (1996 р.); Австрія — 51,7%, Бельгія — 54,3%, Франція — 54,5%, Італія — 52,9%, Німеччина — 49%, Швеція — 64,7% ("The Economist", 20 вересня 1997 р.).
Аналіз моделі економіки, яка формується в Україні, дає підстави твердити, що в наступні роки через бюджет (без Пенсійного фонду) має перерозподілятися не менш як 30% валового внутрішнього продукту. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлюється соціальною спрямованістю обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної частини галузей народного господарства.
Висновок
Проведення в роботі дослідження проблеми становлення і шляхів формування доходної бази Державного бюджету України дозволяє зробити такі основні висновки та вкласти пропозиції.
Дослідження шляхів формування доходної бази державного бюджету в період перехідної економіки дало можливість зробити висновок, що Бюджетна система України постійно удосконалюючись і розвиваючись у данний період досягла своєї завершенності як система економічно незалежної держави, але не досягла рівня економічно розвинутої країни.
Як економічна категорія, бюджет відображає всю складність економічних відносин при формуванні ринкової моделі економіки, а як балансовий рахунок він суттєво впливає на здійснення фінансової політики держави, складання і використання фінансових балансів держави при постійному зростанні його контролюючої, стимулюючої і організуючої функції.
В роботі досліджена система ноповнення доходної частини Державного бюджету, проаналізована система показників бюджету, їх взаємозв’язок з макропоказниками економічного і соціального розвитку і перш за все, обсягу валового внутрішнього продукту, фінансових ресурсів, показників балансу доходів і витрат та їх вплив на формування доходної частини Державного бюджету.
Обгрунтована об’єктивна необхідність державного регулювання і використання бюджету як його центральної ланки.
Основною формою державного втручання в економічні процеси передусім є податки.
Оподаткування повинно базуватися на показниках законодавчо закріпленої системи бухгалтерського і статистичного обліку, побудованого з урахуванням міжнародних вимог і стандартів.
Податкова система повинна бути стабільною.Обов’язковою умовою має стати контроль держави за використанням тих коштів, що залишаються у суб’єктів господарювання в результаті зменшення податків. У разі прйняття рішення щодо зменшення податків, необхідно вишукати неемісійні джерела поповнення випадаючих бюджетних доходів.
Сьогодні в умовах економічної кризи складно визначити траекторію розвитку бюджетної системи України, та удосконалення її доходної бази, але оптимальне вирішення проблеми повинно будуватись на основі програмно – цільового підходу.
Одним із напрямів ефективного формування доходної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожної статті протягом попередніх років та врахуванням певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників.
Розглянемо заходи поліпшення наполняємості доходної частини бюджету:
1. Прискорити прийняття Податкового кодексу, стратегичними направліннями якого доцільно зробити спрощення податкової системи, посилення мотивації вітчизняних виробників, формування для підприємств діючих економічних стимулів, сприятливих до сплати податків, рішуча відмова від тих податків, сплату яких важко контролювати, перехід до обкладання податками окремих об’єктів власності, нерухомості, транспортних засобів, придбання предметів розкіші, змінний дохід, на експортно-імпортні операції, включая вивіз капітала, рентні платежі.
2. Законодавчо закріпити державним і муніціпальним органам вводити непередбачні законами платежі, збори, податки, взноси, в тому числі до благодійних фондів.
3. Законодавчо ввести правила, відповідно з якими обмежити величину змін у прект бюджету, які можуть вносити депутати при його проходженні в Верховній Раді України, рамками корекції статей і об’ємов постатейних видатків без збільшення їх загальних об’ємів, без зміни рівня бюжетного дефіциту, ставок податків, відрахувань та зборів до бюджету. Установити комітетам Верховної Ради України лімити засобів на законодавчі ініціативи.
4. Установити адміністративну відповідальність правительства та окремих його членів за невиконання закона про бюджет у частині об’ємів доходів, дотримання дефіциту і зобов’язань по його фінансуванню.
5. Прискорити здійснення адміністративної реформи з ціллю скорочення бюджетних витрат на утримання виконавчої власті за рахунок оптимізації структури та функцій державного апарата. У тому числі по одному з основних направлінь адміністративної реформи, а саме поступово переоцінити діяльність галузевих міністерств і відомств на предоставління різного роду послуг та рекомендацій підприємствам галузі на хозрахункових основах та зниження за рахунок цього бюджетних затрат на їх утримування.
6. Підготувати та прийняти законопроекти відносно скасування багаточисленних пільг, не пов’язаних із стимулюванням виробництва. Зробити чіткі критерії надавання податкових пільг та утвердити їх на законодавчому рівні.
7. Здійснити аналіз діючого законодавства з ціллю виявлення у ньому “ вузьких міст ” які дозволяють на законних основах не сплачувати податки.
8. Чітко визначити та закріпити за окремими міністерствами та відомствами функції відносно виконання відповідних статей доходної частини бюджету та державних позабюджетних фондів та покласти на них відповідальність за їх наповнення в затверджених розмірах.
9. Ввести систему дотацій з державного бюджету в залежності від рівня виконання запланованих надходжень податків та зборів в зведений бюджет на території регіонів.
10. З ціллю зменшення товарних запасів, та відповідно, заборгованості підприємств перед бюджетом, розробити та виконати комплекс заходів по стимулюванню внутрішнього попиту на продукцію українських підприємств.