· випрямлення річищ, що супроводжується збільшенням швидкості течії води, зниженням глибини і живого перерізу, тобто призводить до видимого зменшення параметрів річки;
· скидання стічних вод та інші види забруднень, які помітно погіршують якість води через її нестачу для розведення.
Розглянемо особливості малих річок з погляду дотримання вимог охорони природи при комплексному використанні і охороні вод. Їм у природних умовах властиві надзвичайно мінливий гідрологічний режим протягом року і великі коливання водності [10]. Узагальнення гідрометричних матеріалів за багаторічний період показало, що частина малих річок України в літню межень пересихає (на 1-2 місяці, іноді більше). Забір вод на побутові, виробничі та інші потреби призводить до зменшення річкового стоку в більших масштабах.
Збереження річок як об'єктів природи вимагає підтримання в них течії води, достатньої для забезпечення водозабору та заповнення річищ у меженний період (з урахуванням проведеного відбору води). Цього можна досягти або обмеженням забору води, або компенсацією стоку за допомогою водоймищ. Існують й інші причини зміни водності, зумовлені впливом діяльності людини на формування стоку – осушення земель, збільшення врожайності сільськогосподарських культур та ін. Зменшення стоку малих річок може спричинити також відчленування частини водозбірної площі у зв'язку із прокладанням осушувальної мережі, коли стік річок-водоприймачів одержує своєрідну добавку.
Антропогенний вплив на кількісні показники водних ресурсів малих річок також різноманітний і неоднаковий за величиною та інтенсивністю. Одні фактори діють на водний режим річок і їх стік постійно й не дуже помітно, другі – різко, роль третіх не зовсім з'ясована. На фоні коливань природної водності не завжди можна виявити і оцінити роль антропогенного впливу та зміну стоку.
Будь-яка дія на водозбір призводить до порушень його стану. Однак ця система прагне відновити природну рівновагу компенсаційними факторами. Додаткові фактори посилюють чи послаблюють гідрологічні наслідки антропогенної дії. Їх роль у цьому процесі оцінюється в результаті системного підходу, який дає змогу аналізувати зміни на водозборі. Кількісну оцінку цих наслідків найбільш об'єктивно можна одержати шляхом аналізу багаторічних гідрологічних рядів спостережень, особливо в тому випадку, коли на водозбір впливають кілька антропогенних факторів.
Величина безповоротного водоспоживання для малих річок у наш час помітно збільшилася і має тенденцію до подальшого зростання. Загальний об'єм безповоротного споживання річкового стоку в басейнах малих річок, що дорівнює 1,64 км3, становить 14% сумарного об'єму. Половина його припадає на малі річки в басейні Дніпра, майже 20% – на річки Північного Причорномор'я. В таблиці 2 наведені відносні показники водокористування в басейнах малих річок України [22]. При цьому умовно прийнято, що площа басейну головної ріки дорівнює сумі площ водозборів малих річок.
Розподіл об'ємів водокористування в басейнах малих річок значною мірою визначається кількістю водотоків довжиною понад 10 км в басейнах головних рік. Ця закономірність дещо порушується (в бік збільшення) на малих річках Приазов'я.
Таблиця 2
Відносні показники розподілу водокористування в басейнах малих річок (частка від відповідних загальних об'ємів водокористування)
| Характеристика і вид водокористування | Малі річки по басейнах основних рік | |||||||
| Вісла | Дунай | Дністер | Пд. Буг | Дніпро | Причорномор'я | Дон | Приазов'я | |
| Кількість малих річок, всього | 0,05 | 0,28 | 0,24 | 0,10 | 0,24 | 0,03 | 0,02 | 0,04 |
| з них довжиною більше 10 км | 0,03 | 0,10 | 0,14 | 0,11 | 0,43 | 0,05 | 0,07 | 0,06 |
| Площа річкового басейну | 0,02 | 0,05 | 0,09 | 0,11 | 0,48 | 0,08 | 0,09 | 0,08 |
| Забір води із водних об'єктів, всього | 0,03 | 0,5 | 0,11 | 0,08 | 0,33 | 0,08 | 0,14 | 0,17 |
| в тому числі: з поверхневих | 0,01 | 0,06 | 0,12 | 0,10 | 0,36 | 0,08 | 0,12 | 0,15 |
| підземних горизонтів | 0,04 | 0,06 | 0,15 | 0,07 | 0,36 | 0,11 | 0,10 | 0,10 |
| при видобуванні корисних копалин | 0,03 | 0,01 | >0 | 0,02 | 0,19 | 0 | 0,29 | 0,46 |
| Використання води, всього | 0,02 | 0,08 | 0,10 | 0,07 | 0,45 | 0,06 | 0,12 | 0,10 |
| в тому числі на потреби:господарсько-побутові | 0,04 | 0,03 | 0,15 | 0,03 | 0,30 | 0,16 | 0,19 | 0,10 |
| виробничі | 0,02 | 0,02 | 0,10 | 0,09 | 0,39 | 0,02 | 0,21 | 0,15 |
| зрошення | 0 | 0,20 | 0 | 0,01 | 0,66 | 0,04 | 0,04 | 0,05 |
| сільгоспводопостачання | 0,02 | 0,05 | 0,10 | 0,10 | 0,40 | 0,12 | 0,07 | 0,14 |
| інші потреби | 0,02 | 0,06 | 0,34 | 0,20 | 0,37 | 0,01 | 0 | 0 |
| Скиди води у водні об'єкти, всього | 0,08 | 0,04 | 0,12 | 0,10 | 0,25 | 0,02 | 0,20 | 0,19 |
| з них:забруднених стічних вод | 0,13 | 0,01 | 0,11 | 0,03 | 0,32 | 0,08 | 0,28 | 0,04 |
| в тому числі без очистки | 0,5 | 0,01 | 0,28 | 0,01 | 0,27 | >0 | 0,32 | 0,06 |
| Випуски води у підземні горизонти, накопичувачі, поля фільтрації та ін. | 0,3 | 0,05 | 0,08 | 0,12 | 0,49 | 0,08 | 0,02 | 0,13 |
| Безповоротне водоспоживання річкового стоку | –0,07 | 0,10 | 0,14 | 0,07 | 0,54 | 0,19 | 0,02 | 0,05 |
Серед головних річкових басейнів найбільше використання водних ресурсів малих річок характерне для Причорномор'я, де за їх рахунок забезпечується майже весь об'єм водокористування, Дунаю (77%), басейну Вісли (57%) і Приазов'я (56%), а також басейну Дністра (51%) [12].
Розміщення на півдні республіки основних площ зрошуваного землеробства зумовлює значне водоспоживання на зрошення з малих річок нижньої течії Дунаю (всього в басейні 97% зрошення забезпечується водними ресурсами малих річок), Причорномор'я (96%), Приазов'я (37%), нижньої течії Дніпра (30%)
Найбільша частка використання водних ресурсів малих річок на виробничі потреби характерна для басейнів Вісли, Дністра (58-61%), а також у Приазов'ї і Причорномор'ї [13].
Інтенсивність використання стоку малих річок закономірно змінюється залежно від ступеня водозабезпеченості території і розвитку продуктивних сил. Для малих річок басейнів Вісли, Дунаю і більшості річок басейну Дністра об'єми води, забраної з їх русел і підземних горизонтів, гідравлічно зв'язаних з річковою мережею, не перевищують 5% наявних водних ресурсів навіть у маловодні роки 95%-ї забезпеченості. Тільки на ріках Гнила Липа і Лядова ця частка значно більша.
Найбільш інтенсивне використання водних ресурсів має місце на малих річках басейну Сіверського Донця, у Приазов'ї і Криму. В середні за водністю роки об'єми водокористування досягають тут відповідно 11-80%, 19-117% і 50-165%, а в маловодні – на багатьох річках водні ресурси використовуються неодноразово.
На більшості малих річок зменшення річкового стоку за рахунок водокористування не перевищує 20%. Але більш як на 30% річок безповоротне споживання водного стоку досить значне. Так, якщо в середні за водністю роки безповоротно використовується від 10-11% (Жеребець, Борова) до 73-89% (Біюк-Карасу, Чорна), то в маловодні роки наявні водні ресурси річок Золотоношка, Берда, Кальчик, Грузький Єланчик, Кача, Бельбек, Чорна, Біюк-Карасу і Альма не забезпечують господарські водопотреби в їх басейнах.
За величиною безповоротного водоспоживання поки не викликають побоювання лише малі річки, що протікають в басейнах Вісли, Дунаю і поліській частині басейну Дніпра.
За матеріалами Комітету по водних проблемах ЄЕК ООН щодо оцінки інтенсивності водокористування, водокористування вважається задовільним, коли споживається менше 10% річкового стоку. При використанні до 20% стоку виникає необхідність обмеження водокористування і виконання заходів з регулювання стоку. Якщо використання перевищує 20% стоку, водний об'єкт не спроможний забезпечити соціально-економічний розвиток даного регіону.
Ці обмеження для малих річок повинні бути гранично можливими, тому що при більшому безповоротному споживанні водного стоку помітно зменшується здатність водотоку до саморегуляції і порушуються природні взаємозв'язки екосистеми малої річки.
На початку XX ст. широкого розвитку набуло гідроенергетичне будівництво на малих річках. Для використання місцевої енергії почали споруджувати млини і малі ГЕС. У 1912-1913 рр. на річках басейнів Дніпра та Дністра було відповідно 5044 і 1563 гідравлічні установки. У 1923 р. вже зареєстровано лише 3707 енергетичних установок загальною потужністю 43,9 тис. к.с.
У післявоєнний період електрифікація сільського господарства ґрунтувалася в основному на збільшенні потужностей і поліпшенні техніко-економічних показників малих ГЕС. На початку 1950-х років кількість малих ГЕС становила 956 із загальною потужністю 30 тис. кВт. Однак у зв'язку з розвитком централізованого електропостачання будівництво малих ГЕС було припинено. Вплив природних і тимчасових факторів в умовах безгосподарного ставлення до цих станцій призвів до деградації цілого напрямку в енергетиці. В даний час на території України збереглося 150 малих ГЕС.
Мала енергетика України у зв'язку з її незначною питомою вагою (до 0,2%) у загальному енергобалансі не може суттєво впливати на умови енергозабезпечення республіки. Однак експлуатація малих ГЕС дає можливість виробляти близько 250 млн. кВт·год, що еквівалентно щорічній економії до 75 тис. т органічного палива. На думку спеціалістів, крім джерела дешевої електроенергії для місцевих потреб, малі ГЕС можуть відіграти значну екологічну роль у збереженні та відродженні річок.