2. Перевірка наявності ліцензій, патентів, дозволів і інших документів, установлених чинним законодавством.
3. Дотримання положень по інвентаризації і правильності її відображення в обліку.
4. Дотримання порядку обліку основних фондів, витрат на їхній ремонт. Правильність нарахування амортизаційних відрахувань.
5. Правильність обліку і списання матеріальних цінностей, результатів їхньої переоцінки.
6. Дотримання правильності віднесення витрат до складу валових витрат, а також їхнього документального підтвердження, зокрема, сум орендної плати, командировочних і господарських витрат, заробітної плати, сум податків і платежів і ін.
7. Реальність формування вартості залишків незавершеного виробництва і готової продукції з урахуванням галузевої специфіки.
8. Правильність розрахунку приросту (збитку) матеріальних ресурсів згідно п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку».
9. Повнота і своєчасність відображення в обліку валових доходів.
10.Правильність відображення бартерних операцій і їхнє оподатковування (цьому питанню приділяється найбільша увага).
11.Правильність податкового і бухгалтерського обліку курсових розбіжностей.
12.Правильність обліку і законність валютних операцій.
13.Реальність сум, що числяться за балансом, дебіторської і кредиторської заборгованості і правильність їхнього відображення в податковому обліку.
14.Правильність переносу на наступний звітний період негативного значення об'єкта оподатковування по податку на прибуток (здається, у цьому питанні заплуталася сама ДПАУ, що висловила абсолютно різні варіанти переносу в листах від 27.04 99 р. №6172/7/15-1117, від 06.01.2000 р. №48/6/15-1116, а також змінах до Рекомендацій із прийому і термінів розгляду податкових декларацій по податку на прибуток, затвердженим наказом ДПАУ від 27.03.2000 р. № 133 (далі – наказ № 133).
15.Дотримання законодавства і норм по регулюванню обороту наявних, дотримання лімітів залишку засобів у касі підприємства, наявність і правильність ведення ЕККА і ТКК.
16.Правильність утримання і своєчасність перерахування в доход бюджету прибуткового податку з громадян.
17.Правильність нарахування і сплати усіх видів податків (державних і місцевих) і зборів у позабюджетні фонди.
18.Правильність ведення книг придбання і продажі товарів (робіт, послуг), а також наявність усіх належним чином оформлених податкових накладних, що дають право на податковий кредит по ПДВ.
Крім перерахованих вище винятково податкових питань, що перевіряють інспектори дуже часто беруть під сумнів і юридичні нюанси діяльності підприємств.
Найбільш характерним є те, що найчастіше при проведенні документальної перевірки податковими органами деякі угоди визнаються недійсними на підставі невідповідності таких угод вимогам законодавства. Іноді службовці під законодавством розуміють винятково директивні листи ДПАУ. При такій постановці питання варто звертатися до глави 3 «Угоди» Цивільного кодексу України (ЦКУ), тобто доводити наявність обставин, що можуть служити підставою для визнання угод недійсними, що вимагає значно більш високих правових знань, не характерних для рядових працівників податкових служб.
Оперативні перевірки мають деякі свої особливості, тому з'являється необхідність провести короткий аналіз цього виду перевірок, тим більше, що такий вид перевірок є найбільш розповсюдженим.
Специфіка проведення оперативної перевірки з позиції суб'єкта господарської діяльності, що перевіряється, полягає саме в її оперативності і неочикуваності появи податкового інспектора, а також невеликим переліком питань, які необхідно перевірити.
Проведення оперативної перевірки, як правило, починається з негласної контрольної закупки товару. Варто мати на увазі, що в процедурі закупки може брати участь не тільки працівник податкової служби, але й сторонній покупець.
Відразу після передачі продавцем товару покупцю, проведення грошового розрахунку, видачі касового чи чека іншого документа, що підтверджує факт продажу товару, службова особа податкового органа зобов'язана оголосити керівнику чи іншій особі, що його заміщає, а у випадку їхньої відсутності, матеріально відповідальній особі про проведення оперативної перевірки. Саме в цей момент суб'єкт, що перевіряється, має право вимагати посвідчення на перевірку і записати, перевіряючого в журнал реєстрації перевірок.
Товари, що отримані при контрольній закупівлі, повинні залишатися на місці (прилавку, вузлі розрахунку) і можуть бути перенесені на інше місце тільки в присутності матеріально відповідальної особи, що зробила продаж, а також керівника чи особи, що його заміщає. У цьому зв'язку хотілося б відзначити наступне. Оскільки контрольна закупка може бути здійснена споживачем товару під контролем перевіряючого, то для проведення контролю за зробленою покупкою необхідна згода покупця. Не зайвим буде уточнити в покупця його паспортні дані, оскільки мати незалежного свідка в суді допоможе у випадку виникнення конфліктної ситуації.
У будь-якому випадку результати оперативної перевірки оформляються актом оперативної перевірки, у якому викладається зміст самого порушення і переліком норм, із указівкою конкретних пунктів і статей відповідних законодавчих документів.
Необхідно також згадати, що керівник суб'єкта підприємницької діяльності, що перевіряється, чи особа що його заміщає, а у випадку їхньої відсутності – матеріально відповідальна особа під час підписання акта оперативної перевірки мають право письмово оформити свою незгоду з результатами перевірки і надати відповідні аргументовані зауваження в письмовій формі, у яких повинні бути відзначені висновки перевіряючих.
В даний час існує два порядки вилучення документів. Перший передбачений Інструкцією про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України в підприємств, установ і організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплату податків та інших платежів, затвердженої наказом ДПАУ від 1 липня 1998 р. № 316 (далі – Інструкція № 316). Другий – Кримінально-процесуальним кодексом України. Останній стосується проведення попереднього розслідування по збуджених кримінальних справах у відношенні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, що здійснюють слідчі податкової міліції й органів внутрішніх справ.
Ґрунтуючись на преамбулі до Інструкції № 316, можна однозначно стверджувати, що вилученню підлягають тільки документи, пов'язані з фактом приховання чи заниження податків і зборів – установлений порядок застосовується при «вилученні в підприємств, установ і організацій документів, зв'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплату податків й інших платежів».
Виходячи з цього спочатку податківцями повинний бути встановлений сам факт приховування (заниження) об'єктів оподатковування й інших платежів, а також конкретний перелік документів, що свідчать про такий факт. Варто мати на увазі, що таке правило може не поширюватися на дії податкової міліції. Справа в тім, що цей підрозділ податкових органів має більш широкі повноваження, оскільки на нього поширюється, зокрема пункт 24 статті 11 Закону «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. № 256-12, зі змінами і доповненнями, з якого випливає, що працівник податкової міліції вправі вимагати і при необхідності вилучити документи. Саме такий порядок вимоги і вилучення передбачений Кримінально-процесуальним кодексом України у відношенні злочинів, зазначених у ст. 80 (1), ст. 148 (2) Кримінального кодексу України. Такі факти можуть бути встановлені, як правило, при перевірці.
Варто звернути увагу на те, що вилученню підлягають тільки документи власне підприємства, ведення яких передбачене чинним законодавством. Інші документи, що не належать підприємству, відповідно до Інструкції № 316 не можуть підлягати вилученню. Не можуть вилучатися й особисті документи співробітників підприємства. Не підлягають вилученню документи, які містять відомості, що складають державну таємницю.
Таким чином, для вилучення документів, на нашу думку, необхідна наявність фактів заниження (приховування) об'єктів оподатковування і конкретного переліку документів, що вилучаються. У цьому випадку податківці мають повне право вилучати документи.
Інструкцією № 316 установлено, які документи можуть вилучатися:
1) первинні документи, тобто письмові свідчення, що підтверджують і фіксують господарські операції, включаючи дозволи і розпорядження власника підприємства (адміністрації) на їхнє проведення;
2) грошові документи, облікові регістри у виді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограмм і т.д., які призначені для хронологічного, систематичного чи комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку;
3) кошториси, декларації й інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків й інших обов'язкових платежів у бюджет;
4) інші довідкові матеріали і розрахунки.
Якщо під час перевірки установлений факт приховування (заниження) об'єктів оподатковування, несплати податків та інших платежів, то вилучення документів у підприємств проводиться на підставі письмово мотивованої постанови про здійснення вилучення документів органом державної податкової служби, що оформляється за установленою формою відповідно додатку 1 до Інструкції № 316.