Потужність пошарового піщано-глинистого або піщано-глинясто-карбонатного повторення становить зазвичай сантиметри або перші їх десятки. Знаючи умови його утворення, тривалість формування всієї флішової товщі й кількість його піщано-глинистих повторів, можна визначити ритмічність подібних "струсів". Найцікавіше, що для різних вікових рівнів і в різних складчастих спорудженнях такий ритм залишається дуже близьким або навіть чітко синхронним. Найчастіше він фіксує повторення через 5-8 тис. років, рідше — 12-14 тис. років, що може трактуватися як здвоєне. Найбільш імовірною і загальною для всіх басейнів минулого різного віку слід визнати величину в 6,5 тис. років. Вона становить, у такому випадку, чверть прецесії (явище й час, упродовж якого нахил земної осі робить свій повний оберт) і близька до інтервалу часу, коли повторюється "парад планет". Ця величина приймається не лише на підставі кількісного збігу, але і як одне з можливих пояснень механізму аналогічних повторів, адже тільки космічний механізм може забезпечити таку стійкість повторення.
Для перевірки ролі природного ритму в 6,5 тис. років в історії суспільства спробуємо виявити найбільш важливі події останніх тисячоліть, які можна було б вважати відбиттям і причиною аналогічних струсів, і з'ясувати, як вони вплинули на людство. Уточнимо кілька добре відомих положень про фізико-географічний розвиток минулого. Плейстоценове зледеніння, назване дніпровським, досягло максимуму 18-20 тис. років тому, а 14-16 тис. років змінилося потеплінням і скороченням льодовиків, які різко зникли 10 тис. років тому. Швидке танення льодовиків мало супроводжуватися підвищенням рівня води в річках і морях, різкими кліматичними змінами. Такій схемі розвитку природних подій не суперечать легенди про потопи в різних народів, про можливість затоплення певної острівної або прибережної держави близько 12 тис. років тому. До цього слід додати отримані вже пізніше дані про загибель 10-12 тис. років тому мамонтів, а також арктичних бізонів, коней, сайгаків, вівцебиків, шерстистих носорогів та інших холодолюбних тварин, для яких різке потепління виявилося згубним. Людина ж досить швидко освоїла перетворені площі недавньої тундри. І звинувачувати лише її в знищенні таких своєрідних представників нашої фауни немає достатніх підстав.
Серед космічних подій з віком у 10 тис. років необхідно насамперед назвати утворення Австралійсько-Азіатського тектитового пояса, що простягнувся від Тасманії до Південного Китаю на 10 тис. км за ширини в 4 тис. км. Абсолютний вік цього космічного пилу, або продукту згорілих в атмосфері метеоритів, становить близько 10 тис. років. Приблизно такий же вік мають численні метеоритні кратери, виявлені в різних регіонах. Наприклад, кратерне поле Ріо-Кварто в Аргентині фіксує астероїд, який вибухнув над районом півострова Флоріда, що супроводжувалося каменепадом на площі 200 тис. км2. У штатах Північна й Південна Кароліна виявлено близько 140 тис. ям, у тому числі близько ста з діаметром понад 1,5 км. В Естонії існує метеоритний кратер Кааліярві з діаметром 110 м, а в Польщі — кратер Мораско такого ж розміру й віку. Датування всіх цих подій, що належать до найбільш виразного піку космічного бомбардування на межі плейстоценової та голоценової історії, визначається в 10-10,5 тис. років.
Ще однією планетарною, імовірно космічною, подією того ж віку був прояв 10-12 тис. років тому останнього магнітного "екскурсу" Землі. Під такою назвочку розуміють короткочасну зміну магнітного поля планети. Практично миттєва його зміна (зміна орієнтації "північ — південь" на зворотну) не дає в цьому випадку стійкої інверсії, що багаторазово відбувалася в геологічній історії, добре вивчена й досить упевнено фіксується й датується в розрізах, які містять мінерали, здатні намагнічуватися. Усе це дозволяє стверджувати, що 10-10,5 тис. років тому Земля зазнала досить інтенсивного впливу космосу, більш детальне й цілеспрямоване вивчення якого доцільно продовжити.
Космічне бомбардування активізувало вулканічні процеси. Навіть у дуже спокійній у тектоно-магматичиому відношенні Центральній Європі в цей же час сформувалося близько 300 ма-арів, або своєрідних вибухових вулканів, мабуть, аналогів трубок вибуху. Так, маар Пульфер утворився 10,2 тис. років тому, Штро-нер — 10,4, Вейнфельд — 10,5, маари Гемюнде, Мосбрух, Шаль-кенмерен, Меєрфельд і вулкан Лаахського озера — близько 11 тис. років тому. Близько 10 тис. років тому почалося формування одного з найвідоміших вулканів Ісландії — Гекли. Приблизно такі ж значення маємо й щодо інших регіонів. Слід відзначити, що
Подібні збіги й настільки точне датування подій дозволяють вважати їх найбільш виразним репером четвертинного (антропогенового) періоду.
Менш значними були космічне бомбардування й вулканічна активізація в інші інтервали четвертинної історії. Серед її максимумів необхідно назвати події віком 3,5-4 тис. років. Це формування метеоритного кратера Хенбері в Австралії, аналогічних і одновікових йому структур Кампо-Дель-Сієго (Аргентина) і Соболевського в Росії. Приблизно до цього ж часу належать вибух вулкана Санторін в Егейському морі, що, як вважає багато дослідників, знищив кріто-мікенську цивілізацію. За уявленнями, що в наш час набувають поширення, це було одним з найбільш значних вивержень в історії людства; саме воно стало або могло бути прообразом загибелі Атлантиди. Процес цей датується досить упевнено: це сталося 3400 ± 100 років тому; останнім часом з'являються уточнені значення в 3500 років тому. Характер подій, що відбувалися, місце яскраво описані багатьма дослідниками.
У зв'язку з аналізом розглянутої ритмічності слід звернути увагу на ще одну ймовірно стихійну подію, що сталася в той же час. Утворені в Індостані з кінця IV тисячоліття до н. є. міста Хараппа й Мохенджо-Даро, які належали до так званої хараппської цивілізації та процвітали до середини II тисячоліття до н. є., швидко й загадково зникли. Нещодавно геолог Рейке запропонував нову гіпотезу їх загибелі. За 140 км від Мохенджо-Джаро знаходився епіцентр найсильнішого землетрусу, що змінив рельєф долини Інду. Утворені в результаті його прояву повені зруйнували будівлі й гідротехнічні споруди, що змусило вцілілих жителів залишити ці благодатні місця. А вже згодом сюди прийшли племена войовничих скотарів-індоаріїв, які остаточно знищили цю одну з найдавніших цивілізацій.
Той же віковий рівень був переломним і для багатьох інших, а може, і практично для всіх держав і цивілізацій. У Єгипті це був час переходу від Середнього царства (ХХІ-ХУП ст. до н. є.) до Нового, що існувало в ХУІ-Х ст. до н. є. В Ассирії, якав ХУІ-ХУ ст. до н. є. перебувала під владою держави Мітанія, після звільнення починається так званий "середньоассирійський період", що характеризується розквітом. У Вавилоні, навпаки, касити, які до початку XVIст. до н. є. завоювали цю державу та панували тут до 1165 р. до н. є., зумовили його занепад. З другої половини II тисячоліття до н. є. у середній і нижній течіях р. Хуанхе виникли перші давні державні об'єднання: у XVI ст. до н. є. з'явилося ранньора-бовласницька держава Шань (Інь). Для території України середина цього ж тисячоліття вважається часом початку формування праслов'янських племен (тшинецько-комаровська, зрубна, бондари-хінська археологічні культури). Чи були всі ці перетворення взаємозалежним процесом, зумовленим певними природними проявами, чи це результат випадкового збігу в часі важливих переломних подій історії — мають відповісти фахівці.
Наявний матеріал дає переконливе підтвердження повторення аналогічного набору подій через 6,5 тис. років і його досить виразний вплив на розвиток суспільства в цілому. Зокрема, катастрофічні події, що відбувалися 3,5 тис. років тому, знищили дві з трьох найстаріших цивілізацій (кріто-мікенську й хараппську) і могли позначитися на розвитку практично всього людського суспільства. З цим же віковим рівнем можна пов'язувати зародження китайської державності й початок формування праслов'янських племен. Імовірно, після більш детального вивчення давньої історії можна було б виявити нові підтвердження такого взаємозв'язку. Л. М. Гу-мільов приблизно на цьому віковому рівні передбачає фізико-географічні зміни (аридизація кліматів у Євразії), що могло стати однією з причин міграції народів. Якщо ці припущення виявляться справедливими, то необхідно буде спробувати виявити прояв такої ритмічності в більш давній історії. Або намітити її.
Наступна розрахункова величина природного ритму мала статися 16,5 тис. років тому. Якихось помітних або істотних проявів цього часу ми начебто не фіксуємо. Але вона припадає на межу між максимумом похолодання й початком потепління (18-20 і 14 тис. років тому) і, можливо, зумовила цей процес. У зв'язку з необхідністю пошуку цього репера корисно нагадати, що саме 16,5 тис. років тому останній льодовик остаточно покинув територію сучасної Ленінградської області. Слід відзначити, що це не лише дуже надійне датування, встановлене в результаті вивчення стрічкових глин (за методом варв), але й ідеальний збіг розрахункової величини ритму з фактично виявленою подією. Можливо, не місцевою, а глобальною.
А от прояв наступного ритму можна вважати досить виразним: 22 тис. років тому сталося падіння відомого Арізонського метеорита. Приблизно з цим же часом пов'язують активізацію вулканічної діяльності, про що свідчать знахідки попелів у лесових товщах Європи. За даними Є. В. Максимова (1972), їх прошарки відомі на Дону та в районі Дніпропетровська, де накопичився горизонт попелу потужністю 22 см, на Рейні та в інших місцях, досить віддалених від областей вулканічної діяльності. Визначений вік одного з таких великих вивержень становить 20-23,6 тис. років, що дуже точно збігається з часом падіння Арізонського метеорита й навряд чи може трактуватися як випадковий. Уже новітні дослідження дозволили серед найбільших вулканічних вивержень четвертинного періоду датувати виверження вулкана Таупо в Новій Зеландії цифрами в 26,5 тис. років.