Пеня нараховується: на пеню; на штрафи, що накладаються за адміністративні правопорушення; на суми фінансових санкцій з 11.06.1999 р., тобто з дня вступу в силу наказу Міністерства фінансів України і ДПАУ «Про внесення змін і доповнень в Інструкцію про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 8-93 «Про стягнення не внесених у термін податків і неподаткових платежів» від 13.05.1999 р. № 126/259 пеня на суми фінансових санкцій не нараховується (лист ДПАУ від 12.06.1999 р. № 8483/7/19-0117).
Що стосується порядку стягнення пені, то в зв'язку зі змінами, внесеними в Інструкцію про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 8-93 «Про стягнення не внесених у термін податків і неподаткових платежів», затверджену наказом Міністерства фінансів України від 02.11.1993 р. № 84 (далі – Інструкція № 84), з 11.06.1999 р. суми нарахованої, але не сплаченої пені повинні стягуватися за підсумками півріччя (а не за підсумками місяця, як це було раніше).
Відповідно до Декрету № 8-93, а також Інструкції №84 пеня із сум недоїмки обчислюється з розрахунку 120 % річних від дисконтної ставки НБУ, розрахованої за кожний день прострочення. Зазначений розмір відноситься до більшості податків і зборів, однак по деяким з них чинним законодавством передбачені деякі особливості.
Безперечне стягнення штрафів і недоїмок
Суми донарахованих податків, інших платежів і фінансових санкцій, не внесені у встановлений термін, стягуються органами державної податкової служби з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і наслідків фінансово-господарської діяльності в безперечному порядку, а з громадян – за рішенням суду чи по виконавчих приписах нотаріусів.
Безперечне стягування недоїмки з підприємств регламентовано Декретом № 8-93 і може застосовуватися у відношенні коштів, що знаходяться на рахунках, а також сум, що штрафнику слід одержати від своїх дебіторів, та інших сум, що підлягають виплаті з Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування й інших місцевих бюджетів.
Повернення стягнення на рахунки дебіторів здійснюється інкасовим дорученням і можливу тільки при наявності акта звірення між дебітором і кредитором чи акта зустрічної перевірки, що підтверджує заборгованість. При цьому звертання стягнення на рахунок дебітора може бути здійснено не більш, ніж через місяць із дня складання акта.
Однак така процедура не може бути проведена в наступних випадках:
1) якщо існує заперечення дебіторів з питань розміру і характеру заборгованостей;
2) якщо відсутні документи, що підтверджують дебіторську заборгованість;
3) якщо термін давності позову по дебіторській
заборгованості минув.
При відсутності коштів на рахунках підприємства
джерелом погашення недоїмки може стати майно боржника. Процедура стягнення майна в цьому випадку здійснюється за рішенням арбітражного суду (роз'яснення Вищого арбітражного суду від 12.05.1995 р. № 02-5/451).
З вступом у силу Указу Президента «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами і державними цільовими фондами» від 04.03.1998 р. № 167 в арсеналі податкових органів з'явився новий засіб «вибивання боргів» з підприємств. Мова йде про податкову заставу, що представляє собою засіб забезпечення погашення платником податків податкової заборгованості.
Порядок звертання стягнення на рухоме майно, що знаходиться в податковій заставі, для погашення податкової заборгованості платника податку (крім фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності) і реалізації такого майна затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 р. № 941, зі змінами і доповненнями.
З дня виникнення податкової заборгованості (тобто після закінчення 10-денного терміну сплати донарахованих сум податків і інших платежів, а також сум штрафів і фінансових санкцій) об'єктом податкової застави в юридичної особи може бути все майно і майнові права платника податків, а щодо фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності – тільки майно чи майнові права, використовувані їм для здійснення підприємницької діяльності.
Варто врахувати, що майно платника податків не знаходиться в податковій заставі і майнової відповідальності не настає в наступних випадках:
1) якщо в платника податків є невідшкодована сума податку на додаткову вартість, переплата по платежах у бюджети і державні цільові фонди, що дорівнює чи перевищує суму його податкової заборгованості;
2) якщо сума податкової заборгованості менше існуючої прямої заборгованості бюджету перед платником податків;
3) протягом трьох місяців із дня виникнення податкової заборгованості, якщо за останні 12 місяців платник податків у випадку проведення господарської діяльності вчасно й у повному обсязі вносив поточні платежі в бюджети і державні цільові фонди.
При вилученні майна як податкової застави суб'єкту
підприємницької діяльності варто пам'ятати про те, що власник майна (а власником майна є саме такий суб'єкт господарської діяльності), на яке звернена податкова застава, має право самостійно його реалізувати у випадку, якщо кошти від такої реалізації будуть спрямовані на покриття податкової заборгованості (при цьому є обов'язковим одержання дозволу податкових органів на таку операцію, відмовити ж у такому праві суб'єкта підприємницької діяльності вони не мають права). Підприємствам і підприємцям, що мають податкову заборгованість найбільш доцільно використовувати це право, адже вартість оцінки, проведеної експертом, як правило, буде нижче тієї, по якій платник податків зможе сам реалізувати своє майно, якщо це майно користується попитом. Крім того, за рахунок отриманої від реалізації майна суми покриваються витрати уповноваженої особи, що здійснює цю реалізацію, а при самостійній реалізації такі витрати будуть зведені до мінімуму.
Якщо майно, узяте під заставу, не реалізується протягом установленого терміну, проводиться його уцінка, а якщо майно не реалізується і після уцінки – воно повертається власнику.
При відсутності засобів на банківських рахунках платника податків, що має податкову заборгованість, органи державної податкової служби можуть вилучати готівку такого платника відповідно до Порядку вилучення готівки у платників податків, що мають податкову заборгованість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 р. № 940. При вилученні готівки варто враховувати, що посадова особа органа державної податкової служби, відповідальна за вилучення готівки, зобов'язана пред'явити посвідчення на разове вилучення готівки керівнику чи його заступнику, а у випадку їхньої відсутності – матеріально відповідальній особі підприємства (наприклад, касиру). Це говорить про те, що готівку може бути вилучено в підприємства-боржника навіть без безпосередньої присутності при цьому керівника підприємства.
Вилучена готівка підлягає внесенню органом державної податкової служби в будь-який банк у день її вилучення для перерахування на основний рахунок платника податків.
По факту вилучення складається акт вилучення готівки, перший екземпляр якого залишається в органі державної податкової служби, а другий видається під розписку матеріально відповідальній особі підприємства і підшивається до касових документів. Даний акт буде підставою для відображення в обліку зарахованих вилучених сум на банківський рахунок підприємства.
Якщо податкова застава припинена в результаті погашення податкової заборгованості, а об'єкт застави не був реалізований і повернутий власнику, боржник зобов'язаний компенсувати витрати на організацію проведення реалізації.
Варто мати на увазі, що податкові органи вправі подати в арбітражний суд позов про визнання підприємства банкрутом. Законодавчою базою для цього служать як Закон № 2343, так і Арбітражний процесуальний кодекс України (далі – АПКУ). У цьому зв'язку варто врахувати, що відповідно до нової редакції Закону № 2343 до число кредиторів включено, крім кредиторів по цивільно-правових угодах і податкових органах, також інші органи державної влади, яким надане право контролю за своєчасністю стягування зборів і інших обов'язкових платежів. Це можуть бути державні цільові фонди, органи страхування.
Оскарження дій податкових органів
У відповідності зі статтею 55 Конституції України і пунктом 8 Положення про порядок розгляду скарг платників податків податковими органами, затвердженого наказом ДПАУ в редакції від 03.03.1998 р. № 93 (далі – Положення № 93), у випадку незгоди з результатами перевірки підприємствам, установам і організаціям гарантоване право на оскарження рішення державного податкового органа в судовому порядку чи в порядку підпорядкованості, тобто шляхом подачі скарги у вищестоящий податковий орган.
Таким чином, якщо платник податків упевнений у своїй правоті, то він має право оскаржити дії податкових органів, при цьому законодавство передбачає два шляхи вирішення цієї проблеми:
1) оскаржити дії податкових органів у вищому органі податкової служби (цей варіант є досить простим і не вимагає додаткових витрат на проведення самої процедури);
2) оскаржити дії податкових органів у судовому порядку, цей варіант пов'язаний з додатковими витратами, спрямованими на забезпечення арбітражних витрат (державний збір, проведення судової експертизи), хоча як показує практика, у багатьох випадках є більш ефективним з позиції платника податків.