Міністерство освіти та науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Курсова робота на тему:
Юридичного факультету
Групи ЮРЗ-31
Левковича В.Ю.
План
Вступ............................................................................. 3
1. Правова природа договору лізингу............. 5
2. Лізинг в українському законодавстві....... 9
2.1. Об’єкти та суб’єкти лізингу.............................. 9
2.2. Види та форми лізингу...................................... 10
2.3. Договір лізингу.................................................. 12
2.4. Права та обов’язки сторін............................... 13
3. Договір фінансового лізингу....................... 18
3.1. Співвідношення договору фінансового лізингу і кредитного договору...................................................................... 18
3.2. Договір фінансового лізингу у законодавстві України. 20
Висновок................................................................... 24
Варто зазначити, що за останні роки незалежності в Україні вперше вдалось досягнути зростання багатьох економічно важливих показників (зростання ВВП, досягнуто високих показників експортування товарів вітчизняного виробництва і інші), очевидно, що на темпи економічного розвитку та узагалі на економіку країни най більший вплив має законодавча баз, що регулює відносини з іноземними країнами та економічні, та й не тільки економічні, відносини у середині країни. Важко заперечувати той факт, що з переходом української економіки до ринку значно посилюється роль договірного регулювання відносин у підприємницькій сфері. За таких умов, як зазначив В.Луць, договір розглядається, як універсальна та найбільш доцільна правова форма опосередкування товарно-грошового обігу, яка є найбільш адекватною ринковим умовам. На сучасному етапі простежується тенденція до появи та розвитку нових договірних інститутів, одним з яких є договір фінансового лізингу.
Також згадаю, що підвищення інвестиційної привабливості в Україні значною мірою визначатиметься наявністю умов, привабливих для розвитку нових форм фінансування інвестицій, у тому числі й лізингу. Тому незаперечним є той факт, що подальший розвиток лізингових відносин в Україні та забезпечення відповідної законодавчої бази, яка б враховувала світові тенденції розвитку лізингових відносин є досить важливим завданням для законодавця.
Лізинг давно відомий у світовій практиці господарювання, але остаточно склався у сучасному вигляді та набув особливо широкого використання за кордоном після другої світової війни. В Україні лізинг є новітнім правовим інститутом та викликає багато дискусій у літературі, це обумовлено актуальністю досліджень лізингових відносин та визначення належного та обґрунтованого наукового підходу до їх правової природи.
В цій курсовій роботі я зроблю спробу як най ширше розкрити поняття договору фінансового лізингу покладаючись на законодавство України, погляди вельми поважних науковців та на досвід зарубіжних країн.
1. Правова природа договору лізингу
В українському законодавстві відсутнє єдине визначення договору лізингу, в окремих законодавчих актах наводяться різні визначення. Так згідно закону України “Про лізинг” (від 16.12.97 № 723/97-ВР) Лізингом визнається підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Тобто договір лізингу у законі визначається, як підприємницька діяльність.
У постановах Національного Банку України даються кілька визначень договору лізингу:
· угода, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період часу. (Постанова "Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів установ банків України" від 05.12.1997 N 415)
· це фінансовий або оперативний лізинг у формі міжнародного лізингу. (Постанова "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями" від 24.03.1999 N 136)
· це відносини між юридичними особами, що виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингового договору (Положення “Про кредитування” затв. Постановою Правління НБУ №246 від 28.09.95р. із змінами та доповненнями).
Беручи за основу визначення Національного Банку України можна зробити висновок, що лізинг є формою кредиту, яка може носити як майновий, так і грошовий характер.
Виходячи з вище наведених нормативно правових актів я відчуваю за собою моральне право стверджувати, що на сьогодні в Україні є певна правова база для здійснення фінансового лізингу, але беручи до уваги різноманітність визначень останнього та наявність деяких непослідовностей в них зазначу, що чинне законодавство про лізинг у вирішенні низки питань потребує певного вдосконалення.
Гадаю, що саме наявність деяких суперечностей та непослідовностей у законодавстві про лізинг викликала досить “запеклі” дебати між провідними українськими та закордонними науковцями щодо правової природи договору фінансового лізину.
На сьогоднішній день в літературі щодо аналізу правовідносин лізингу існують два основних підходи:
1) аналіз за допомогою традиційних інститутів (оренди, договору купівлі-продажу, позики, кредиту, доручення);
2) та вивчення лізингу як визначеного комплексу організаційних, фінансових та правових відносин, що потребують відповідного нормативного регулювання.
Саме прибічником першого підходу є твердження, відображене в постановах Національного Банку України, що лізинг є формою майнового (товарного) кредиту. Прибічники кредитної природи договору лізингу зазначають, що в економічному розумінні лізинг являє собою інвестування коштів в основний капітал, але не в грошовій, а у формі переданого в користування майна. На думку прихильників кредитної природи договору, лізинг – “ніби” товарний кредит в основні фонди у формі переданого в користування майна.
Також зустрічається думка, що лізинг є лише різновидом орендних операцій, в підтвердження чого наводяться країни, де існує повне законодавство про оренду (США, ФРН) і в яких відсутнє законодавство про лізинг. Варто згадати, що сам термін лізинг є словом іншомовного походження, а саме запозичене з англійської мови (to lease) і в перекладі означає “здавати в найм, в оренду”. А в законодавстві Франції для позначення відносин фінансового лізингу вжито термін “credit bail” – “кредит-оренда”, тому у французькій літературі лізинг нерідко розглядається в контексті кредитних правовідносин як “кредит на фінансування оренди”
Російський науковець Кабатова О.В. висловила думку[1], що складнощі у визначенні природи сучасного лізингу пов’язані з поєднанням у цьому інституті елементів речового та договірного права. Щоб більш чітко визначити вище вказані риси варто звернутись до витоків інституту договору лізингу (та й витоків сучасного права), а саме до Римського права. Ото ж, ще Римському праву був відомий інститут володіння річчю без прав власника як у договірному (договір найму – locatio-conductio rerum), так і речовому праві (сервітутне право, і узуфрукт як один з різновидів сервітутів). А от який з цих інститутів є праобразом лізингу, яких елементів у ньому більше – родових, чи договірних – визначити важко, але важливо вже й те, що сама ідея поділу права володіння та права власності й отримання вигоди з володіння без власності відома давно.
Кілька слів про співвідношення між поняттями “фінансовий лізинг” та “договір фінансового лізингу”. Звернувши увагу на статтю 4 Закону України “Про лізинг” можна запримітити, що окремі види і форми лізингу, в тому числі фінансовий лізинг, визначено як певні договори. Тобто законодавець не розмежовує поняття “фінансовий лізинг” і “договір фінансового лізингу”. Тому в літературі можна зіткнутись з різними поглядами щодо цього.
Деякі досить відомі та поважні науковці виходять з того, що лізинг та договір лізингу є різними поняттями. Як зазначає В. Луць[2], лізинг – це вид підприємницької діяльності, правовою формою опосередкування якого є договір лізингу. А.Стативка вказує на те, що у Законі України “Про лізинг” допущено змішування економіко-підприємницької лізингової діяльності і її правових форм, до яких насамперед відносяться договірні форми. О.Старцев вважає, що має місце понятійна помилка в частині визначення фінансового та оперативного лізингу, оскільки лізинг – це не договір, а відносини особливого роду діяльності, яка веде до певних правових наслідків.
Інша група авторів дотримуються дещо відмінної думки. Так російські науковці М.Брагінський та В.Вітрянський виходять з того, що існує два різних поняття лізингу: по-перше, з економічної точки зору, лізинг є одним з видів підприємницької діяльності, по-друге, з юридичної точки зору, під лізингом розуміють договір лізингу.
Я перерахував далеко не всі спірні моменти, що мають місце в законодавстві про лізинг. Та в цій частині я спробував, покладаючись на матеріали якими володію на даний момент, розкрити суть договору лізингу, вказати на його зв’язки з спорідненими інститутами, та навести погляди най більш авторитетних науковців.
2. Лізинг в українському законодавстві
Досить часто в літературі та у періодичних виданнях виникають дискусії щодо співвідношення договору лізингу та кредитних договорів, договорів оренди чи договору купівлі-продажу товарів у розстрочку. Але в українському законодавстві цей правовий інститут виділено в окрему правову категорію, з чітко визначеними, характерними лише йому, об’єктами та суб’єктами, з поділом на види та форми. Українським законодавством встановлено форми та умови укладання договору лізингу, вказане права та обов’язки сторін, передбачена відповідальність за порушення чи невиконання останніх.